стрибнути на головну сторінку  
 ::: головна сторінка ::: про сайт ::: форуми ::: мапа сайту ::: статистика ::: відпочинок :::
Українські Карпати
РЕГІОН 
ТОПОГРАФІЯ 
ГІДРОГРАФІЯ 
КЛІМАТ 
ФЛОРА 
ФАУНА 
ОХОРОНА ПРИРОДИ 
ПРО КРАЙ 
Карпати туристські
МАТЕРІАЛИ 
ТРАНСПОРТ 
КАРТИ 
СПОРЯДЖЕННЯ 
МАРШРУТИ 
РЕПОРТАЖІ 
ВИПАДКИ 
ВІДПОЧИНОК 
ПОГОДА 
РІЗНЕ 
Друзі та партнери


   ::: ГОЛОВНА / РЕПОРТАЖІ / По Горганах і Свидовцю (липень 2001) :::

 
с.Мислівка - ст.Лисак - ст.Свіча - Вододільний хребет - хр.Чорна Ріка - г.Попадя - хр.Прелука - р.Лімниця - Вододільний хребет - р.Бертянка - ст.Усть-Турбат - р.Турбат - ст.Турбат - полонина Шаса - г.Унгаряска - г.Догяска - оз.Догяска - г.Стіг - турбази "Драгобрат" - смт Ясиня.

Учасники - я(Назар), Вовка і Тарас (в народі і далі по тексту "Карась").

14.07.2001 - 23.07.2001


ДЕНЬ ПЕРШИЙ (субота, 14.07)
Рушали ми зі Львова автобусом Львів-Тячів (10.45 із залізничного вокзалу, вартість квитка до Вишкова 11 гр. з копійками). Автобус м'який, але спека була неможлива, тому їхалося не дуже весело. З автобуса десантувалися приблизно за 2 км перед с.Мислівкою (орієнтир - переїзд вузькоколійки через дорогу із залишками мосту - наліво за рухом автобуса). Пройшовши ще трохи дорогою, повернули наліво в сторону присілку Людвиківка (по дорозі стоять знаки зі стрілками на турбазу). Весь залишок дня прогребли дорогою із залишками вузькоколійки попри Свічу. Нудно і нецікаво. Ночували в районі ст.Бескид. Карасю весь день не йшлося, весь вечір смурів і скоро пішов спати, ми з Вовкою сиділи довго, пробували акапельно співати, що в нас майже виходило.


ДЕНЬ ДРУГИЙ (неділя, 15.07)
Нудьга. Знов колія. Йдемо по Свічі (після ст.Бескид треба триматися лівих відгалужень колій). Далі почалася майже непомітна стара тракторна дорога вверх потоком. По дорозі було кілька доріг вверх наліво, але ми пішли річкою далі і натрапили на розвилці потічків дорогу вгору на вирубку. Та тішилися ми недовго. За вирубкою дорога стала поступово місцями пропадати. Судячи з деревець, які росли посеред дороги, нею вище вирубки останній раз їздили років так з п'ятнадцять тому. Вийшли ми на невеликий плай, де сліди дороги почали падати вниз. Правда, полазивши по околицях з десять хвилин, ми знайшли дорогу вверх. 15 хвилин і ми на "старому кордоні" (орієнтир - кам'яні стовпці колишнього польсько-чеського кордону). По кордоні дорога з невеликими перепадами - майже автострада, як на Ґорґани.
Далі - дорогою широким кроком. Правда, часто трапляються підступні з'їзди вниз, на які можна нічого не підозріваючи, неждано-негадано повернути, але виручали стовпчики. Вони місцями пропадають, але на кілометр завжди є не менше 3-4 стовпчиків, так що можна перестраховуватися. За ними також зручно рахувати кілометраж. Є стовпці більші - кілометрові, на них є ціле число, наприклад - 12, і є проміжні - на кілометр їх буває по-різному - до десяти, на них стоїть дріб, наприклад 11/6.
Вже після обіду біля стовпчика №15 (за ним зразу - досить великий сінокіс) зустріли братній народ - львівська група з левандівського БЮТу впала там на стоянку - вони вже закінчували "двійку" (похід другої категорії з туризму). Вони цього дня спустилися з-під Попаді. У них ми вияснили, що найближче нормальне місце для ночівлі - рівне і з водою - аж перед Попадею. А туди ще 12 км. Ми подумали, подумали і вирішили ставати, хоча час був ще досить ранній.
І тут почало гриміти. Ми як не підірвалися ставити палатку, аж за нами загуділо. Але сталося щось дивне - над навколишніми горами стояла чорна стіна дощу, вітер був у нашу сторону, але нас обминуло, тільки ледь-ледь покропило, так що навіть не ховалися.


