стрибнути на головну сторінку  
 ::: головна сторінка ::: про сайт ::: форуми ::: мапа сайту ::: статистика ::: відпочинок :::
Українські Карпати
РЕГІОН 
ТОПОГРАФІЯ 
ГІДРОГРАФІЯ 
КЛІМАТ 
ФЛОРА 
ФАУНА 
ОХОРОНА ПРИРОДИ 
ПРО КРАЙ 
Карпати туристські
МАТЕРІАЛИ 
ТРАНСПОРТ 
КАРТИ 
СПОРЯДЖЕННЯ 
МАРШРУТИ 
РЕПОРТАЖІ 
ВИПАДКИ 
ВІДПОЧИНОК 
ПОГОДА 
РІЗНЕ 
Друзі та партнери


   ::: ГОЛОВНА / РЕПОРТАЖІ / Листопадовий Петрос. "Герої" (листопад 1999) :::

 
Листопадовий Петрос. "Герої".

Шкода, фоток нема !!!

Учасники – я, Назар (в народі “Шаман”), Тарас (в народі і далі по тексту “Карась”) і Святослав (“Свят”).

5.11.1999 – 7.11.1999

Всьо почалося з того, що нашого колєґу Свята мали от-от на днях загребти до армії, і ми вирішили вискочити в гори для підняття бойового духу. На вихідні далеко не заїдеш, та й народу виявилося тільки нас троє, то вирішили поїхати на Козьмещик під Говерлою. Поїхали як завжди – в п’ятницю після обіду рахівським поїздом, так що в Лазещину ми прибули десь біля першої години ночі (поїзд трішки спізнився J ). Поки добрели до притулку, була вже третя, а ми добре знали, якими матюками наш добрий знайомий сторож зустрічає прихожих з рахівського поїзда, коли його піднімають посеред ночі. Незважаючи на пізню годину, під притулком стояв добрячий рух – горів вогонь під навісом, коло нього сиділа купа людей. Біля хат стояло щось з п’ять наметів. Тут в нас закралася думка, що раз люди стоять надворі, то в хатах місця вже немає зовсім. Привіталися з народом, присіли до вогню, де нас напоїли чаєм. Поки туди-сюди, розговорилися, полялякали, зварили ще чаю, то почало сіріти. Ломатися в хату до сторожа було вже якось аж ніяк негарно, і ми вирішили досидіти, поки він сам встане. Тут нас вже почав розморювати сон, а на дворі зимненько, десь біля нуля, сиро – аж ніяк не романтично. Так ми прокантувалися ще з годинку, поки встав Михалич, протер очі і, впізнавши нас, смачно проматюкався, мовляв, якого милого ми його не збудили, а стирчали надворі. Нас сходу поселили в номер люкс – маленьку кімнату з трьома ліжками, де ми завалилися спати.

Зранку (десь біля 11 години), коли ми повилазили надвір, то вияснилося, що майже вся та братва навколо – старі вінницькі альпіністи і туристи, які поприїжджали відпочивати з жінками і дрібними дітьми, а в наметах половина з них спали просто так, заради приколу. Правда, не знаю, що за прикол стояти на болоті, коли поруч є рівне і сухе місце, але намети їхні стояли на наймокрішому. Той народ потрошки партіями їв і виходив хто на Говерлу, хто на Петрос, а ми сиділи і дивилися, бо до вогню було годі доступитися. Коли ми врешті почали куховарити, то вони вже майже всі пішли. Ми не спішачи поїли, покурили і вийшли. Попередній план по ходу скоригували і вирішили вилізти на Петрос не по стежці з перемички, а в лоб – найкрутішим північно-східним схилом. Під самим підйомом ми трохи полякалися – досить страшно виглядало – схил градусів 40-45, місцями і покрутіше, але відступати було вже пізно.

І ми полізли. Спочатку було ще так нічого. Надворі як на листопад було зовсім тепленько, світило сонце – загалом погода стояла зовсім літня. Лізлося не зовсім таки легенько, місцями вниз дивитися було страшно і доводилося рухатися майже половину часу на всіх чотирьох. Десь на середині підйому почали попадатися кам’яні виходи, так що ми не скучали. Десь після середини я вже почав подумувати, що може і не треба було сюди пхатися. Особливо весело стало під самим верхом, де майже самі камінці і часом треба лізти під градусів 60, чіпляючись за дрібну травичку. Зірвався вітер, зупинятися було зимно, тому ми на останньому диханні дорвалися все таки до верху. Доходячи до вершка, ми чули голоси, а тепер побачили і людей – то була частина наших сусідів по притулку. Вони мовчки споглядали нас, як щось неприроднє, коли ми чимчикували попри них. Очі в них були зовсім квадратові. Вони трохи пошушукалися і однин з них все таки перепитав, звідки ми прийшли. Я гордо тицьнув пальцем назад і сказав “Звідти”. “Навпростець?” – перепитав ще раз. “Ага” – як міг невимушеніше прорік я і побіг доганяти наших, які понадягали куртки і впали в ямці, щоб вітер не продував. Сусіди довго ще довго зглядалися і тикали пальцями в наш бік, поки ми на зимному вітрі їли кільку в томаті з чорним хлібом з родзинками J . Поки доїдали, то зовсім замерзли і в прямому розумінні побігли вниз крутою стежкою на перемичку, по дорозі минаючи людей, які вступалися з дороги без слів. То виглядало певно трохи дивно – троє дядьків в камуфляжах і здоровенних черевиках біжать вниз там, де йти не зовсім-то легко. Але ми так позамерзали нагорі, що нам було всьо по барабану.

