стрибнути на головну сторінку  
 ::: головна сторінка ::: про сайт ::: форуми ::: мапа сайту ::: статистика ::: відпочинок :::
Українські Карпати
РЕГІОН 
ТОПОГРАФІЯ 
ГІДРОГРАФІЯ 
КЛІМАТ 
ФЛОРА 
ФАУНА 
ОХОРОНА ПРИРОДИ 
ПРО КРАЙ 
Карпати туристські
МАТЕРІАЛИ 
ТРАНСПОРТ 
КАРТИ 
СПОРЯДЖЕННЯ 
МАРШРУТИ 
РЕПОРТАЖІ 
ВИПАДКИ 
ВІДПОЧИНОК 
ПОГОДА 
РІЗНЕ 
Друзі та партнери


   ::: ГОЛОВНА / РЕПОРТАЖІ / 100% Боржава :::
Untitled Document

100% Боржава

2-4 липня 2002 року

Маршрут: смт.Міжгір'я - г.Менчул (1247,5) - г.Полонина-Кук (1189,8) - г.Камінна (1127,6) - г.Присліп (1142,3) - пер.Присліп (937,6) - тр. г.Ополонок - г.Звор (1115,4) - тр. г.Кругла - г.Кичера-Кругла (1240,9) - г.Граб (1378,0) - г.Магура-Жиде (1516,8) - тр. г.Гимба - котел під Великим Верхом - г.Стій (1681,5) - г.Великий Верх (1598,0) - тр. г.Плай - смт.Воловець

Передмова

Похід цей був зовсім незапланованим, бо взагалі-то я збирався йти на Чорногору. Але життя складається по-різному - поїхав зовсім в інший бік і через два дні опинився у Львові зі спакованим наплечником і неторканими харчами. Саме тут в Олега підвернулися пару вільних днів перед практикою, він пропонував іти на Зелем'янку, але той варіант я відкинув. Вже десь по обіді зійшлися на Боржаві - від Міжгір'я до Воловця, як компенсації за минулорічний похід з туманом і зіпсутими фотоплівками. Цього разу ідея виникла за день.

День 1 (Вівторок, 2.07)

Сонце я зустрів, ідучи пішки на вокзал. Олег прибіг десь за п'ять хвилин до домовленого часу, хустський автобус вже стояв напів-повний. Повантажилися на задні місця. Добре набившись, в 7.15 виїхали, потім ще довго стояли на автовокзалі. Їхати було більш-менш, тільки жарко і народу багато. Як за ціну в 12,5 гривні з одного, він би міг і не працювати маршруткою між гірськими селами, і не стояти півгодини в Мислівці, і взагалі, їхати трохи швидше.

Подивившись трохи на краєвиди порубаних Карпат, по першій були на базарі в Міжгір'ї. Тут дещо докупили - закарпатських помідорів і огірків, хліб, а також компоненти для вечірнього коктейля - пляшку і томатний сік.

В селі не затримувались, бо вже було за південь, перейшли Ріку по мостику і вилізли трохи вгору дорогою, правда не по карті, а навмання, бо їх тут, як і з кожного села, безліч. Підкріпились канапками і знову догори.

Ішли досить довго і плутано полем, пасовиськом, потім повернулися на дорогу, яка круто виводила лісом десь вгору. На наше щастя, завершився підйом не на дикому зрубі, а на приємній полонинці з сіном і запашними гірськими травами. Відчувалась висота - вітер тоді був сильний. Поки що неясно, куди ми вилізли, але іншого хребта тут бути не могло. А ще обнадіювали сліди худоби, які ішли десь вище - там мала б бути велика полонина. Дуже вузьким хребтиком ще трохи піднялися і на неї вийшли. Там було багато місця, залишки кошари і джерело. Ніби іншої полонини, ніж під Менчулом, не мало бути. Остаточно наші сумніви розвіяв хлопчина з чорницями.

Легенько вилізли на Менчул, тут остаточно зорієнтувалися. Незважаючи на димку, гарно було видно Кук, Боржаву і весь наш наступний шлях, який лежав через сідло до Полонини-Кук і далі.

