Учасники походу: 5 курс архітектурного факультету НУ "Львівська політехніка"
• Довгий – Юра Гнесь, він був організатором походу - командир. Їхав в гори, щоб відморозити ноги по замовленню "добродіїв".
• Ліванський партизан - Бодя Ідак, два пси пішли на унти, от і в гору хочеться.
• Дімич – Діма Хіблін, людина, яка хапає слова з неба, на відміну від зірок.
• Тоничь – Юра Пенкальський, хотів викликати ґвинтокрил і зґвинтанутись (вміє), купив собі круті валєнки до хімзахисту.
• CLaBik – Славік Бойко, бунтар - підбивав банду здатись і їхати у Львів (спальник - Шрека, лижний костюм - Кєнта, взуття - Сідора). 5 курс комп'ютерного факультету НУ "Львівська політехніка"
• Калян – Коля Стражніков, тиха, але Велика Людина. 5 курс юридичного факультету НУ ім. І. Я. Франка
• Марік – Маркіян Галабала, прагматик, до пори до часу любить порядок і режим. Треба було стати військовим.
• Палій – Юра Палій, "Бывалый пєрєц" - за плечами Ельбрус, горєц-альпініст.
• Навр – Андрій Навроцький, надійна, добра людина, запорука палахкотіння буржуйки. Інші категорії населення
• Вітя – Вітя Кобзар, мітить шлях потом та кров'ю. Цього разу помірно настроєний.
• Орест – Орест Байса, в минулому студент, в минулому прикордонник, в майбутньому - альпініст.

Тлумачний словник:
• Ґраблі – гурт, ім'я наше, символ групи безнадійників, бо ж все життя гребеш, гребеш, а куди й чого не знаєш
• Ксерокс – утопія про існування установи по копіюванню форматів А4, А3 (10 коп, 20 коп відповідно) на вершиі Попа-Івана
• Реально – синонім до таких слів: круто, гарно, може бути, дійсно, реально і т.п.
• Трахан, децл – трішки, чуть-чуть і т.п.
• Колдойоб – зимно, дуже холодно (неологізм від Дімича)
• Заіндєвєвший пол – підлога в колибі покрита інеєм (неологізм від Дімича)
• Буцефали – замерзше взуття (неологізм від Дімича)
• Дарданелла – слово, яке вживається, коли є настрій на вживання цього слова (неологізм від Довгого)
• "Йдіть скоріше", "Вперёд за Родину!!!" – SMS від CLaBikа залишені аутсайдерам на снігу
• Джума – < 40°
• Джаґа – = 40°
• Ґара – > 40°

Розповідь ведеться від Каляна за сприянням інших учасників групи і архівних документів. Описаний похід відбувався з 21 по 25 лютого 2003 року. Це був перший мій серйозний зимовий похід в гори, та ще в які гори!!! На Мармароси!!! Я про це міг лише мріяти і думав, що якось літком можливо сходжу туди, а тут на тобі, запропонували взимку. Я не міг відмовитися!

Готувалися ми за тиждень, правда потім ще на тиждень перенесли, бо ще не було документів вироблених на прикордонну заставу. І от в п'ятницю 21 лютого ми сідаємо в рахівський поїзд. Ну, зрозуміло, треба відсвяткувати! Розвели 2 літри спирту Японською грушею – вийшла Джаґа (див. Словник), до Франківська все спожили. Їхали, співали, веселились. Прямо у вагоні поїзда відкрили на вершині Попa-Іванa дешевий ксерокс по 10 коп. Очікується великий приплив народу, десь на суботу-неділю, то ж халява все-таки! 10 коп!!! Погода ставала кращою з кожним кілометром від Львова, бо ж фартоWE! Перші записи в бортовий журнал, плацкартний вагон, тамбури, начальник поїзда, провіднички, дівчата всякі, куріння прямо в купе, вокал в тамбурі і вагоні, пробіли в памяті у тих, хто пили, а пили майже всі.

