стрибнути на головну сторінку  
 ::: головна сторінка ::: про сайт ::: форуми ::: мапа сайту ::: статистика ::: відпочинок :::
Українські Карпати
РЕГІОН 
ТОПОГРАФІЯ 
ГІДРОГРАФІЯ 
КЛІМАТ 
ФЛОРА 
ФАУНА 
ОХОРОНА ПРИРОДИ 
ПРО КРАЙ 
Карпати туристські
МАТЕРІАЛИ 
ТРАНСПОРТ 
КАРТИ 
СПОРЯДЖЕННЯ 
МАРШРУТИ 
РЕПОРТАЖІ 
ВИПАДКИ 
ВІДПОЧИНОК 
ПОГОДА 
РІЗНЕ 
Друзі та партнери


   ::: ГОЛОВНА / РЕПОРТАЖІ / Похід “ДВОТИСЯЧНИКИ УКРАЇНИ” :::

Похід “ДВОТИСЯЧНИКИ УКРАЇНИ”

Основні характеристики:

  • маршрут: Кваси - г.Шешул (1728м) - г.Петрос (2020м) - г.Говерла (2061м) - г.Брескул (1911м) - г.Пожижевська (1822м) - г.Данциш (1866м) - оз.Несамовите - г.Піп Іван (2028м) - Луги - Рахів
  • дата походу: 4-9 серпня 2002р. - погода: - сонячно і тепло (спочатку), а потім - торба
  • члени екіпажу:
    1. Маріанна - студентка Політеху (дизайн)
    2. Уляна - медик-бакалавр (дійшла тільки до Пожижевської, потім скисла)
    3. Тарас - студент Політеху (менеджмент)
    4. Марік - студент Політеху (менеджмент)
    5. Скіла - бакалавр з економіки і лейтенант запасу (десантник)
    6. Роман - бакалавр з менеджменту і лейтенант запасу (тиловик)
    7. Ігор - зубний бакалавр

4-5 серпня.

План походу по двотисячниках України (Петрос, Говерла, Ребра, Гутин Темнатик, Бребенескул, Піп Іван) визрівав в наших думках вже два роки. Але ніяк не вдавалося втілити його в життя. І ось нарешті наші мрії почали перетворюватися в реальність. Ми зібрали банду з семи чоловік, закупили їдла на 140 грн., склали план походу і в неділю 4 серпня о 8 годині вечора зустрілися на приміському вокзалі.

План походу був наступним: приїжджаємо в Кваси, йдем на Петрос, потім виходимо на хребет Чорногора і долаємо 5 інших двотисячників українських Карпат, спускаємося в Луги, звідти їдемо до Рахова і повертаємося до рідного Львова. До Квасів ми вирішили добиратися не поїздом Львів-Рахів, а електричками.Спершу сіли на “собаку” до Ходорова. Тут прийшлося заплатити повну вартість квитка - 3 грн., бо на вході на перон стояв контроль. Об одинадцятій годині ми прибули до Ходорова, там швидко пересіли в напрямку на Франківськ. В нашому вагоні не було нікого, крім нас. Кондуктор виявився “модним пацаном” і взяв всю нашу банду за 6 грн. При цьому він сказав: “Але такий базар, хлопці, якшо шось, то я виписую штраф на 6 грн.” Ми зрозуміли, що “всьо чотко”, і сіли вечеряти. Так як кондуктор пішов нам на зустріч, ми вирішили віддячити йому і запропонували яблучко. Він чемно відмовився, але оскільки з ним була знайома жіночка, то він подумав, що краще скористатися подарунком долі, і зі словами: “ну, хіба для дами” все-таки взяв ябко. О 1 ночі ми приїхали до Франківська. На Рахів електричка відправлялася за годину. Але час минув так швидко, що ми ледь не запізнилися на неї. Забігаєм в “собаку”, питаємося: “На Рахів?”, відповідають: “Ні, на Делятин. На Рахів перші чотири вагони”. Ми прозрівші вибігаємо на перон і гонимо в перші вагони. Дякувати Богу, вони на Рахів. Так як до Квасів їхати десь 5 годин, ми вирішуємо трохи покімарити. Але так вирішили не тільки ми, а й всі інші пасажири. Оскільки там в “собаках” така мулька, що з одної сторони тримісні лавки (які майже всі були зайняті сплячими тілами), а з іншої - двомісні (на яких спати нереально), то кімарити було паршивенько. Ще й, як на зло, кондуктор виявився трохи напористим. Скіла запропонував йому 7 грн. до Квасів за всіх, а той його викликав в тамбур на переговори. Виявляється він хотів купити в нас горілку. Але Скіла не ликом шитий і зумів так провернути ситуацію, що ми таки доїхали до Квасів за 7 грн. Таким чином ми стратили на проїзд по 5 грн. кожен, а якби їхали поїздом, то влетіли б в 15 грн.