ДЕНЬ ТРЕТІЙ (понеділок, 16.07)
Зранесенька братва по сусідству рвонула в сторону Синевирського озера, а ми, десь за годину - далі по кордону - на Попадю. До обіду не напружуючись добрели до підйому, пофотографувалися і поперли вгору лісом по досить крутенькому підйому. Стежка добра, не губиться, та і стовпці стоять - зблудити неможливо.
А ось і те місце, про яке нам казали. До речі, рекомендую. Кусок рівного місця на підйомі, можна поставити кілька палаток, на здоровенній смереці прибита стрілка з напрямом до води, куди йде досить протоптана стежка (йти до 10 хв.). Це все знаходиться між стовпчиками 2/5 і 2/4 (тридцятьма метрами нижче 2/4) - нумерація йде до вершини Попаді, де є 0 і починається нова нумерація.
Там перекусили, поповнили запаси води і погребли вгору.
Жерепу з боку кордону мало, десь трохи більше півкілометра, і стежка більш-менш (майже не треба дертися напролом). В жерепі зустріли ще одну групу - йшли вниз (в тих районах - то вже починаєш дивуватися - "ну і народу навколо !!!"). Щось вони виявилися небалакучими, тому інформації про них - нуль.

Мені цей підйом пішов нормально (дається взнаки ґорґанський досвід, а от народ трохи помучився). Далі почалися камінці - основний підйом аж до верху йшов розсипами. Сонце пекло неслабо, і наш "водоплаваючий" Карась так промочував свої зябра (стабільний прикол всієї мандрівки :)) :)) :)) ), що на верху виявилося, що води у нас лишилося менше літра.
Далі ми планували йти верхами кордоном. За Попадею жерепом кілометрів до чотирьох, потім спуск на хр.Прелуку. Але поки народ віддихався, почитав записки з банки, яка лежала під стовпцем на верху (до речі, майже на всіх записках знизу подописувані досить дотепні коментарі, підписані "Диким Гуцулом", так що ще й настрій підняли), покурив, пофотографувався, виявилося, що година вже пізня, щоб знов залазити в жереп, а так як стежка зверху майже не проглядалася, то я, виходячи з багатого досвіду ходіння ґорґанськими жерепняками, підрахував, що до темноти з верхів ми не зліземо. В сутінках жерепом ходити - це навіть останньому чайнику ясно, що неможливо. Довго думали-гадали, потім ми з Вовкою прикинули, що можна і на верху заночувати. Після недовгих дискусій так і зробили. Попри окопи знайшли кілька місць з жорстким мохом, де можна палатку поставити (як не дивно - верх-то зовсім кам'янистий). Нарубали вершків з жерепу, підстелили знизу під палатку - спати було як на диво м'яко і рівно. Одна проблема колики встромити майже неможливо :)) :)) (без допомоги сокири). Трохи нижче нарубали сухого жерепу, вибрали каміння в одному місці і розпалили в тій ямі здорову ватру - так що нас видно було, напевно, в радіусі кілометрів десяти-п'ятнадцяти.
З темнотою став сильніше дути вітер, і народ почав сумніватися, чи не підірве палатку. Я перевірив всі вузлики, промацав, як сидять колики, де-не-де з навітряного боку позакрікляв їх ще й камінням - в результаті все було супер. Погода була безхмарна, зірок море, найбільші - як кулаки, а Венера - то взагалі, світила, як добрий прожектор. Зоряне небо на 1740 м у класну погоду - просто атас.

Єдина проблема - довелося перекусити всухом'ятку і економити воду (залишили на ранок промочити горло триста грам - "по сто на брата" :))) ).
Спалося суперово - тільки що незвично вітер гудів об палатку.


ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ (вівторок, 17.07)
Вставши, виявив у роті такий негарний присмак, що ті сто грам, що лишили звечора на брата, пішли тільки на полоскання ротової порожнини. Змотали манатки і повалили вниз по камінцях. Це все були квіточки, ягідки почалися в жерепі.
Стежинка ледь помітна, не рубана певно років з двадцять, жереп ліг... Одним словом - весело. Але перед нами пройшлися пара-друга груп, дехто навіть трохи прорубував - так що було не найгірше. По стежці всюди - куски целофану, кульків, керіматів - жереп зі всіх зібрав данину (і з мене також - з-під бокових затяжок рюкзака десь видер всі мої целофанові плівки - майже весь груповий запас). Так що перед жерепом раджу все, що причеплене зверху, ззаду, і може невідчутно загубитися, забрати яковога глибше в рюкзак :)).
Швидкість - у кращому випадку - кілометр-півтора на годину. Хоч сонечко пряжило зверху неслабо, довелося вдягнути камуфляжну куртку, і, навіть у ній, руки були добряче пообдирані, не кажучи вже про ноги. Всі решта наслідки - віддертий погон на куртці і роздерта штанина - від черевика до коліна (потім мав голкою роботи :)) ).
І це про зручність стовпців на кордоні. На стовпцях, що стоять на поворотах, є засічки, які вказують напрямок кордону (тобто і хребта).
Не доходячи до самого верху гори, наступної за Попадею (на старих картах позначена як верх Коретвина - 1595 м ???) на кілометровому стовпчику показаний поворот майже точно на південний захід - туди і треба спускатися. Спуск дуже крутий, а ще й з тяжким рюкзаком і по камінні - досить небезпечно - треба мацати під собою дорогу, бо місцями я попадав на ділянки, де можна було посунутися з дрібним камінням далеко вниз...
Народ, будете там іти - не губіть стовпчиків в ніякому разі, бо без них тяжко втрафити з кам'яних розсипів на стежку. Лісом стежка добре проглядається, стовпці є майже всі. Відразу ж за спуском є зручне рівне місце біля кілометрового стовпця (номер точно не пам'ятаю, здається, що 63). По воду йти направо, хвилин п'ять досить круто вниз до струмка (є малопомітна стежка).
Хребтом дійшли до перевалу (перехід газопроводу) і по ньому звалили на івано-франківську сторону на Лімницю. Щось зовсім не хотілося дертися жерепняком через Буштул, Кепуту і Берть, тим більше, що там ніхто із нас не був і стан дороги був невідомий. План був такий - впасти вниз на Лімницю, пройтися вниз колією і вийти на хребет вже за Бертю, там, де понижче.
По колії провалили гуртожиток лісорубів, пару раз форсували річку (мости знесені, колія переважно лежить у річці). Звідкись взялася здоровенна хмара і хляпнула злива. Десь з півгодини простояли під циратою, і погребли далі колією, бо вже сильно потемніло, а впасти на ніч нема де. Врешті-решт, десь за двадцять хвилин, мокрі наскрізь нижче пояса, ми впали на ніч трошки вище колії. Тільки встигли поставити палатку, як впала ніч і почалася епопея розпалювання вогню з мокрими дровами. Погризли, посушили штани і завалилися спати.


ДЕНЬ П'ЯТИЙ (середа, 18.07)

Цілу ніч і зранку з невеликими перервами накрапав дощ, і ми вирішили зробити днівку. Подосушували черевики, смачно поїли, повалялися. Після обіду вже було нуднувато, погода поправилалася, але йти кудись було вже пізно - стояли до кінця дня.


ДЕНЬ ШОСТИЙ (четвер, 19.07)
Зранку ми вже збиралися, як з'явилися перші люди. Підійшли до нас двоє, розговорилися. Ми почали питатися дорогу. Виявилося, що туди, кудою ми збиралися йти, пройти тяжко - круто і буреломи. Дядько виявився на диво добрим і викликався нас провести довшою, але легшою дорогою. Виявилося, що треба вертатися назад майже під сам вододіл.
Дві години назад колією, потім вилізли на стару "брусилівську" траверсну дорогу, нею обійшли верхи і вийшли на кордон. Дуже гарні і дикі місця. Я, що багато ходив по Горганах, і то був просто в ауті. По дорозі підняли чотирьох глухарів, що само по собі свідчить про неходженість тих місць. І краєвиди просто супер.
Тут ми попрощалися з дядьком, він рушив назад своєю дорогою, а ми далі по кордону і незабаром почали забирати потрохи вниз. Вздовж річки дороги не виявилося, видно ми впали не в тому місці. Пройшли з кілометра два просто річечкою, потім дійшли до злиття потоків, де стояв напіврозвалений сарай з проваленим дахом, на якому лежала смерека. Виглядало досить непогано.