Крім того, тут почалися чорниці, які наступних півдня постійно нас затримували. Збігли вниз і тут вперше я побачив справжнє букове криволісся.

Далі - вниз, два горба і вийшли до кошари, яка курилася, але проявів життя не було, тому молоко - безнадійне. Вирубкою пішли вгору. Дуже близько Кук - величезна гора по тутешніх мірках. Останній наш підйом дався нелегко - я ліз вже з двома патиками. На полонині присіли відпочити, я ще бігав за чорницями. Ще на Менчулі вирішили, де будем ночувати - в сідлі між полониною Кук і Камінною, не доходячи до ЛЕП. Туди ми через ліс і спустилися. Тут вражаюча картина руйнувань людиною карпатської природи, в місці, де через хребет переходять ЛЕП і газопровід - все випалене до каміня, земля мертва, через гори іде знищена полоса шириною метрів сто - тут ні з чим не рахувалися. Звернули вбік, щоб не бачити того неподобства, внизу тут було місце для ночівлі, все решта - в дикому щавелі і тракторних розворотах. Заходом сонця пожертвували, зате місце було з джерелом і дровами.

В цей час року день дуже довгий - ми прийшли на місце в восьмій вечора і повечеряли ще до темноти. Вдвох все дуже оперативно - я розкладаю намет, Олег - ватру, він варить, я роблю салат. Нажерлися...

Спати було дуже навіть тепло, навіть занадто. Може то справді було тепло, а може такі спальники і намет. Єдине - що трохи скочувались.

День 2 (Середа, 3.07)

Встали пів-восьмої. Зробили картопляне пюре (Мівіна), пів домашньої тушонки, решта лишили на обід. Вийшли так само рано - 9.15. Взагалі цей похід по термінах був рекордний.

Коли вилазили на Камінну по трасі газопроводу, вже сильно пекло. На горі вуйко об'їжджав коней, сказав нам, що зліва в лісі є джерело. По дорозі тут ще було невелике озірце. Таблички забороняють біля газопровода ходити в радіусі 100 м. Далі дорога іде вліво від газопровода, траверсує один горб і біля гори Присліп падає вниз в село. Ми пішли навпростець через вершину, що виявилось дуже легко. Вершина з боку Боржави заліснена і нічого не видно. Далі стежка веде вниз лісом, вздовж неї подекуди зустрічаються старі межові знаки - тут проходила границя повітів. Вийшли на скалку, з якої можна було злазити, але ми обійшли зліва і за пару хвилин вийшли до перевалу. Тут стоїть кам'яний хрест із стертими надписами.

Від перевала ми вилізли на один горбик. Там люди незрозумілого походження товклися по галявині і спитали нас, чи там, звідки ми прийшли, є ягоди. Наразі нас цікавила вода. По карті тут зліва мав підходити потічок. Зрозуміло, що навіть натяку на воду не виявилось. На Ополонок лізем вже з порожньою флягою. Спека така, що падати вниз за водою нераціонально - поки вилізеш нагору, половину вип'єш.

Ідем правим траверсом, який місцями пропадає, але в лісі перетворюється на нормальну стежку і ось за поворотом - джерело ! Напилися по зав'язку, пообливалися.

До речі, тепер я не вірю, що в поході, принаймні в Карпатах, пити воду не можна. Якщо хочеться, треба пити, по-перше просто так набагато легше, по-друге, інтенсивний обмін речовин при навантаженні вимагає великої кількості води, чим її більше, тим краще з потом виводяться різні шкідливі речовини.

Далі перейшлися по чорничній галявині, яка виявилася вершиною гори Звор. Ще один відступ. Важко зрозуміти, чим керувалися радянські картографи при нанесенні назв - на Боржаві є такі дивні назви гір, як Плай, Звор, Присліп. Адже по-карпатськи це просто стежка, яр і перевал.

Якщо я насолоджуюся п'янким запахом різнотрав'я - ще ніколи в Карпатах такого не відчував, то Олегові не зовсім добре - алергія.