Отож, зраненька ми в Квасах і, користуючись підказками книжки Юрія Сітницького “Мандрівками по Карпатах”, рушаємо в дорогу. По дорозі ми зустріли групу туристів з смт Рокитне Рівненської області (вони йшли категорійний похід), з якими співпав наш маршрут в перший день. Дойшовши до крайньої хати, яка була під самим лісом, ми впали, щоб поснідати. Поки ми варили чайок і топтали бутери, нас обігнали категорійники. До підніжжя Петроса ми так і йшли - то вони обганяли нас, то ми - їх. Дорога стежкою була важкою, тому ми відпочивали досить часто. А тут ще сонце пригрівало так, що ого-го. Але тим не менше ми просувалися вперед під дзвоники корів, які паслися в горах, насолоджуючись прекрасними краєвидами.

Всі змучені і знервовані. На першому привалі ледь не дійшло до бійки Позаду-подоланий шлях. На дальньому плані-Свидовець Молоко було близько...але ми так і не змогли його дістати Перепочинок на підйомі
Привал на підйомі на Шешул Привал на підйомі на Шешул

Так ми дійшли до підніжжя гори Шешул біля старої сироварні. По ідеї нам не треба було пертися на цю гору, але ми вирішили підкорити її разом з категорійниками, і тупо повалили догори. Підйом був не простим, але ми поповнювали свої сили чорницею. Нарешті ми піднялися на вершину і вперше побачили нашу найближчу мету - гору Петрос. Нас відразу заворожила його висота та краса. На дальньому плані виднівся хребет Чорногори. Ми пообідали консервами і овочами і почали спускатися вниз на траверс, який вів до підніжжя Петроса. По траверсу ми йшли дуже швидко. Можливо ми навіть встигли б підкорити Петрос, але через втому першого дня походу ми вирішили перенести штурм вершини на наступний день. Підшукавши місце для ночівлі ми розбили табір, який складався з двох палаток. Джерело з водою і ліс з дровами були поруч. Місце було дуже вигідне. Ми почали готувати вечерю. Розпалили вогонь, підсмажили мисливські сосиски, витягнули пляшку. Нас трохи пробував пострашити дощик, але ми були настільки втомлені, що не надавали цьому жодного значення. Між нами ходило “горнятко миру” (горня повністю наповнене зеленим змієм) і робило свою справу. Наші розмови ставали дедалі голоснішими і до нас приєдналися двоє хлопців з смт Рокитне, які отаборилися неподалік. Ми почастували їх чим могли, побалакали з ними про їхні і наші справи. В кінці кінців всіх потягнуло на бокову, і ми пішли спати.

Відпочинок на вершині Шешула З вершини Шешула нам хотілось полетіти На Шешулі-готові до продовження походу
Погода псулась...скидалось на невеличкий дощик Декого такі погодні умови лякали... Дівчата втомлені, але готові продовжувати похід-їм б пошвидше до спальника добратись Все-таки, дощ не наважився нас намочити
Нас відразу заворожила краса та висота Петроса Позаду виднівся хребет Чорногора Траверсом оминаємо останню гору і через 40 хв.-готуємось до ночівлі під Петросом На цьому ж траверсі з рокитнянцями

6 серпня.

