Що таке швидкість.

     Історія відбувалась в незапам'ятні часи, а саме 17/12/2000. Чому пам'ятна ця дата? Тому що через два дні здавав диплом.

     Отже вирішили з одним товаришем, обізвемо його умовно Тюнер, забити на Новий Рік хату під Говерлою. Всі доїзди і домовляння пройшли успішно. Так як була 1 година дня, а "раховоз", як відомо, відходить від славнозвісного міста Лазещина о 1 (тоді) ночі, ми вирішили збігати на Говерлу. На це КСС-ники сказали, що там після випаду снігу ще ніхто не був і заставили нас зареєструватись, за що здерли по гривні. Ми чемно сказали, що будемо в 11 вечора пішли догори. Погода ніяка, туман, трохи іноді мокрий сніг.

    Перший сніг лежачий побачили на підйомі. Так як дорога знайома, з собою мали малі наплічники, в яких спальник (щоб спати в поїзді), газова горілка (щоб в цьому поїзді язву не заробити), одна кружка на двох, два пакета Мівіни, то в 16.25 я був на Горі. Тюнер спізнився на 25 хвилин, був дуже захеканий і хтів шоколадку. Ще на підйомі примітив підступну хмарку над Петросом, яка невблаганно насувалась. Оскільки це грудень, то 17.00 було вже темно, плюс насунулась ця падлюка і почав валити сніг

    Ще метрів 10 ми йшли по наших слідах, як раптово вони зникли. Пам'ятаючи, про незручну пряму дорогу на Лазещину (трохи круто), взяли трохи лівіше щоб попасти на Малу Говерлу, але не судилось. Десь через 15 хв. блукання кругами в повній темряві, зрозумівши що заблукали, тупо повалили вниз. Почались пригоди. Порпаючись по коліно в снігу, відчуваю що землі піді мною нема. Щось крикнув Тюнеру, що порпався рядом, почав лапати кайф від відчуття вільного падіння, воно вочевидь зупинилось несподівано. Я гримнувся одною ногою в каменюку, мене через неї перекинуло і я спокійно хляпнувся на спину.
    Десь згори через пургу чую дикі крики:
- ТИ ЯК? (Тюнер)
- Нормально (маю на увазі себе). Обережно (маю на увазі спуск). (Я)
- Нормально (але). Обережно (має на увазі спуск). (Тюнер)
- !"№;%;:?%?* (Тюнер)
Я, бачачи якусь темну пляму, швидко відвертаюсь, і в те місце де я лежав, плюхається Тюнер.
- Йо, то ти? (Тюнер)
- Я!!! (Я)
- А я думав святий Петро!
- !"№;%;:?%?* (Я)
    (Потім якось, вивчаючи карту і згадуючи літні подорожі, дійшли висновку, що ми прошуршали по камінній плиті, що виходить на траверс Говерли, в народі "бетонка", яка намокла і підмерзла, перетворившись в похилий каток )

    Після цього, глянувши на карту, сказали - ми спускаємось або в Луги, або в Заросляк, або в Лазещину. :)))
    Помітили, ледве помітну ложбинку - значить скоро річка. Так воно і сталося. Скачучи по її заваленому і незамерзлому руслу, вирішили трохи попоїсти.
    Після гарячої Мівіни мені захотілось поспати, за що мене справедливо назвали №";"%;?*№" а також :?№?:?*№%, з чим я згодився, і пішли далі.

    Через деякій час побачив перед собою знов обрив, трохи приглядівшись, зрозумів, що він штучний, одразу пригадалось літнє блукання з буржуями, і штучні водоспадики по дорозі на Луги. Йо дорога, тепер все просто, можна майже бігти, але тут почались пригоди ще веселіші - дорогу, яку літком не тяжко виявити, щезла, тут Тюнер гордо сказав, що я буду йти перший, а щоб не загубити дорогу, в найбільш незрозумілих місцях, ти залишайся і будемо перекрикуватись. Таким чином трохи сповільнили рух, але вже з натхненням валили по дорозі, поки через декілька годин бігу по лісі, в якому падав сніг і дерева, вибігли до хатки лісників, а так як там нікого не було, вирішили йти далі. Ну ось вже і село Говерла, стукаємось в хати, нам не відкривають. Ми йдемо далі. Ось і розвилка Луги - Говерла. Нас вже ніщо не зупинить! Вирішили йти до Рахова. Але з надією стукаємось в останню хату. Нас зустрічає двоє п'яних лісників питанням:
- Чехи?
- №%:**;** чехи !!! - Відповідає Тюнер
- Рідні ! - відповідають лісники

    В хаті наступає злагода.
    Нас вкладають на почьотне і єдине ліжко. Самі засинають як і водиться в трудовій сім'ї з сина та батька - за столом. Попередньо пообіцявши розбудити нас до автобуса.
    Була 1 година наступного дня.

    Зранку була прикрість. Добрі хазяєва закинули наші новенькі НЕСЕКОНДОВІ!!! Вібрами на пічку від чого їм поплахішало відразу на пару років.

    Але далі був веселий день Автобус до Рахова. Дика маршрутка Рахів - Підволочиськ. І автобус Франківськ - Сокаль, в який ми попросились за так, "бо вуйко в нас грошей нема", причому я з автобуса дзвонив по мобільному до рецензента диплому і, щось придумуючи, пояснював чому я буду у нього нічкою, а не в обід.

    А далі веселіше - 19 числа я здавав диплом, пив вино і коньяк з приводу здачі, а бідолаха Тюнер лякав всю роботу, вишукуючи номер телефону Лазещинського КРС. І його сварили поганими словами за те, що він так погано знявся з обліку, і ніби нас мали шукати вже.
    А чого оповідання так називається? Та просто візьміть кілометровку і подивіться скількі км від Лазещини до роздоріжжя Говерла - Луги... ...ну десь з 50. І це через Говерлу! Правда зі страху.