Далі ще одна велика галявина і виходим на полонину Круглу з широким краєвидом на Боржаву. Хребет тут робить вигин вліво, а внизу ми вздріли колиби вівчарів, тому обійшли вершину Круглої (з тріангом) і збігли. Молока ще не було, зате внизу, як і очікувалося, була вода. Інформації ми отримали мало - старші по горах не ходять, молодший вівчар сказав, що наступна вода аж під Магурою, а до Великого Верха ми сьогодні не дійдем. Перше виявилось правдою, друге - ні.

Молока ми не дочекалися, бо доять вони в першій, а насправді то - друга (по закарпатському часу), а було тільки десь по дванадцятій. Тож побігли далі - від вершини Кичери Круглої починається полонинська і підвищена частина Боржави. Тут-таки і закінчились зрілі чорниці.

По хребту було йти легко, тільки моментами вітер трохи дах зривав. Траверснули два горбики і підходим до Граба, де маєм обідати. Ідеться важко, може тому, що мало води і вже більше шести годин від сніданку. На Граб я ліз тільки на думці про обід. Піднімалися по стежці, потім під саму вершину зліва підійшла дорога.

На вершині - страшний вітер, лізем обідати в затишну яму. Обід калорійний - харчі маєм. Приліг трохи і майже задрімав - якби Олег не підняв, то заснув би. Вийшли в 16.05.

Після перекусу вже йти було набагато легше, тому під Магуру зайшли менше ніж за годину. Джерело дійсно високо - набагато вище нижнього траверзу, але на вершину хочеться, тому спочатку піднімаємся до джерела. Місце суперове - якби без ватри, то можна навіть в критичному випадку намет поставити - вершина захищає від вітру. Напилися, але вже менше, бо на вітрі не так палить, а вода дуже холодна- якби не застудитись. Нагору видерлись значно швидше, ніж думав - без зупинок.

На Магурі тріанга, позначеного на карті вже давно немає, є маленький тур і козячий череп з рогами. Вже звідси видно, що з ночівлею буде непросто, доведеться падати вниз, а до межі лісу - мінімум 300 м. За Великий Верх перейти не встигнем.

Далі вже просто біжим. Гимба - траверс зліва по великому трав'яному полі, перед сідлом - болотисте озірце, але питної води нема. З сідла бачим щось дуже дивне - льодовиковий кар на Боржаві ! Стіни подібні до кара озера Бребенескул - такі ж стрімкі, але без розсипів. Там внизу, колись давно, може багато тисяч років тому, було озеро - а тепер - ідеальний згін для худоби. Нижче - починаються галявини, переліски і гарні місця. Що поробиш, треба падати. Прикидаєм на спуск 40 хвилин, на завтрашній підйом - годину. Лізем хто як може - мені в черевиках легше, я спочатку вбік, а потім розвернувся і спиною, тримаючись чорниць, зліз донизу. На то пішло 15 хвилин. Олег зліз швидше, але чомусь при тому дуже замахався.

З-під землі виринає сильний потік - витік Плащанки, на якій кілометром нижче шумить Шипіт. Трохи нижче - могила альпініста. Там, де починається ліс, ідеальне місце для табору - дрів просто навалом, ватри, збоку потічок. Я ставлю намет, Олег палить ватру.

Згодом прийшов козар з двома дуже культурними псами. В них на другому боці яру - колиби. Трохи в нас посидівши, він недвозначно висловив своє ставлення до гір і подивувався, чого ми туди лазимо і як в нас ноги не болять. Точка зору для горян, особливо тих, що ближче до цивілізації, традиційна.

Повечеряли ще засвітло. Ще трохи посиділи з чаєм і пішли спати. Спалось знов занадто тепло.

День 3 (Четвер, 4.07)

Прокинувся десь по шостій, встаєм, бо сьогодні на Стій туди і назад, потім до Воловця. А ще вилазити з котла. На долині піднімається туман, таке враження, що іде фронт, але того дня він нас обминув. На сніданок пшоняна каша з згущенкою, калорійна - супер, але таке враження, що дуже швидко ті калорії згоряють.