Далі по потоку Бертянці пішли залишки вузькоколійки і дорога. Пройшли станцію Бертянка, ще одну, більшу стацію (назву не пам'ятаю) і вже добре битою дорогою, по які їздять лісовози, добрели до Усть-Турбата. Тут наслідки повеней вже були налице. З дороги на Турбат, куди ми прямували, залишився тільки металевий міст, на який треба було вилазити, щоб перейти річку і потім злазити з ризиком для здоров'я і життя :)) . По Турбату не залишилося навіть сліду ні колії, ні дороги, тільки троши згодом, добре придивившись, ми побачили рейки в річці. Картина руйнувань від стихії жахлива і прекрасна водночас. Підмиті береги, двадцяти-тридцятиметрові урвища, рейки, зав'язані гудзами в річці - все це виглядає вражаюче.
Ми пішди новою дорогою, прокладеною траверсом на висоті десь метрів п'ятдесяти над річкою, яка далі вже йшла просто річкою. По дорозі ми переловили порожній лісовоз і доїхали ним до станції Турбат. Тут у Вовки на черевику відпав каблук, що піді псувало всім настрій.
Стали на ніч десь у півкілометрі від станції на крутому березі над річкою. Карась (у давньому минулому шевських справ майстер) весь вечір до темряви морочився з ножем, шилом, мідним дротом і черевиком, в результаті чого і великої кількості ненормативної лексики черевик став виглядати більш-менш нормально.


ДЕНЬ СЬОМИЙ (п'ятниця, 20.07)

Подивившись на стан дороги вище річки, ми змушені були під коректувати свої плани і відмовитися від того, щоб йти далі річкою. Вигребши трохи вище, ми знайшли добре ходжений райшток і ним (з невеликими блудами і пошуками стежки) вийшли на верхи. Далі довелося знову йти райштоком, що було досить довго, проте легко. Висота набиралася непомітно і після обіду ми вийшли на початок полонини Шаса. Далі почалися неперервні полонини. Краєвиди кардинально помінялися (зовсім не горганські), але по-своєму може навіть мальовничіші. Отари овець, собаки, пастухи...

Дорога верхами виглядає як автострада (за нашими прикидками, два "Урали" розминаються вільно). Перший крутий підйом був тільки перед Підпулою, далі до Унгаряски дорога йде майже рівно, підйоми дуже лагідні.
Починало вже вечоріти, а до озера (Догяски) ми все не доходили. Другий крутий підйом підйом був вже під самою Догяскою, яка стоїть в стороні від основного хребта (далі до самих Близниць дорога зовсім рівна, йде попід самими верхами). З самої Додягки до озера спускатися неможливо - кам'яні осипи, схил поза 45°, тому на саму гору ми не пішли, тим більше вже починало серйозно темніти. На гребені дув досить таки сильний вітер і стояти більше хвилини без руху було не дуже приємно.
Зверху озеро і навколишні місцевості виглядали суперово.
Схил до озера досить крутий, правда трохи нижче гребеня ми натрапили на траверсну дорогу, чи то стежку, якою досить плавно зійшли вниз до самого озера, де застали двох дівчат-чешок, які мабуть не дуже зраділи нашому приходу, на відміну від нас. Палатку вони не розкладали, хоча навколо починало серйозно захмарюватися і дув досить сильний вітер, як на таку досить закриту місцевість, як біля озера, і збиралися лягати в спальниках просто неба.
Подивившись на хмари, я казав було ставити палатку на горбочку, але решта вперлися і врешті поставили її внизу за горбочком (цитата: "щоб вітром не зірвало, а дощ певно перенесе"). Я замахався їх переконувати і взявся за вогонь.
Як я і передбачав, дощ все таки впав. Тобто падав він з середини ночі до самого ранку.


