стрибнути на головну сторінку  
 ::: головна сторінка ::: про сайт ::: форуми ::: мапа сайту ::: статистика ::: відпочинок :::
Українські Карпати
РЕГІОН 
ТОПОГРАФІЯ 
ГІДРОГРАФІЯ 
КЛІМАТ 
ФЛОРА 
ФАУНА 
ОХОРОНА ПРИРОДИ 
ПРО КРАЙ 
Карпати туристські
МАТЕРІАЛИ 
ТРАНСПОРТ 
КАРТИ 
СПОРЯДЖЕННЯ 
МАРШРУТИ 
РЕПОРТАЖІ 
ВИПАДКИ 
ВІДПОЧИНОК 
ПОГОДА 
РІЗНЕ 
Друзі та партнери


   ::: ГОЛОВНА / РЕПОРТАЖІ / Похід вихідного дня на Піп Іван Мармороський :::

Похід вихідного дня на Піп Іван Мармороський

12-13 квітня 2003р.
МАРШРУТ: м.Ділове-пол.Лисича-г.Піп Іван Мармороський- пол.Лисича -м.Ділове

СКЛАД ГРУПИ 
            Славік Гірняк, 1976 р.н., м.Тернопіль
            Микола Горон, 1976 р.н., м.Тернопіль
            Андрій Плішко, 1981 р.н., м.Тернопіль


Похід почався відносно рано - в суботу о 03.40 ми з Миколою вже були на залізничному вокзалі м.Тернополя, де після прибуття київського потягу я почав голосно кричати "маршрутка на Ділове, недорого!!!". На диво швидко зголосилося двоє бажаючих - Юрко Гудима і Василь Бучко. Їм лише до Квасів. Хочуть Близницю. По дорозі підібрали Андрія - і нас вже в машині повний фарш - 5 осіб і 5 об'ємних наплічників. Підключили всі свої архіваторські здібності і не без проблем запхали все в автомобіль. На заправці перепаковуємо речі, бо занадто сильно навантажили задню частину автомобіля, і щось там об щось почало тертися. Тому один наплічник та деякі важкі речі з багажника перекладено на переднє сидіння Миколі під ноги.
Превалює версія, що колесо треться об корпус автомобіля. Так, ми великі автомобілісти. 

Перша зупинка вже на Яблунівському перевалі. Довго і не відомо чому ми там товчемося, перекушуємо, фотографуємо пейзажі з елементами Свидовця та Чорногори.

В Кваси, звідки Юрко з Василем стартують на Близницю, потрапили вже після десятої години. На годину відстали від графіку. Прощаємося, домовляємося про зустріч наступного дня о 14.00 на тому ж місці. 

Поблукавши в Рахові, за годину добираємося до Ділового. 290 км їхали більше шести годин. Такими швидкостями мало кого можна в наш час вразити. Пробуємо оформити дозволи в прикордонників на КПП при в'їзді в місто. Вони відправляють нас до начальника застави бо в них сьогодні перевірка, а зазвичай можна домовлятися і з ними прямо тут(?).

Нам на радість оформлення дозволів на заставі зайняло близько 30хв. Чітко, ввічливо, оперативно. Навіть автомобіль запропонували на території залишити. На маршрут виходимо в 12.10. Це на дві години пізніше, ніж ми собі напланували. Йдемо за описом маршруту з сайту "Верхи і плаї" "З Ділового на Піп Іван"-Варіант 2 (себто серпантином).

Відразу за Діловим зустрічається загін з п'яти прикордонників. На розмови на вільні теми (чомусь їх в першу чергу цікавило, чи ми в армії служили) та перевірки документів (мій паспорт з такою увагою ще ніхто ніколи не розглядав) знову пішло півгодини. Питали, чи з нас хтось вже був в цих горах. Кажемо - "ні". Щире здивування: "то як ви туди попадете?". Хотілося відповісти, що нас в школі диверсантів вчили мапами користуватися, але атмосфера до веселої дружньої бесіди не спонукала. Коли переконалися, що паспорти в нас підроблені настільки майстерно, що і придертися немає до чого, попросили нас показати на мапі г.Мукамаре. Не для перевірки наших знань, просто вони самостійно знайти довго не могли і в процесі орієнтування ледь не побилися між собою. Прощання з нарядом стало подією архіприємною.  