Вгору я поліз о 8.05, лізли знов окремо аж до високого джерела. Я йшов хитрими закосами, і зовсім не змучився. Тим більше, що панорама Стоя, яка метр за метром відкривається при підйомі - просто-таки альпійська. На перешийку ми - через 40 хвилин. Вниз, виявляється, йшла ще якась стежина.

Далі - траверсом до Стоя. Хребет, який з боку Плая здавася рівненьким, дуже зубатий і з перепадами, але траверс дуже хороший, не зарослий і не збитий на каміння - останнім часом я цю якість почав цінувати. Потроху піднімаємся, перепочиваєм два рази. На останню передвершинку вже треба лізти. По всьому величезному Стої розкидані шмати шкарлупи яєць,знесених радянською військовою індустрією. Здалека ми їх прийняли за сніг. По стежці подекуди залишки гумових шлангів і металу, погублених по дорозі тими, хто їх з гори тягав. Цікавішим, ніж навіть сама вершина, виявилось те, що ми на ній побачили - дещо апокаліптичні руїни в чисто пінкфлойдівському стилі. Сотні тон металу, каміння і військового спецматеріалу, три фундамента від "яєць" - кам'яні кільця діаметром по 10 м, залишки "шкарлупи", величезні бочки з-під палива в людський ріст, в якихось сталевих ракушках по 5 метрів - просто ванни з водою, досить чистою. Вершина була обнесена стовпами з колючкою, а з другого боку на самс верх виходить широка дорога.

Напевно, якби на Стої побував Андрухович, він написав би ессе не гірше, ніж про Піп Іван. Як стара австрійська обсерваторія стоїть символом великої імперії, так і тут, на підхмарній закарпатській вершині, ще багато років будуть ржавіти гігантські металеві конструкції, символізуючи примарні намагання імперії, але іншої, контролювати не тільки землю, але також інші, радіомагнітні, європейські простори.

На вершині ще залишився кам'яний тур в металевому каркасі. На нього можна вилізти розхитаною драбинкою. Посидівши десь до 11-ї, вибираємся назад. Під Великим Верхом знов виникає проблема з водою - джерела дуже низько, а в нас менше ніж пів-фляги чаю, ще з ранку. Лізем на гору.

Тут я згадав минулорічний підйом і подивувався, наскільки в тумані втрачається відчуття часу і простору - тоді він здався набагато коротшим.

На всіх полонинських просторах - жодної людини. Біля тріанга присіли поїсти. Дуже економлячи воду, намагалися хліб мочити в маслі від шпротів, доїли рештки огірків. Згори видивилися джерело - аж на траверсі Плая, але принаймні по стежці. Не затримуючись, повалили вниз. Спуск чимось нагадав верхи Чорногори, тільки без рододендронів, тут навіть є скельні виходи. Далі вийшли вже на розбиту автодорогу, пересуватися нею значно важче, крім того здійнявся такий вітер, що зносив з ніг. Під Плай полізли вже через чорничник, ягодами тут ще навіть не пахне. Прикро, після чорниць біля Прислопа я сподівався тут набрати повний казанок і завезти додому. Іншим разом...

Джерело виявилося пересохлим, але без води не можем - вирили ямку, дочекалися, поки осяде болото - і все-таки начерпали.

Дорога далі завертає за гору і виводить до будинка, від якого донизу іде ЛЕП. Тут ми вперше зустріли туристів, але якихось дивних - на спеці в третій годині ставити намети (на півдорозі від Шипота і колиб під Великим Верхом)... Біжимо вниз дорогою, в одному місці тут просто водоспад порівняно з попереднім джерелом. Майже приймаю душ. На спуску - ще четверо туристів.

Ріжучи серпантин, ми вийшли на коротшу дорогу і за півгодини вже були в долині потоку, кудою минулого жовтня піднімались на Темнатик. На галявинці перед самим селом вмилися, я змінив важкі черевики на улюблені босоніжки, і пішли до станції.

В переповненому як завжди Мукачівському, який до того ж в Львові півдванадцятої, трястися шість годин не дуже хотілось. Взяли квитки на Ужгород-Київ (9 з копійками загальний). Перед потягом - холодне розливне пиво.

