Тривожна ніч в Чорногорі.

За те, що гірські рятувальники в екстремальних погодних умовах
з ризиком для власного життя рятують нерадивих туристів,
не одержуючи по 3-4 місяці зарплати їм вирішили віддячити –
скоротити штат і ліквідувати службу.
Ви спитаєте хто? Підрозділ Міністерства з надзвичайних ситуацій України
на чолі з тимчасовим керівником ДСВАРСу Ігорем Федоровичем М'ягким.

Подробиці читайте нижче.

Дзвінок від потерпілих про допомогу завжди схвильований і благаючий. Так було і цього разу. 8 липня о 15 год. 30 хв. Наталія Гаук додзвонившись до командира Верховинського рятувального підрозділу благала, просила врятувати її чоловіка. Група молодих киян попала в екстремальні погодні умови на найвищому щиті України – в Чорногорі. Від переохолодження під мокрим дощем її сужений Андрій знесилився, впав і почав втрачати свідомість. У хлопця розширились зрачки, пішла піна з рота а до найближчого поселення більше десятка кілометрів і то по стежках, які під силу не кожному. Рятувальники Верховинського і Ворохтянського рятувальних підрозділів були оповіщені за 3 хвилини. Всі зрозуміли, що їх чекає непроста ніч в Чорногорі, де вже третю добу безперервно лив холодний осінній дощ і температура повітря трохи недотягувала до нульової позначки. Розуміли всі і те, який складний маршрут чекає на них в горах та ще й вночі. Не розуміли того тільки туристи, які щогодини телефонували і тремтячими голосами просили допомоги. Мені миттєво стало зрозуміло з їхнього опису місцевості що туристи знаходяться на північно-західному схилі шостої вершини України – г. Ребра (2001м.).

Було також зрозуміло, що на двохтисячній висоті наскрізь промоклі та ще й на вітряному закарпатському схилі без намету (його туристи не змогли встановити з-за ураганного вітру) до ранку можуть не дожити. Все вирішував кожен десяток хвилин.

Верховинська пошуково-рятувальна група виїхала на власному автомобілі рятувальника купивши бензин за свої гроші і прихопивши власне туристське спорядження вже через 20 хвилин після одержання тривожного сигналу. Пізніше реально усвідомивши ситуацію я зрозумів, що підйом з верховинської полонини Гаджина по крутих мокрих скелях та ще й вночі загрожує життю самих рятувальників і група повернула до підніжжя Говерли, щоб звідти через пол. Пожижевська і озеро Несамовите дійти до потерпілих більш безпечним і легшим хоч і довшим маршрутом. Тут верховинці зустрілися в ворохтянськими рятувальниками. які приїхавши службовим УАЗом крім добротного спорядження прихопили ще й ноші для транспортування і професійного лікаря.

О 19 год. велика об'єднана пошуково-рятувальна група в складі 10 чол. вирушила від біостаціонару на Пожижевській в напрямку до гори. Всі розуміли, що мова йде про порятунок молодої людини і ніхто не шкодував ні своїх сил ні свого здоров”я. Миттєво в Ворохту з Івано-Франківська прибув командир пошуково-рятувального взводу Олег Ковтун, який і координував проведення робіт, на під страховці на двох стаціонарних радіостанціях працювали в кругло добовому режимі чергові АРП – командири Ворохтянського та Верховинського АРП, а на полонині Пожижевська переговори рятувальників ретранслював Юрій Головін, який постійно сприяє рятувальникам в пошуку і рятуванню туристів в горах, інколи долучається по пошукових груп.

На Несамовитому озері рятувальників застала ніч. Далі потрібно було набирати висоту – понад 300 метрів. На хребті вітер і дощ посилилися, всім було зрозуміло що відчувають туристи на цьому вітрі не рухаючись. Була вже одинадцята вечора. Черговий дзвінок від Наталі сповістив, що погано стає вже іншому туристу – Сергію Потапенку. Обом хлопцям було по 22 роки, дівчині ж 24. Рятувальники і туристи вже були десь близько один від одного, але в тумані, на вітрі і в дощ не так легко було знайти групу. На щастя туристи не зійшли з маркованої стежки і на ній залишили орієнтиром рюкзак.