За кілька кілометрів після мармурового кар'єру  почався досить рихлий сніг. Відчутно важче стало пересуватися після галявини з скелетом ЛАЗа. Вже дорога повністю засніжена. Провалюєшся мінімум на 10см, максимум - це вже в кожного на різній висоті. Два рази "ріжемо" серпантин через ліс - там снігу менше. Здається, обидва рази робимо це з позитивним ефектом. Відкриваються гарні види на Піп.

Погода сприятлива: без опадів, без вітру, небо переважно чисте, температура близько +3. Сутінки настали, коли серпантин закінчився і залишився майже горизонтальний відрізок дороги на Лисичу. 

Нам з Миколою вже йдеться повільно, зупиняємося перевести дихання кожних 100м. Андрій почуває себе значно краще, і про його членство в поході ми здогадуємося в основному по слідах та періодичних вигуках десь за кількасот метрів попереду: "гоп-гоп!!"; "агов!"; "вже темно!!"; "швидше!"; "аааааааааааааааааааа!!!!!!!!!!!!". Відтоді й дотепер називаємо Андрія не інакше, як Електроніком.

На Лисичу виходимо близько 20.30. Після початку серпантину і до самої вершини не бачили жодних людський слідів, хоча сніг далеко не свіжий. Спочатку розраховуємо ночувати в колибі - передусім щоб зранку  зекономити час на складанні намету. Часу в нас небагато, якщо ми хочемо завтра вже о 14.00 бути в Квасах. Запізнимося - Юрко та Василь не встигнуть на потяг, що відходить з Тернополя о 20.31. Розрахунок часу виглядає приблизно так:
з Ділового тоді слід виїхати в 13.20;
в Діловому мусимо бути в 13.00;
на Лисичу йшли 9(!!!) годин, назад тоді близько 4 (оптимістичний прогноз) бо - вниз, по слідах, і може прикордонники вже не зупинятимуть - отже з Лисичої слід вийти найпізніше в 09.00;
якщо з Лисичої вийти в 05.30, то за 3 години за сприятливих умов можна попасти на вершину і повернутися, за півгодини скласти намет і побігти в Ділове.

вид на Піп з дороги вид на Лисичу та Піп

План явно "натягнутий", особливо останній пункт, проте опцій в нас мало - без спроби піднятися на вершину ми звідси не підемо. Обдумуємо варіант - на кілометрівці позначена пряма стежка до річки, що з вигляду разів в чотири коротша від "серпантинистої" дороги. Такий відхід майже відкидаємо, бо жодних описів підходів через цю стежку не зустрічали (хоча це був би найлогічніший шлях на Лисичу). А мапи інколи відправляють на кінцеву доробку фанатам фентезі. Впавши в долину річки значно вище від дороги можна потратити рештки вікенду на вибирання з буреломів методами барона Мюнхаузена. Чуби можна пообривати і доведеться експлуатувати більш цінні зачіпки.

Придатною для ночівлі нам видається лише одна будівля. Половина її зачинена на замок, в іншій половині стійкий запах фекалій (певно просочується з закритої половини). Розкладаємо намет, розводимо вогонь, готуємо окріп, який кожен використовує на власний розсуд. На перше супи, на друге чай з печивом та шоколадом. Спати вкладаємося десь о 23.00. Вже мороз, взуття у всіх мокре, тому воно ночує в спальних мішках разом з нами - щоб не замерзло.

Серед ночі Микола захотів надвір. Вийшов босий, коли зупинився, то провалився в сніг по самий Максимум.

