Міжгір'я - Воловець

8.05.03 - 11.05.03

Всім привіт.
Задумка повторити маршрут Міжгір'я - Воловець, в мене вже була давно, колись, коли я був студентом, в 1998 році ми, ще з двома такими самими як я, пройшли цей маршрут. Тоді нам це дуже сподобалося, і мені захотілося це повторити.
Цього разу маршрут був таким:
Міжгір'я - г. Менчул - пол. Кук - г. Кам'яна - пер. Прислоп - г. Ополонок - пол. Боржава (г. Кругла, г. Граб, г. Магура-Жидє, г. Гемба, г. Великий Верх, г. Плай (метеостанція)) - смт. Воловець з/д вокзал.

Кількість людей :
1. Я-ФІМ,
2. Тарас Гой,
3. Петро Труш,
4. Максим Труш,
5. Іра Сабор
6. Ліда Валько.

Підготовка до поїздки була недовгою, з причини відсутності часу на довгі збори. Виїзд зі Львова відбувся в четвер, 8 травня, в 16.40 (автобус Львів - Солотвино). П'ять з половиною годин в автобусі, і як результат ми - в Міжгір'ї. На годинниках 22.15, на вулиці ніч, питання про те, де ми будемо сьогодні ночувати, в процесі обговорення. Після тривалих дебатів зупиняємося на двох варіантах: або ночувати в Міжгір'ї в одному з місцевих готелів або починати наше сходження, не чекаючи до ранку. Після того, як нам оголосили ціни в одному з готелів, ми зрозуміли, що пошуки місця для ночівлі в місті, це тільки марна трата часу. Вирішили піднятися за місто і спробувати поставити десь палатки. Стрілки годинників вже перевалили за північ, коли ми все-таки знайшли місце, яке нам здалося найбільш підхожим для ночівлі. Розкладання палаток, мінімальний перекус, плящина вина за День перемоги - і ми готові віддатися сну. Зранку прокинулися від того, що біля нас почали їздити трактори, виявилося палаточки наші стоять майже на городі, де люди якраз зібралися садити картоплю. З міста долинають звуки музики, місто готується до святкування Дня перемоги, і, як нам здалося ще ввечері, вони це роблять вже довший час і досить наполегливо.

Так почався перший день нашої мандрівки. Не дивлячись на те, що година ще рання, сонечко починає пригрівати - віщує нам про те, що набір висоти буде не з легких. Складаємо палатки, набираємо води, починаємо підніматися по хребту в напрямку г. Менчул. Дорога проходить буковим лісом, приємний вітерець допомагає нам підніматися. При виході на полонину, біля підніжжя Менчула, бачимо жахливу картину: спалені схили. Виникає багато запитань: навіщо палити суху траву, кому це потрібно і скільки часу це все буде відживати після вогню.
Справа від нас Міжгір'я, звідки долинають звуки маршів, - люди святкують, зліва - бачимо г. Кук, також місцями попалений і з невеликими сніжниками.

Рухаємося помірним темпом, перед полониною Кук поповнюємо наші запаси води. На вершину г. Кук вирішили не йти, так як в нас попереду ще будуть цікаві вершинки.

Наближаючись до місця, що описав Lysyj (форум на www.karpaty.com.ua)(Координати скарбу - вершина гори Камінної, дорога вздовж газопроводу, два стовпчики обабіч дороги. Скарб закопано на глибині 5 см під східним стовпчиком (помаранчевого кольору) з табличкою "Внимание! Газопровод высокого давления. Опасная зона 350 м. Закарпатское ЛПУМГ г. Ужгород. Тел. *****". Горілка у пляшці з-під мінералки "Софія Київська", пляшка в білому сміттєвому кульку, кульок присипаний землею, згори - невеличкий тур з десятка каменів. Копати прямо під стовпчиком, від лицьового боку таблички. ), почали закрадатися сумніви: є та пляшечка там до сих пір чи, може, вже хтось її викопав. Коли побачили перші стовпчики помаранчевого кольору, в усіх оченятах загорілися вогники надії, але до гори Камінної залишалося ще півгодини ходу. Пройшовши під високовольтною лінією, з'явився Kyivstar, - декілька дзвінків до Львова. До місця, де за легендою повинен бути приз, залишається зовсім мало.