Зранку, коли ми прокинулися, нам відкрилися надзвичайно мальовничі пейзажі. Якщо дивитися на долину в сторону від Петроса, то вона була вся в тумані, з якого де-не-де піднімалися могутні гори. Складалося враження, що долина - це потужна ріка або бурхливий водоспад. Капітальна картина. Але насолоджуватись цим не було часу - попереду нові випробування. Ми з Мар’яною почали готувати сніданок. Помили посуд, нарубали дров, поставили варити зупу з бараболі. Потихеньку повставали інші сплюхи. Зупка була суперова і всі її дуже смачно топтали. Після того ми склалися, поховали рюкзаки в корчі і порожняком попердолили на Петрос. Ми вирішили не шукати стежки, а атакувати гору “влоб”. Така атака забирала багато сил, тому ми часто перепочивали. Підйом на Петрос настільки крутий, що доводилося подекуди лізти рачки на чотирьох. Вниз взагалі краще було не дивитися, бо розбирав такий страх, що розвертався назад, падав на чотири точки опори і ліз догори. Так ми лізли десь півтори години - і нарешті ми на вершині! Преший двотисячник подолано! Відразу у всіх відновилися сили. Прекрасні краєвиди навколо, ковток водички, кєцик яблука - і ми всі як на світ народилися. Зробили декілька знимок, заспівали гімн України і весело спустилися стежкою вниз. Біля підніжжя поїли ще трохи чорниці, відшукали речі і рушили в напрямку до Говерли.

Зранку, коли ми прокинулися, нам відкрилися надзвичайно мальовничі пейзажі Схід сонця Говерла зустрічала в незвичайному кашкеті Перший двотисячник підкорено!

Дорога до самого підніжжя Говерли не є дуже важкою. Ми йшли швидко, час від часу зустрічаючи туристичні групи, які поверталися з найвищої гори України і оповідали, що там сильний дощ. Відголоски дощу дійшли і до нас, коли ми обідали, але це не зламало нас. Ми рушили далі. По дорозі ми зустріли гуцула-чабана, підперезаного широким шкіряним поясом, з пір’ям в капелюсі, який різними смішними словами поганяв своє стадо. Нарешті ми підійшли до підніжжя. Звідси Говерла виглядає досить солідно: кам’янисті схили, урвища. Мар’яна висловила пропозицію обійти Говерлу або піднятися на неї без рюкзаків. Але всі були категорично проти такої ідеї. Тому вона змушена була підкоритися голосу народу. Підйом по каменюках на вершину тривав досить довго. З кожним метром все сильніше відчувався холодний гірський вітер, який надув хмару на гору. А на самій вершині взагалі був такий холод, що перш ніж радіти ми мусили накинути теплі речі, випити по 50 грам за успіх і лише тоді почали роздивлятися все те, що розмістили на вершині. Там був хрест, тризуб, прапор, стовп, пам’ятник конституції України і інші менш привабливі речі. Проте, неприємні сліди залишили від себе ті рагулі, які після свого візиту на найвищу гору України позалишали великі купи сміття, яким засипана ледь е кожна яма на горі. Другу вершину ми також відмітили, проспівавши український гімн.

Говерла (праворуч)виглядає досить солідно: кам’янисті схили, урвища Кам'яниста вершина Після спуску можна ще раз переконатись, якою неприступною є королева Карпат
Наш табір на березі Тиси Маріанна Марік - завжди думав, куди йти: догори чи донизу Тарас Скіла і Роман