05.00 - Микола копає мене, потім разом копаємо Електроніка, хоча він вже давно проснувся. Швиденько збираємося - робимо все, щоб вийти до шостої. Проте обов'язкова умова - гарячий чай. На Піп вирушаємо близько сьомої в режимі напіврадіалки - на собі наплічники, мінімальний запас продуктів та тепла одежа. Намет залишаємо розкладеним. Відчуття ризику втрати залишеного спорядження майже немає. Не залишивши слідів звідси ніхто щезнути не зможе, а будуть сліди - натравимо Андрія. Він швиденько будь-кого наздожене і обов'язково пережене.

Перший кілометр підйому дається найважче через глибокі провали. Безпосередньо перед підйомом на передвершники починається фірн, кріпимо кішки.

залишаючи табір; микола зачиняє намет Микола на підйомівітер; місячні пейзажі

Андрій як завжди дереться попереду. Майже діставшись до ребра, чомусь падає і на чотирьох кінцівках починає повертатися назад. Очі - правильні трикутники. Щось кричить - не чуємо. Підтягуємося ближче. Доносяться фрагменти фраз: "ну його..  вертаємося .... я не ..... ні... ну його......". Андрія налякав вітер. 
Е-ех, колись і ми були молодими... Вітер на ребрі насправді сильний і зовсім не дитячий. Тим приємніша прогулянка. Насправді все не так страшно, лише треба рухатися повільно і добре вбивати кішки в фірн, ховати лице від літаючого льоду. Пейзаж місячний.

Згадуються твердження, що "залізо в Українських Карпатах не використовується". Як на мене, ним слід користуватися і в пісочниці, якщо це полегшує пересування. В цьому випадку без хорошого щеплення з грунтом за такого вітру ми наврядчи б кудись полізли. Навіть без вітру - кішки значно пришвидшують, а головне - полегшують рух.

За якийсь час дістаємося до перемички перед гаданою вершиною. Дивно, але вітер майже вщухає. Сірника спалити не вдасться, але газету читати можна було б. Хвилює невизначеність з наявністю твердого ґрунту під ногами. Відкриваються прекрасні види на пречудові карнізи за кілька десятків метрів від нас, а крізь сніг рослинність не прогладається. Затримуємося на кілька хвилин, потім продовжуємо рух з більшим інтервалом між гравцями. Наступний раз візьмемо з собою ехолот. Кульмінація походу - Андрій вилазить на вершину і пропадає за нею. Згодом доносяться відчайдушні крики. Пильнуючи кожен крок підповзаємо до пагорба і натикаємося на щасливу пику - то Андрій так радів кущам альпійки під ногами, а ще - ми вже на вершині. За 500м видніється ще один пагорб з стелою. Але Андрій бачив чиїсь фотографії з походу - на Попі Івані Мармороському стели немає. Накладаємо краєвид на мапу - ми здається вже на вершині. Звертаю увагу присутніх - пагорб зі стелою виглядає принаймні не нижчим від того, на якому ми стоїмо. Цьому не приділяємо достатньої уваги. 

затримка на перемичці вид з перемички на вершину ми на "вершині" розглядаємо "пагорб з стелою" Румунія; "кипляча" гора

Роздивляємося по сторонах. Вражає масив гір (назви не знаю) на румунській території. Величезне плато, увінчане горбистою рівниною. Перша візуальна асоціація: "кипить!". Цікаво, як там вершину знайти? 

На українську сторону видимість значно гірша, Свидовця не видно, Чорногора ледве вгадується. 

Довго не затримуємося і починаємо скид. Нижче знову той самий сильний вітер. Можливе пояснення - між Попом та Петросом утворюється така собі лійка з Лисичою в нижній частині, кудою повітря дуже зручно траверсує вищі верхи.