Залишивши позаду невеличке озеро з червоною водою, біля якого ми обідали, піднімаємося на вершинку Камінної. Стовпчики помаранчевого кольору на місці, невеличкий тур з камінчиків також, викопуємо пляшечку, фотографуємося. На тому самому місці залишаємо легенду, де вказано місце заходження наступного призу: який буде приз поки що не знаємо - ще не визначили, що для нас найцінніше:-).

До місця запланованої ночівлі залишилося небагато. Ночувати збиралися перед Прислопом на поляні, де колись були кошари і є вода. Прийшовши на ці поляни, ми вирішили піти далі, так як часу до заходу сонця було ще багато і погода дозволяла іти.

Далі був перевал Прислоп зі своїм хрестом, на якому ми прочитали фреси за 1969 р. 1980 р. і ще багато інших дат з написами "тут був….." (минає час, але тексти автори вперто не змінюють, теми і напрямки залишаються однаковими). Гору Ополонок ми намагалися траверснути, але в результаті вийшло так, що піднімалися по буковому лісі прямо в лоб. Приємний спуск до полян, на яких на карті показана вода. Після тривалих пошуків навіть натяків на воду знайдено не було. Вже було вирішено спускатися до села, щоб там набрати води і переночувати, але, траверсуючи хребет, твердо вирішивши спускатися в село, ми виходимо на поляну з чудовим місцем для палаток і, як мінімум, з двома джерелами.

Далі - розставляння палаток, нарізання канапок і ковбаси: одним словом, активне приготування до святкової вечері з трофейною пляшечкою "Софії Київської - a la "Пісня", яка в подальшому на форумі була названа "Бутилка Лисого". За вечерею відбулися тривалі дебати на рахунок того, що ж буде наступним призом: місце, де він буде закопаний, вже було визначено і відступати було нікуди. Остаточного рішення так і не було прийнято, але вже з'явилося два варіанти призу (дві баночки згущеного молока або плящечка медової з перцем). Спати полягали десь в районі першої години . Приблизно в п'ятій годині ранку на вулиці включили дощ, палатки не змивало, але було таке враження, що палатку посипають горохом. Дощ тривав до 9.30 - так, що ми мали нагоду нормально поспати. Вихід на маршрут відкладався на невизначений час. І тут який раз підтверджується стара істина: коли б не прокидалися, все одно виходити в одинадцятій.

Початок другого дня (субота), можна сказати, майже обід.

Ми вийшли на Боржаву. Від п'ятниці не бачимо жодної людини. Погода не погана - сонечко припікає, інколи відчувається свіжий вітерець, який мало не здуває з хребта.
За горою Граб зустрічаємо групу киян (Финн Юля, Ямская Света, Кодрашов Вадик, Пархоменко Дима), які також ідуть другий день. В них маршрут зі Сваляви через г. Стой - пол. Боржаву - пер. Прислоп - пол. Кук - г. Менчул - Міжгір'я - о. Синєвір. Вони нам розказують, що в районі г. Стой бродить ведмідь, і мисливці просили бути обережними.

Пройшовши г. Маргура-Жидє, спускаємося до водоспаду Шипіт. Зупинилися вверху на поляні, де відбуваються сейшени в липні місяці. Крім нас там ще стояли студенти зі Львова. Вечірні водні процедури в Шипоті трошки нас оживили. За вечерею допиваємо трофейну пляшечку.

День третій, неділя.

Сніданок, складання речей і початок затяжного підйому на г. Великий Верх. Сумно починаємо усвідомлювати, що наші мандри підходять до завершення. Ще якихось 3 - 4 години - і ми будемо в душному поїзді рухатися в напрямку Львова. У Воловець спустилися десь біля 16.00, на вокзалі були половина п'ятої. Тут нас чекав сюрприз: двогодинне стояння в черзі за квитками завершилося тим, що коли ми були біля самого віконечка, і вже були готові обміняти наші грошові одиниці на квитки до Львова, на поїзд Львів - Мукачево, тітонька в касі нам сказала, що виписувати білети нам не буде. Сказала, що ми сміливо можемо іти без квитків, нас там і так пропустять. В результаті, ми і ще чоловік тридцять таких, як ми, з рюкзаками залишилися на пероні. На наступний поїзд квитків також не взяли. Тривалі переговори біля каси привели до того, що ми все-таки взяли квитки на поїзд Ужгород-Вінниця (21.24 год). Часу до відправлення залишалося багато.
На вокзалі познайомилися з групою студентів зі Львова, яких спіткала така ж доля. Вечеря на вокзалі, обмін продуктами, чекання на поїзд. До Львова приїхали 01.30.
Так і закінчився наш похід.