Коли ми спускалися з вершини вже була 7 година. Треба було шукати місце для ночівлі. Ми приглянули місце біля невеличкого озерця по праву сторону хребта. Розбили табір. Але з вогнем не вийшло. Ні півлітри бензину, ні сухий спирт не змогли розпалити жереб. Чи то вітер був за сильний, чи жереб - за сирий? Біда його знає. Але факт є факт - ми залишилися без теплої їжі. Це особливо гнітило, бо під вечір настав такий дубар, шо торба. Вітер пронизував до костей. Ми задумалися над тим як переночувати ніч. Спочатку вирішили всі спати в одній палатці, щоб було тепліше. Залізли в Скілину палатку, як в рукавичку. Взяли буханку хліба, печиво, півлітру. Навіть не запалювали свічку, щоб не дивитися на голодні, холодні й повні запитань і тривог очі один одного. Але оковита потроху зігрівала нас і в той час як наші голови задурманювалися, халепа, в яку ми потрапили, здавалася нам надзвичайною веселою пригодою. Так в темноті ми просиділи зо дві години. За цей час ми трохи відійшли від невдач, а українські пісні про козаків додали мужності. Ми почали будувати кольорові плани на наступний день. Зрозімівши, що на сімох місця в тримісній палатці немає, ми вирішили утеплити другу палатку своїми речами і відправити туди двох добровольців. Відгукнулися два добровольці: Тарас і Марік. Але і п’ятьом було тісно. Тоді ініціативу на себе взяла Мар’яна. Вона різким рухом хапанула спальник, вирвалася, як ракета, з палатки і стрілою промчала відстань до сусідньої палатки. Нам стало просторіше, але холодніше.

7 серпня.

Ми валялися в палатках десь до 11 години, бо, нажаль, за ніч ситуація не змінилася. Дув сильний холодний вітер, на гори спустилися хмари:видимість=10 м. Важко було бачити один одного, не кажучи вже про озерце, на яке ми вчора орієнтувались, чи Говерлу та Пожижевську. Гори - мов вітром за ніч здуло. Тут Уляна почала панікувати. Вона заявила, що не може йти далі і вертається назад, бо боїться захворіти. Ми обурилися такою постановкою питання. В поході не можна відправляти когось одного. Та ще й за таких погодніх умов. Ми її вмовили пройтися ще трохи, сподіваючись, що вона відійде. Але вона не піддавалася. Ми вирушили у невидиму дорогу, орієнтуючись лише на наші вчорашні зорові спогади, і таким чином - подолали Брескул і вийшли на Пожижевську. Тут ми нарешті зустріли перших туристів, і Уляна вирішила спуститися з ними вниз. Таким чином ми позбулися “баласту” і пішли далі. Тепер туристичні групи зустрічалися дуже часто. Ми балакали з одеситами, киянами, рівненчанами, поляками.

Погода трохи прояснилася. Хмари розсіялися, засяяло сонечко - відкрилися гарні пейзажі гір, озер, лісів і полонин. Настрій піднімався. Ми йшли стежкою, яка вела стовпцями старого польського кордону. Ми піднялись на Данциш, обминули Туркул і побачили мальовниче Несамовите озеро, а над ним цікаві гори які нагадували двогорбого верблюда або якогось доісторичного динозавра. Тут ми поговорили з пациками з Коломиї, мова яких подібна до нашої. Бо, наприклад, одесити чи Рівне говорять трохи інакше, кияни взагалі - москалі, ну а поляк є поляк.

Ми звернули зі стежки до озера. Що відразу вразило, навіть більше, ніж озеро, це той бруд і купи сміття, розкидані по всьому плато. Просто не вірилося, що свині заповзають так високо в гори, щоб насрати і тут. Купатися в озері ми не наважилися, бо моржів серед нас не виявилося. Сіли на полянці, щоб перекусити. Від ранку ми нічого не їли. Вогонь не розпалювали, а їли знову всухом’ятку. На годиннику четверта година. Спочатку думали розбити табір на Несамовитому. Але потім вирішили пройти ще трохи і впасти на озері Бребенескул.