Діставшись до місця, де ми вперше зустріли вітер, не можу втриматися від спокуси осідлати поліетиленовий кульок. Довго не думаю, сідаю і їду. Траса серйозна - це просто пік моєї кар'єри сновцелофаніста. Микола та Електронік обзивають мене поганими словами, кричать щось про неконтрольоване падіння. А в мене немає часу вислуховувати їх суб'єктивну точку зору - швидкість стає дедалі вищою, спроби тормозіння  кішками спричиняють дезорієнтацію в просторі. Кінцевий результат - чисте задоволення і справжня свіжість.

на скиді знову вітер
хтось іде, а я їхав...

На Лисичій після одинадцятої ранку, готові вийти в 12.30. Здається, ми добряче підвели Юрка з Василем. Шансів привезти їх вчасно до потягу в Тернопіль не бачимо. Уява малює Василя, що медитує на стрісі карпатської колиби. Ранішнє сонце гріє зосереджений фейс, що прагне помсти за 60% вартості невикористаного квитка до Києва. Небритий Юрко при свічці за пляшкою коньяку пише позов до суду під тією ж стріхою. Із стріх вода капле.

Все або нічого - останній шанс вчасно потрапити до Тернополя - прямий скид з Лисичої в долину річки. На кілометрівці позначено стежку, і цим наші знання про неї вичерпуються. Йдемо по азимуту (десь я це вже чув). На мене особисто ліс справляє не менше враження, ніж сам хребет. Смереки-велетні, буки-велетні. Дуби, які в нашій місцевості огороджують зеленими парканчиками і кріплять таблички "цей дуб посадив відомий_дядько" чи "тут відпочивав відомий_дядько", не витримають жодного порівняння з доброю половиною тутешніх мешканців (це скільки ж тут відомих дядьків поперевідпочивало?).

Стежки не видно - глибокий сніг. Тримаємося середини язичка. Поступово пропадає сніг, і - є стежка! слава стежці! як мало треба для щастя. Стежка тримається ребра язичка, лише в кінці тяжіє до правого відносно напрямку руху схилу. В долині, де зливаються два потічки і дають життя потоку, названому Білий, знову лежить сніг і стежку губимо. Пройшли кілька метрів в напрямку місця злиття приток і краєм ока, випадково ("по замовчуванню" ми очікували, що стежка далі йтиме вздовж та впоперек потоку), побачили горизонтальну смугу 10м вище води на протилежному, правому по ходу, схилі. Це було Провидіння Карпатське. Згодом з величезним задоволенням дивилися з хорошої стежки з двадцятиметрової відстані по вертикалі і п'ятиметрової по горизонталі на русло потічка, яким ми могли піти, - це б запам'яталося надовго. Стежка зустрічається з дорогою 10м вище моста через Білий на початку серпантину, яким ми йшли на Лисичу. Проте розпізнати стежку з дороги без попереднього знання про неї наврядчи вдалося б.

З застави виїжджаємо близько четвертої. Прикордонники сказали - на вершині Попа стоїть стела... а ми їм не віримо. Через 30хв ми на місці зустрічі з киянами. Спочатку планували проїхати повз них за найближчий поворот. Потім повернутися і запитати, що вони подумали. Але, побачивши їхні очі, цей атракціон було скасовано. Юрко каже - на вершині Попа стоїть стела... Ну й що? Головне - процес!!

На залізничний вокзал в Тернополі приїхали за 12 хвилин до відправлення потягу.

Походом дуже задоволені, хоча на самій вершині і не побували. Гріє душу відчуття, що в нас все ще попереду.


Я.Гірняк
23 квітня 2003р.

 Матеріал підготував (написав): Ярослав Гірняк


 
Коментарі

Коментування доступне тільки зареєстрованим користувачам.

Якщо Ви зареєстровані на сайті - введіть свій логін і пароль у формі аутентифікації нагорі сторінки (якщо Ви логуєтеся з чужого комп"ютера - приберіть галочку "пам'ятати мене" і тоді, навіть якщо забудете прикінці роботи натиснути кнопку "Вийти", Ваша автентифікація на цьому комп'ютері знищиться як тільки Ви закриєте вікна броузера з відкритими сторінками karpaty.com.ua).