ДЕНЬ ВОСЬМИЙ (субота, 21.07)
Зранку всі навколишні гори були заховані в чорних хмарах, які повзли і повзли через гребінь. Дощ переставав час від часу тільки на короткі проміжки в 5-10 хвилин, так що розвести вогонь і зварити їсти було майже неможливо.
Незабаром палатка почала підтікати знизу. Я злорадно підсміхався і мовчав, дивлячись, як народ покриває погоду і навколишні гори матом та іншою ненормативною лексикою. Врешті десь у годині дванадцятій дощ заспокоївся трохи надовше, і народ кинувся переставляти палатку на горбок, відгиркуючись на моє злорадні репліки. Вогонь я розпалив з другого разу і то з допомогою сухого спирту, але тільки вода закипіла, як хляпнув дощ, ще сильніший, ніж до того. Ми рвонули до палатки.
Десь врешті під обід дощ знов трохи стих і Вовка умудрився все ж познайомитися з нашими сусідками. Інтернаціональне братання йшло туго через мовний бар'єр. Але ситуація потрохи поправлялася. Дівчата (їх звали Яна і Власта) позичили нам свій бензиновий примус і ми побавили себе гарячим чайком. У ході подальшого спілкуванні у перервах між дощем вияснилося, що ми справили на них досить страшне враження своєю появою (тут я собі уявив нас трьох, повністю камуфляжних, в здоровенних черевиках, брудних і тиждень неголених...).
Десь після обіду я все-таки зловив момент і умудрився зварити їсти (правда, доварювати довелося вже під дощем і каша вийшла рідкувата :)) ).
Просиділи решту дня в палатці, дивували чешок своїми рідкісними вокальними здібностями і грою на губній гармоніці.


ДЕНЬ ДЕВ'ЯТИЙ (неділя, 22.07)
Зранку знов падав дощ, ми сиділи в палатці голодні і злі, слухаючи як у сусідок в палатці гуде примус і гримить посуд. До обіду розпогодилося, і як нам здалося, серйозніше. Від надоїдливого сидіння в тісній палатці ми вирішили рвати далі, незважаючи на можливі зміни погоди.

Виглянуло сонечко, ми повитягали надвір всі свої манатки, попросушували вогкі спальники і лахи, поїли, поспілкувалися з місцевими пастухами, які на замовлення принесли нам молока. Ми з Карасем вилізли на сусідню гірку, по фотографувалися самі і місцевість, а потім попакувалися і рушили. Дівчата на нашу пропозицію йти разом не клюнули. Ми майже бігом підірвали верхом в сторону Близниць, бо знову починало хмаритися.

Тільки підійшли до підйому, як здоровенна чорна хмара зависла над Близницею. Не маючи бажання мокнути, ми плюнули на вершину, обігнули Стіг і впали вниз до турбаз на Драгобраті. Вже добре звечоріло, і ми почали шукати ночівлю. Найближча база зустріла нас всіма виявами цивілізації. Електрика, сателітарна, антена, музика з відчинених дверей (нормальна, до речі), на щоглі український прапор.
Ми з Вовкою довго гукали, поки не спустився якийсь мужчина, який виялився відпочиваючим. Господаря бази не було, і пан Володимир запропонував нам залишитися до ранку без оплати. Нам показали господарство і (!!!!!) запропонували прийняти душ !!! Можна уявити собі нашу реакцію на це благо цивілізації після дев'яти днів в горах... Наша реакція була однозначною - за п'ять хвилин була нарубана гора дров, котел був запалений.... І тут звідки не візьмись - я чую знайомий сміх. Виглядаю з-за смереки і бачу наших знайомих Яну і Власту.
Коротше, не знаю, як вони домовлялися з п.Володимиром, але скінчилася ця історія тим, що вони склали нам усім компанію. Їхня реакція на душ була ще фантастичніша, ніж наша (люди з вони явно більш звиклі до благ цивілізації)...
Потім ми приємно і змістовно побалакали з нашим "господарем", який до того всього нашого несподіваного щастя викликався повчити нас грати у більярд (о, цивілізація!).
Спали на ліжках...


ДЕНЬ ДЕСЯТИЙ (понеділок, 23.07)
Вирушили в сторону Ясині десь у шостій, щоб попасти на Івано-Франківський дизель на 9 год. Пішли, за порадою п.Володимира, старою розмитою дорогою. Може там і можна було пройти, але ми ледь попролазили страшними обвалами і буреломами, які лишилися від дороги. Картина страшна, одним словом....
Оце лазання і вилізло нам боком. Як ми не спішили, в Ясиню ми підрулили десь перед дев'ятою. Змирившись з думкою, що дизель ми вже прогавкали, ми на повному розслабі вже довалювали до вокзалу, як тут Вовка побачив крізь дерева знайому червону "ковбойку". Це стояв дизель. Можна собі уявити, з якою швидкістю ми підірвали до поїзда (на годиннику було вже 9-20).
В Івано-Франківську, як завжди, була проблема з касами, обслуговуванням і білетами, в результаті чого на київський поїзд ми не сіли. Довелося добиратися дизелем до Моршина, а звідтам - електричкою до Львова - цілий день на дорогу.