Але як тільки ми піднялися на хребет і пройшли півгодини погода знову змінилася. Зірвався сильний вітер, насунилися хмари. Ми втратили всі орієнтири, крім промаркованої білоруським прапором стежки. Так ми йшли три години, незнаючи де ми є. Нам зустрічалися люди, але вони самі не тямили де знаходяться. З того всього ми вирішили йти вночі по стежці, бо боялися спускатися вниз, а ночувати на хребті - теж не вихід. На годиннику восьма година. Ми примітили невеличку полянку, захищену з трьох боків горами від холодного вітру на висоті десь 1800-1900м. Це був наш порятунок. Пройшовши ще трохи вперед, вирішили не ризикувати і повернулися назад на полянку. Спробували розпалити вогонь, але знову невдало. Проте ми не сильно розчарувалися, бо на полянці не дув вітер і було більш-менш тепло. Ми знову забилися в Скілину палатку, запалили свічку, нарізали хліба, відкрили кілька кільок, витягнули з НЗ квашені огірочки і допили пляшку. Чесно кажучи, вечори в палатці - це, може, навіть модніше, ніж біля вогню. Ми вирішили йти до перемоги, незважаючи на погоду. Файно провівши час, розпиваючи “горня миру”, ми розійшлися по своїх палатках.

8 серпня.

Зранку всі прокинулися живі-здорові. Ніхто не замерз. Ми швидко зібралися і, “негаючи часу на сніданок”, потопали вперед. Погода змінилася. Але стало ще гірше, бо до всього додався ще й дощ. Ми змокли капітально, але не зупинялися, бо тільки в русі було тепло. На руках волося покрилося інієм. Аж тут нам на зустріч попався чоловік. Це був турист-одиночка (маньяк). Він нам повів дуже радісну новини. До Попа Івана нам залишилося пройти годину. Ми включили “дизеля” і поперли далі. Ми пройшли годину і перед нами з туману постав таємничий кам’яний замок. Це була стара недобудована обсерваторія. Зблизька вона виглядає не дуже, але з-за туману - велично. Ми залізли в обсерватоорію, сподіваючись загрітися. Але марно. Вітер гуляє там ще сильніше, а з даху капає дощ прямісінько за шкварки. Тому довго там не затрималися. Почали спускатися вниз по мокрому камінню, хоч не знали чи туди спускаємось, бо дощ з туманом все ще не дозволяли нам побачити те, що нас чекало . Спустилися вдало. Віднайшли стежку. Нарешті спустилися на стільки, що хмари залишилися вище нас і ситуація прояснилася. Скіла, який вже проходив цей маршрут, впізнав дорогу до Лугів. Ми зрозуміли: ми врятовані.

Відчуття цивілізації, від якої ми втікали ще декілька днів назад, тепер додавало сил. Ми почали балакати, бо до того всі, зціпивши зуби, перлися горами. В лісі знайшли трохи маслят - позбирали. По дорозі зустріли чабанів. Спустилися, щоб попити овечого молока. Це дороге задоволення - 2л коштують 7-8грн. Але воно варте тих грошей, особливо на голодний шлунок. Ще ми дізналися, що місцеве населення живе тут за англійським часом. На наших годинниках 2 година, по їхньому це 12. За гривню чабан заграв нам на саморобній трубі (то не була трембіта, але лунала подібно). Ще треба сказати, що замість слова “так”, він вживав слово “правда”. До Лугів 15 км. Вперед.

Чим далі вниз - тим тепліше. Потихенько ми підсихали. Дойшли вниз до лісництва на Білій Тисі. Тут і люди і машини. До Лугів 12 км. Вирішили йти пішки. По дорозі набрали води. Йшли-йшли, а села не видно. Але раптом нам підвернулися машина, яка їхала в Луги з камінням в кузові. Ми попросилися в кузов. Порозсідалися, як королі. Пережили справжнє раллі, поки доїхали до села. Вигрузили нас біля магазину. Ми заплатили шоферу 5 грн., він сказав: “Нормальо”. Забігли в продтовари, купили пиво і вафлі. Підкріпилися. Попросилися розбити табір на шкільному подвір’ї. Бабуся дозволила нам використовувати готові дрова і навіть відмовилися від 2 грн. Ігор надрав води з криниці. Всі пороскладали на парканах мокрі речі, помилися, передяглися в сухе і відразу відчули себе людьми.