Якщо не зареєстровані - зареєструйтеся.
Коментарі до цієї статті
zanuda повідомив(-ла) 01.08.2003 21:19
de b vi hlopci ne stojali, vi buli na VERSHIN'I PIM.
Na najvishij, chi na trohi nizsij, na mij pohlyad, ce vzse ne principovo.
Molodci!!!
Нормалайзер повідомив(-ла) 04.05.2003 09:24
Ми щойно з Зербаня і Попа. Ситуація там така: підйом від В.Розсічі - крутий, але, як на мене, набагато придатніший за тракторний траверс Берлебашки. Спускались з Лисичої ми по стежці, яку, мабуть, прикордонники називають "Проводок" (такі написи я бачив на деревах). Для спуску вона - супер, з Лисичої на розваленому мості були трохи більше, як за годину. Але підйом там - можете уявити...
Нормалайзер повідомив(-ла) 24.04.2003 00:40
Від мосту трохи зле йти по стежці: є парочка прижимчиків: коли підніматись з достойним рюкзаком - повільно буде. Стежку легко знайти, якщо від автобуса піти до протилежного боку полянки. Там - просіка, яка, спускаючись до потоку Білий, і перетинає стежку на Лисичу вже після струмків і прижимів. Нею ж на Лисичу ходять прикордонники. В листопаді я нею трохи ходив, пропонував заспаним Кумам, але їм в голові було лазання догори без усяких стежок просто від автобуса: до речі, також виявилось набагато швидше й легше, ніж серпантиновим підйомом. Але найлогічнішим шляхом все ж таки є підйом до південного траверсу від устя Великої Розсічі.
webmaster повідомив(-ла) 23.04.2003 16:23
щодо репорту - клас! відчувається автор шедевральних "Ґорґанських хронік" :-))))
...якшо не бреше совкова військова карта, то верх зі стелою і тріангом (трикутничок на карті) є рівно на півтора метри вищим (1937.7) від попереднього (1936.2), який на карті є ключовою точкою...
що вважати основною вершиною - для мене до сих пір загадка... проста інженерна логіка підказує - то що вище :)
yhirnyak повідомив(-ла) 23.04.2003 15:01
для Юрка - щодо стежки - при виході на дорогу то єдине місце, де стежка захаращена. насправді вона просто супер хороша. хочу описати її і запропонувати Назару в рубрику "походи вихідного дня". з руслом стикнешся перший і останній раз близько місця злиття двох струмків - там широка рівна галявина і небагато води.
fim [guest] повідомив(-ла) 23.04.2003 14:17
Що тут можна сказати. Супер!!!
можна поставити "Максимум" балів :)
vassia повідомив(-ла) 23.04.2003 14:11
Файно, якщо ти ще даш кавалок кілометрівки з маршрутом (всім) буде взагалі кайф....
oleksij [guest] повідомив(-ла) 23.04.2003 14:07
Неймовірно! І мандрівка, і розповідь. 5 балів.
Юрко повідомив(-ла) 23.04.2003 14:04
Файно ;) знову занурився в хвилі тої приємної мандрівки. Стосовно стежки: влітку вона там трішки проглядалась, але захаращене луб'яком русло потоку приємних вражень не викликало. Стосовно "киплячої гори" - то Фаркау з Міхайлескулом. Фрази: "провалитися у сніг по самий Максимум", "копати Електроніка", - певен, скоро стануть крилатими. ;)


Вхід

На превеликий жаль, система Вас не упізнала :-(

   логін
   пароль

пам'ятати мене

Пошук

Вебкамера
Верховина


 
 ::: головна сторінка ::: про сайт ::: форуми ::: мапа сайту ::: статистика ::: відпочинок :::