 Матеріал підготував (написав): Назар Барабаш


 
Коментарі

Коментування доступне тільки зареєстрованим користувачам.

Якщо Ви зареєстровані на сайті - введіть свій логін і пароль у формі аутентифікації нагорі сторінки (якщо Ви логуєтеся з чужого комп"ютера - приберіть галочку "пам'ятати мене" і тоді, навіть якщо забудете прикінці роботи натиснути кнопку "Вийти", Ваша автентифікація на цьому комп'ютері знищиться як тільки Ви закриєте вікна броузера з відкритими сторінками karpaty.com.ua).

Якщо не зареєстровані - зареєструйтеся.
Коментарі до цієї статті
Й..бнутий повідомив(-ла) 26.12.2006 20:19
То ше фігня я від с.Чорна Тиса в с.Лопухів через по річці Турбат пройшов з веліком на горбі(деколи навіть їхав)
Скіла [guest] повідомив(-ла) 27.01.2003 18:44
Коли я прочитав основні точки маршруту, то перше враження було, що ви пішли в якусь пердь. Але прочитавши ваш опис мушу признати шо воно круто і того варте
ostapkr повідомив(-ла) 01.12.2002 18:02
Того року не піддався нам Свидовець - вимокли наніц, здуло нас бідненьких в Котел. А місця, по яких ви блукали (приграничні) - дійсно глушина, дивує тільки, як ви на Гичку не зайшли, і навіщо було пертися дорогою і Свічею до границі (ходив колись там - дійсно прикра дорога), якщо можна піти на Яйко Ілемське, і потім через Укерну і полонину Солотвинку можна перейти до самої границі (там, правда, треба мати файну карту і хорошого провідника) :)
sadist повідомив(-ла) 21.09.2002 17:39
круто:))

--------------------------------------------------------------------
-------------- СТАРІ ПОВІДОМЛЕННЯ (до 30.07.2002) ------------------
--------------------------------------------------------------------
Олег повідомив(-ла) 23.11.2001 21:54
Я то перечитую вже декілька раз, і мені до голови прийшов такий маршрут: Мисливка - Горган Ілемський - Яйко - Молода - Грофа - Пареньки - Попадя - Буштул - Рущина- радіал на Сивулю - пер.Легіонів - Братківська - Чорна Клєва - пер.Столи - потік Зубринка - радіал Добошанка - пер Переслоп - потік Жонка - Яремча. Ото, певні, влітку піду... Має зайняти десь днів десять...
yuri повідомив(-ла) 18.11.2001 06:01
djakuju za stattju - bulo pryjemno prochytaty - ja mabut' spravznij matrasnyk - ne pamjataju koly v palatci i spav - ale na nastumne lito - obovjazkovo!
SERZ повідомив(-ла) 04.09.2001 13:18
Розумію Вас, козаки. Цей район Карпат просто торч! Був у липні на Свидовці (Рахів - Близниця - Драгобрат - Лопухів). Масланули за 2 дні, але встигли злапати кайф і скупатися в Догясці.
orest повідомив(-ла) 20.08.2001 13:31
Прикольно, тільки трохи довго написано. Хоча я розумію, що за 10 днів подій було дуже багато...
Багато фоток - це супер, можна добре уявити собі, як ви лазили.
!!!!! УВАГА !!!!! Народ, репортажі - це класно, присилайте свої, не лінуйтеся трохи пописати.
T-90 повідомив(-ла) 07.08.2001 18:31
Вкажи протяжність муршруту, км
Karasj повідомив(-ла) 07.08.2001 18:28
Нормально, але на мій погляд чогось не вистачає... Якось монотонно звучить, багато деталей, мало приколів...


Вхід

На превеликий жаль, система Вас не упізнала :-(

   логін
   пароль

пам'ятати мене

Пошук

Вебкамера
Верховина


 
 ::: головна сторінка ::: про сайт ::: форуми ::: мапа сайту ::: статистика ::: відпочинок :::