Почали готувати вечерю. Ми вирішили хоча б один день погуляти на всі сто. Спочатку зварили гарячу зупку. Потім поставили гречку, збігали з Скілою в магазин за горілочкою. Скіла залишив вибір за собою і взяв “Старого Друга”. Зварили гречку, заправили тушонкою. Смакота. Налили “горня миру”. П’є Марік - кривиться, п’є Ігор - кривиться, п’ю я - кривлюся. Щось не в порядку, а що не можемо догадатися. Аж потім розчехлилися - “Старий Друг” затягнув аж на 50 градусів. На Скілу посипалося трохи обвинувачень, але вони швидко заглохли, бо всі перли гречку надшвидкими темпами. Потім посолодили душу какао. Заморивши черв’ячка, ми не зупинилися. Вирішили замутити макарони з грибами і тушонкою. До нас підсів дідусь, який цілий вечір розказував про те, як було файно за СРСР. Нас це заділо, і ми почали показувати переваги ринкової економіки. Дід прозрів і пішов додому з важкою головою. Тим часом стемніло. Ми засмажили шиночки з часничком. Потім підготували грибочки, зварили макарони, заправили. Що то за ляля. Капітальне блюдо. Зав’язалася весела розмова. Кожен згадував якісь смішні епізоди зі шкільного життя. Зварили ще чайочку. Ми, мабуть, так би сиділи і їли всі свої запаси до ранку, якби не були змучені і не треба було зранку ставати на автобус. Веселі ми полягали спати в теплі палатки і трохи вологі спальники.

9 серпня.

Наступного дня ми прокинулися, прийняли ранкові процедури на Білій Тисі, зварили чаю і пішли на автобус до Рахова, який відправляється о 7 годині по Києву. Коштує він 2 грн., але водій здер з нас ще по 50 коп. за рюкзаки. В Рахів приїхали о 9 годині, а електричка до Франківська о 15:30. Пішли в місто шукати бар, щоб поснідати. Знайшли “Старе місто” - фешенебельний бар. Попросилися, щоб пустили нас з рюкзаками. Зайняли один столик, помили руки. Попросили меню, почали замовляти. Пельменів нема, риби нема. Взяли борщу, пюре з бараболі, яєшню, салат, хліба, чаю. За все заплатили 23 грн. Але найприємніше здивувала нас яєшня аж з трьох яєць. Чекаючи на наше замовлення, ми вичитали в меню, що старшим барменом є дядько на прізвище Шумнегра. Ми прикинули, що той бармен, який нас обслуговував, і є тим Шумнегром. Нас так поперло, що ми не могли не натішитися тим дивним прізвищем. Десь півгодини ми сміялися, поки Тарас не зламав стільчик. Але сервіс тут на вищому рівні і йому одразу запропонували новий. Подякувавши за смачний сніданок, ми пішли погуляти містом і впали на березі Тиси, щоб відпочити. Тиса - ріка гарна, але рахівчани засрали її капітально - на самому березі ріки знаходиться величезне сміттєзвалище, мабуть міське. Та і в самій воді плаває різний "шумок" та пляшки з-під Фант і Кока-кол. На цьому узбережжі можна реально переконатись в тому, що людина не вміє шанувати того, що їй подарувала природа. Втомлені походом та пригнічені недбалістю рахівчан, ми вирубились. За дві години сонечко нас так розморило, що ми ледве піднялися.

Дорогою до вокзалу закупили солодкої води і печива. Електричку брали приступом. Зайняли купе на 6 чоловік. Поїхали. Заплатити вирішили 10 грн. Кондукторша сказала, що то замало і треба додати ще 8 грн. Ми запропонували їй взамін банку тушонки, але вона не погодилась і пішла, невзявши грошей. Дорогою ми співали пісні разом з бригадою з Франківська. Але вони дуже сильно харили Тараса, бо цілий час затягували і завивали так, що хотілося заплакати. Кондукторша всю дорогу нас морозилася і тільки перед Франківськом підійшла до нас і,зрозумівши, що більшою сумою ми не зможемо поповнити її гаманець, забрала 10 грн.