Нарешті об 23 год. 30 хвилин туристів знайшли. Лікар Бегар Володимир Родіонович разом з рятувальником фельдшером Тарасом Яворським надали першу медичну допомогу потерпілим і не засиджуючись туристів спровадили вниз. Їм допомагали йти всі до самого автомобіля. Тільки о третій годині ночі стало зрозумілим, що ця історія матиме щасливий кінець.

Доставивши групу в Ворохту о пів на п'яту ранку рятувальники полегшено зітхнули, туристи ж відійшовши від розгубленості, страху і холоду вирішили більше не жартувати з Чорногорою і чекати потяга до Івано-Франківська, щоб якнайшвидше доїхати додому.

Перед розставанням вони подякували своїм рятівникам, а ті на більше і не розраховували.

На пошукові роботи вийшли всі і ніхто не просився відсидітись в автомобілі чи бути черговим на пункті. Їм було важко, але приємно, бо всі розуміли, що без їхньої допомоги ця історія мала мати інше завершення. І перед виходом в нічну Чорногору ніхто не згадав, що зарплата йому не виплачена ще за квітень місяць, а декілька днів перед цим прийшло повідомлення з Києва про скорочення штату, ліквідацію посад командирів АРП і фактичну ліквідацію рятувальних підрозділів в горах. Виконуючи цей наказ в Закарпатті чиновники перестаралися і всьому особового складу служби вручили попередження про скорочення запропонувавши відпрацювати останні два місяці.

Нікого там наверху не цікавить що буде з тими туристами, яких в Карпатах в розпалі сезону десятки, а в серпні і в січні місяцях сотні тисяч. Куди зателефонує турист, якщо з ним станеться подібна історія. А такі випадки на превеликий жаль не дивлячись на великий обє ” м профілактичних робіт стаються регулярно, особливо коли в горах погіршується погода. Можливо будуть рятувати пожежники? Але тоді хто буде рятувати в горах їх самих?

Утиски гірської рятувальної служби були при всіх міністрах, особливо при Григорію Реві, коли господарями в МНС стали пожежники, але тільки коли міністром стала особа приближена до самого Ющенка прийняли рішення позбутися рятувальної служби в горах взагалі.

В Криму під ніж попала рівно половина особового складу – 19 з 38-ми, в Львівській 12 з 21-го, в Івано-Франківському пошуково-рятувальному взводі куди крім Прикарпаття входить ще й Буковина і Тернопільщина вирішили залишити аж 21 чол. на три області. Але суть ще в тому, що коли в гірській Ворохті, Верховині, Яремчі залишиться по 2-3 рятувальники. То чи зможуть вони когось врятувати. Мабуть що ні бо навіть по правилах охорони праці на пошуково-рятувальні робити має право вийти не менше 4-х чол. Але це в міністерстві прорахували. Наступним кроком з гір планують вилучити рятувальників взагалі і створити великі підрозділи десь в Мукачевому чи в Івано-Франківську. Всім зрозуміло, що то буде не рятувальний підрозділ, а така собі похоронна група. І чи зможе та група вчасно доїхати в гори коли до найвіддаленішого закутку області майже 200 кілометрів. І чи будуть ті рівнинні рятувальники так досконало знати місцевість як зараз знають місцеві... Мабуть що ні, бо щоб знати де який камінь розташований в Чорногорі треба його обмацувати по декілька раз на рік, що ми і робимо зараз.

Після завершення ПРР верховинські рятувальники поспали дві години і вже о сьомій ранку змінивши мокрий одяг на сухий знову подалися в Чорногору, на ті ж Ребра, на профілактичні роботи для того, щоб тривожних дзвінків з гір поступало якомога менше. А тим часом добре виспавшись чиновники Червоноградського регіонального спеціалізованого аварійно-рятувального загону готують для них попереджуючі листи про скорочення, бо держава немає коштів для утримання декількох десятків рятувальників в Карпатах і стільки ж в Криму, зате не шкодує грошей для розвитку туризму в цих престижних і популярних регіонах України. При цьому вона хоче побачити тут ще й іноземців.

І насамкінець хочеться подякувати рідному МНСУ за „піклування” про безпеку туризму в горах і за таке ж „піклування” про самих гірських рятувальників від яких хочеться звернутись до всіх українців і побажати їм довго жити.

Василь Кобилюк

Командир Верховинського АРП (поки-що)

9 липня 2005 року.

 Матеріал підготував (написав):