Коли ми привалили назад першими і почали відповідати на питання, то квадратовими очима на нас почали дивитися і ті люди, що лишилися внизу. Коротше кажучи, до вечора в сусідніх альпіністських кругах про нас трьох вже ходили легенди. “Еті бєшєниє львоскіє пацани, оні целую ночь нє спалі, послєдніє вишлі, пролєзлі по етім обривам і пєрвиє вєрнулісь”. А ми успішно робили вигляд, що нам то було як вихід на пікнік. Було весело.

Назад їхати збиралися зранку в неділю. Зранку годі було встати, поки Михалич з криками і матами не підняв нас на ноги. Поки ми продерли очі, визбиралися і перекусили, була вже восьма година, а дизель десь коло дев’ятої (а до Лазещини ще вісім кілометрів). Ми попрощалися з Михаличем і побігли дорогою до села. Час підтискав, тому ми трохи бігли, трохи йшли по черзі. Бігти з наплічником – фіґово, але в понеділок треба було позаріз на роботу. Десь вже перед самим селом нас догнав вуйко на ровері і трохи нас заспокоїв, що мовляв дизель приходить пів десятої. Бігти ми перестали, але знаючи поняття місцевого народу про час, темпу не скидали, в результаті чого на станції ще пів години чекали (дизель ще й спізнився). Так ми добралися до Івано-Франківська, а звідти до Львова.

 Матеріал підготував (написав): Назар Барабаш


 
Коментарі

Коментування доступне тільки зареєстрованим користувачам.

Якщо Ви зареєстровані на сайті - введіть свій логін і пароль у формі аутентифікації нагорі сторінки (якщо Ви логуєтеся з чужого комп"ютера - приберіть галочку "пам'ятати мене" і тоді, навіть якщо забудете прикінці роботи натиснути кнопку "Вийти", Ваша автентифікація на цьому комп'ютері знищиться як тільки Ви закриєте вікна броузера з відкритими сторінками karpaty.com.ua).

Якщо не зареєстровані - зареєструйтеся.
Коментарі до цієї статті
Nikolco [guest] повідомив(-ла) 21.09.2004 12:25
Nu ya vam skagu sho to duge fayna shtuka tim bokom na Petros mandruvati, sam probuvav ta she z naplechnekami sho na 5 dniv gotuvalisa i takomu dobromu karpatskomu tumani. A ne lipshe to bulo viditi mordyaki troh polyakiv yaki tam na gori sidili i yakus tam bidu ili, koli mi tak metriv zo 10 vid nih z tumanu viyshli i dobrogo dnya skazali. Ya dumav voni nazad u Polshu bigti budut. Potim dovgo nam viriti ne hotili sho mi z togo boku lizli. Otak to.

--------------------------------------------------------------------
-------------- СТАРІ ПОВІДОМЛЕННЯ (до 30.07.2002) ------------------
--------------------------------------------------------------------
Kolia повідомив(-ла) 08.07.2002 13:20
Народ, ви не одні такі герої. Ми тут на днях теж пройшли по тому крутому підйому. В нас на це пішло десь півтори години. Але то було круто. Підйом на Говерлу після того назвали попсою.
Ми пішли в лоб, бо не знали, де вихід з перемички(вперше на Чорногорі), та й не було часу його шукати. Підійшли до підніжжя Петроса: наліво - якісь стайні, направо - дорога, а прямо - вершина. Помітили приблизний напрямок підйому - там така улоговина (по якій певне стікає вода навесні), вона на горі оминає ті скельні виступи. Під вершиною почало моросити з хмарок, які час від часу окутували її. Від того трава по якій дерлися стала мокрою і слизькою. Неповезло нашим, які взулися в кроси - промокли ноги і порвалися їхні мешти. Короче, можливо ще напишу репортаж...
Miwa повідомив(-ла) 25.04.2002 00:57
Файно...
ЛяДик повідомив(-ла) 29.03.2002 14:34
А ви часом не пластуни? Бо трохи підірвані (в хорошому розумінні).
webmaster comment:
якщо ти пластун, то не ображайся, плз
ні, не пластуни, хоча я колись в них тусувався (але було то за царя Гороха, коли пластуни були пластунами). Тим пластунами, які є зараз (за окремими дуже рідкісними винятками), ше дуже далеко до нас за розумною підірваністю... Бо за дурною підірваністю їх перевершити мало кому вдається, говорю "со знанієм дєла" :))
Бідик повідомив(-ла) 23.02.2002 01:10
Ну ви і крутелики !!!
Karasj повідомив(-ла) 14.11.2001 23:58
Тоді ми дійсно круто виглядали. Жаль, що словами це передати надто важко...


Вхід

На превеликий жаль, система Вас не упізнала :-(

   логін
   пароль

пам'ятати мене

Пошук

Вебкамера
Верховина


 
 ::: головна сторінка ::: про сайт ::: форуми ::: мапа сайту ::: статистика ::: відпочинок :::