Електричка на Ходорів їхала о 1 годині ночі, а на годиннику - 10-та вечора. Ми вирішили прогулятися по місту. Але в центрі Тарас помітив бус з львівськими номерами, який їхав до Львова. Після хвилини сумнівів водій погодився взяти нас з собою. Правда по дорозі нас зупинила міліція, але ми їй пояснили свою ситуацію і водія не чіпали. О 12 годині ми в’їхали у Львів зі сторони Зеленої. Біля Сихівського мосту ми попросили зупинити, подякували водію, дали десятку на пиво. Потім посадили всіх на маршрутку в центр, а самі з Маріком пішли на Сихів додому.

Отак завершилися наші пригоди. І хоча з 6 двотисячників ми подолали тільки 3 (Петрос, Говерлу і Піп Іван), бо інших в хмарах не змогли розгледіти, але похід запам’ятається на довго. Адже тільки високо в горах, далеко від цивілізації, за таких погодніх умов можна відчути свою слабкість і перевірити свою силу водночас. Там в горах ти відчуваєш себе мурахою, доля якої залежить від якоїсь вищої сили. В той же час ти борешся з цією силою і не перемагаєш її, ні. Просто ця сила, перевіривши твою міць і волю до боротьби, відпускає тебе у повсякденне життя.

 Матеріал підготував (написав): Тарас Танчак


 
Коментарі

Коментування доступне тільки зареєстрованим користувачам.

Якщо Ви зареєстровані на сайті - введіть свій логін і пароль у формі аутентифікації нагорі сторінки (якщо Ви логуєтеся з чужого комп"ютера - приберіть галочку "пам'ятати мене" і тоді, навіть якщо забудете прикінці роботи натиснути кнопку "Вийти", Ваша автентифікація на цьому комп'ютері знищиться як тільки Ви закриєте вікна броузера з відкритими сторінками karpaty.com.ua).

Якщо не зареєстровані - зареєструйтеся.
Коментарі до цієї статті
makivnuk повідомив(-ла) 23.03.2013 16:34
Приватна садиба Горицвіт пропонує тури вихідного дня в Карпати. Відвідавши наш край, Ви отримаєте багато яскравих вражень від відпочинку. Ціни в нас одні з найдешевших в Карпатах. Детальна інформація на нашому сайті http://turyst.org.ua Розкажіть друзям про нас!
барс повідомив(-ла) 23.05.2008 17:56
Шукаю бажаючих пробігтись по Чорногорі 30травня-5червня!!! Тел. 80503397741.
Demerdzhi повідомив(-ла) 24.02.2007 16:56
Я був теж на одному Двотисячнику - Петрос (2006)Мені дуже сподобався цей звіт. Я візьму його як зразковий, для мого наступного походу у травні 2007.
jarko повідомив(-ла) 14.11.2003 16:27
Тим більше дивно, що ми в липні ночували біля того озерця. Після дощу. Палили тим самим жерепом. Зварили уху, плов... Бензину правда в нас не було. Напевне їх зелений змій таки поборов...
Нормалайзер повідомив(-ла) 14.11.2003 15:59
Є в розповіді одна дуже промовиста фраза: "...Таким чином ми позбулися “баласту” і пішли далі..." Чому дивує ставлення до чужих, а не дивує - до своїх? А у керівника і гадки нема хоч слово написати: "Да, йолкі-мєтьолкі, вина й моя, що вона пішла"... Понаписували, панімаєш: "запанікувала", "в поході не можна" і найсмішніше: "ми обурилися"... Ранком вони обурилися. А звечора чай не могли організувати...
ssalone повідомив(-ла) 14.11.2003 14:08
Репортаж гарний, але...
______________________________
>>>кияни взагалі-
>>>москалі
______________________________
Як це розуміти? Звичайно, це особиста думка автора, але, як на мене, не варто так говорити. З тим же успіхом кияни можуть визначити львів’ян аналогічною фразою замінивши деякі слова.