Їхали майже комфортно, якщо не рахувати спеки і галасливої закарпатської родини з дітьми, майже циганський табір. Вагон зовсім не забитий, потяг їде швидко і зупиняється зовсім трохи, за чотири години були в Львові. По дорозі захмарилося, і до самого дому їхали з грозою і дощем, особливо гарні блискавки були над Сколе.

P.S. Вже вилазячи з маршрутки, я все таки потрапив під зливу...

© Alex, липень 2002


 Матеріал підготував (написав): Сашко Федоренко


 
Коментарі

Коментування доступне тільки зареєстрованим користувачам.

Якщо Ви зареєстровані на сайті - введіть свій логін і пароль у формі аутентифікації нагорі сторінки (якщо Ви логуєтеся з чужого комп"ютера - приберіть галочку "пам'ятати мене" і тоді, навіть якщо забудете прикінці роботи натиснути кнопку "Вийти", Ваша автентифікація на цьому комп'ютері знищиться як тільки Ви закриєте вікна броузера з відкритими сторінками karpaty.com.ua).

Якщо не зареєстровані - зареєструйтеся.
Коментарі до цієї статті
avatorl повідомив(-ла) 29.03.2006 15:36
Дякую за репорт. Хочу пройти цим маршрутом на 6-8 травня 2006 року.
Нажаль, в таку пору чорниці мене не затримають ні на хвилину :)
Astrik повідомив(-ла) 07.08.2002 11:37
На рахунок води...
Воду все-таки необхідно пити потрохи і постійно, навіть в процесі руху, щоб не було обезвоженя організму. Звичайно не треба напиватись, щоб у животі аж булькало. Дуже добре - особливо коли мало води, не пити ковтками воду, а невеликими порціями і змочувати губи, щоб змити сольоний піт. Бо він дуже сильно викликає спрагу.
oleksa повідомив(-ла) 07.08.2002 09:15
Щодо води: це все дуже і дуже незрозуміло для мене.
По-перше, якщо постійно пити воду, то буде підвищене навантаження на серце - йому і так нелегко на підйомах, а тут крім крові ще й воду, яку випито, качати.
По-друге, колись мені казав вчитель фізкультури, що якщо пити багато води в походах, при довгих фізичних навантаженнях, то важче керувати м'язами (!?) - швидше втомлюєшся.
Звичайно - не можна весь час не пити. Але і заливатися водою не варто на мою думку.
Нормалайзер повідомив(-ла) 06.08.2002 22:53
Знимок.

Одні суспільства лишають сліди, інші - послід. Видно суть того, що то були за суспільства і куди прямували...
Центуріон7 повідомив(-ла) 06.08.2002 21:43
Цікава і пізнавальна інформація. Особисто мене охопила ностальгія за минулим. У січні 1996 року збирались пройти по Боржаві з школярами м. Полтави на лижах. Та КРС заборонила в зв’язку з метеоумовами. Це не завадило нам, пройшовши маршрут ІІ кат скл. запасним варіантом, зайняти І місце в заочній першості України серед учнівської молоді (Воловець-підніжжя Боржави-Міжгір‘я-Стригальня-р.Бистра-озеро Синєвир-Прислоп-Бескид-пер.Середньоверецький-г.Пік уй-Воловець). А на Боржаві ще побуваємо.
P.S. Ось зароблю на сканер, скину деякі свої фото, у т.ч. і карпатські. Усім туристам - любителям Карпат привіт - Віталій.
Юрко [guest] повідомив(-ла) 06.08.2002 20:15
Ага, читалисьмо на рідному сайті. Принагідно дякую за інфу по Лазещині. Ночував в біостаціонарі. Класне місце. Може на Новий Рік поїду...
Ann повідомив(-ла) 06.08.2002 19:17
корисна вийшла стаття (принаймі, знатиму коли корів доять на Круглій, і що воду таки можна (!) пити :)


Вхід

На превеликий жаль, система Вас не упізнала :-(

   логін
   пароль

пам'ятати мене

Пошук

Вебкамера
Верховина


 
 ::: головна сторінка ::: про сайт ::: форуми ::: мапа сайту ::: статистика ::: відпочинок :::