Кому це потрібно?
k_oleksiy [guest] повідомив(-ла) 21.03.2003 13:54
Вот це так мандрівка була!!! Наступного літа збираюсь із друзяками піти по цьому ж маршруту.
Дмитро [guest] повідомив(-ла) 14.02.2003 03:09
Класна розповідь. Минулого літа на початку серпня ми йшли маршрутом с.Зелене-оз.Марічейка-Піп Іван-Бребенескул-Ребра-оз.Несамовите-Туркул-Данциш -Пожижевська-Говерла. Може десь вас і бачили.
Тасс повідомив(-ла) 27.01.2003 22:15
2 Scila

Як тільки палець вилікую, бо пахне хірургічним втручанням. Та і пухнасті опади не були б зайвими :)
Cкіла [guest] повідомив(-ла) 27.01.2003 18:18
До Тараса звертаюсь: Тасс, коли ми знов поїдимо в Карпати, я вже чекаю нових пригод і вражень
us2yw повідомив(-ла) 22.01.2003 12:19
Цікаво.. От тільки обсерваторія на г.Піп-Іван не "недобудована", а "недозруйнована" :0)
Ми колись йшли майже тим маршрутом, але через Свидовець з Чоної Тиси. Щоправда йшли 11 днів, але зупинялися виключно на озерах. До речі, під Піп-Іваном є озеро Марічейка. Там затишно і можна добре відпочити. Але це на схилі до с.Зелене
Тасс повідомив(-ла) 22.01.2003 01:21
2 Юрко
будемо знати, дякую. Ще може підемо зворотнім маршрутом, щоб "добити" всі 2000-ки тоді і врахуємо твою настанову :)
Юрко повідомив(-ла) 21.01.2003 12:51
2 Тасс: Одним словом: верхом втричі швидше: Шешул - Петрос налегкому - за годину (5 км).
Тасс повідомив(-ла) 21.01.2003 02:31
Юрко,
це нам дорогу показували якісь досвідчені ходаки з Рокитного які ще й дітей повели тою дорогою. Але я не жалію, що ми подрапались на Петрос по траві-адреналіну додалось. А спускатись було легше бо зайшли стежину
Тасс повідомив(-ла) 21.01.2003 02:00
shatun,
ми ж чайники. Та ще і підніматись важко. На Боржаві ніхто не рухав речей, тому і тут ми спробували скинути тягар рюкзаків. Як бачиш - сподівання на людську неуважність та чесність себе виправдали.

Майстер повідомив(-ла) 20.01.2003 22:33
Подумав було, що "турист-одиночка (маньяк)" - сказано про мене, адже я саме в той час був у Карпатах, але звірив по бортжурналу - ні, 8 серпня я був у р-ні Доґяски, і вже аж потім пішов на Чорногору, у зворотному напрямі - Луги, Піп Іван, Бербенескул, Шпиці, Говерла, Козьмещик. Так цікавіше. І з КОзьмещика на дизель "Рахів - І-Франківськ" ближче.
yhirnyak повідомив(-ла) 20.01.2003 16:01
і залишати речі під Петросом чи будь-де в Чорногорі вам би мало хто порадив
Юрко повідомив(-ла) 20.01.2003 12:16
Треба було з перевалу після Шешула йти не нижнім траверсом, а верхнім. Там дуже пологий підйом і на Петрос виходиться майже нечутно. Низами намотується солідний багатоколінний кілометраж, і потім доводиться гору брати круто в лоб. Точно так накололись в 97 р.


Вхід

На превеликий жаль, система Вас не упізнала :-(

   логін
   пароль

пам'ятати мене

Пошук

Вебкамера
Верховина


 
 ::: головна сторінка ::: про сайт ::: форуми ::: мапа сайту ::: статистика ::: відпочинок :::