Тоді холодний Рахів, бетонна підлога, сон на каріматках, розкумарення, кафе на вокзалі, де чай по 50 коп!!! Підйом всіх о 6 ранку, варимо гречку на примусі. В кафе позичили кришку до казанка, яку віддали в понеділок в "пом'ятому стані". Потім в автобус, проїжджаємо центр Європи, висаджуємось майже у Діловому, підганяємо спорягу, усі машини проїжджаючи вітають-бібікають. Табличка "УВАГА! НЕБЕЗПЕКА СХОДЖЕННЯ ЛАВИН!" додає ентузіазму! :)

Йдемо селом Ділове до бетонного мосту через Тису, звідтам робимо перші знимки на гори, які вже лежать на румунській території. Тоді з легкістю йдемо далі вздовж потоку Білого. Снігу небагато, нижче колін, але йти по такому снігу незвично і трохи важко, бо виходить вся випита учора горілка. Верениця штурмовиків човгає по каньйону з яскраво вираженим, не природнім для міста, дещо нездоровим оптимізмом. З одним чи двома невеличкими привалами доходимо до нижньої колиби біля старого розваленого автобуса, там трохи довший привал.

Фоткаємо грандіозне видовище – стрімкі засніжені північно-західні схили Попа-Івана. Краса неймовірна! Вражає великий перепад висоти (більше 1000 метрів) і хребет нависає такою стрімкою стіною, що неможливо повірити, що ти в Карпатах. Це Памір – "крыша мира"! Ну хоч знаєм де маєм бути, і це однозначно! Десь о 15 годині вирушаємо знову в дорогу, нам треба до ночі дійти до полонини Лисичої, яка недалеко від вершини і яку звідси не видно. Там є колиби.

Одразу після автобуса пацани чомусь нехтують дорогою серпантином, яка повернула в протилежний бік від Лисичої. Як результат, через 5 хв. ми всі деремося в снігу по об'єкти, що кріпляться вище колін, через ліс. А далі взагалі неймовірні історії. Завали, буреломи, сніги вище колін і ми валимо, як мамонти по тайзі. Нарешті, з радістю на душі, ледве вийшли з лісу і потрапили... в малинник. Там з кожним кроком провалюємося по пояс. Йти неможливо. Верхівки ялиночок стирчать зі снігу і ми ледве-ледве, на всіх чотирьох повземо по тій білій гадості. 200 метрів долаємо півгодини. Нарешті видерлися трохи. Снігу поменшало – трохи вище колін. Сонце котиться за гори, видно далеку Лисичу, і величезний Піп. Більшість пацанів промочили ноги і бажають повернутися назад в колибу! Хтось згадав слова Месснера, що краще відступити (якщо бачиш, що нездолаєш гору) і потім ще якось здійснити вилазку за сприятливіших умов, аніж дертися далі і ризикувати. Я ж тоді почав думати, якого хєра вони брали палатки??? Невже нам не здолати цю вершину? Настрої у пацанів перероджуються на такі, що треба поїсти всі харчі в колибі і завтра повертатися у Львів. От тобі і оптимізм. Знимкуємося на фоні нездоланної вершини і повертаємось. 3 години підйому замінилися півгодинним спуском до автобусу. Сонце сіло. Темніє. Червоні, фіолетові, чорні.... схили Попа-Івана причаровують.

Ввечері гаряче вино, поїдання харчів, але шось не сильно поїдаються. Розставили в колибі палатки :) позасинали. Жара була неймовірна. Хотілося роздягнутися до футболок, але згадалося, що ранок може бути холодний!

Зранку Бодя всіх переконує йти на вершину. Майже всі погоджуються, крім CLaBika і Тонича, якому хєрово стало. Простудився. Вирішили все-таки йти. Але вийти від автобуса пораніше, щоб не так пізно як вчора. Як результат – вийшли на півгодини раніше, ніж вчора. :)

Сьогодні вже пішли по дорозі. Спортивний темп. Йти набагато краще і простіше, ніж дертися лісом. Усю дорогу нас підбадьорювали (я не кажу, що замахували) рядки "...Мы охотники за удачей, птицей цвета ультрамарин" і т.д. з пісні "Синяя птица". У виконанні CLaBika вони звучали набагато бадьоріше, ніж в оригіналі у Макаревича, і закликали нас до звершення подвигів, покорення снігів і вершин (скоріше б до тої Лисичої дійти та погрітися у пічки). До вчорашнього місця дійшли десь за годину, а не за 3!!! По дорозі багато струмочків, снігу по коліна. Йдемо по 100 кроків, тоді перший стає замикаючим в колоні, а на його місце виходить другий. Так не сильно втомлюєшся і встигаєш в хвості відпочити. Короче, простіше йти. Коли черга пробігає усіх учасників, робимо привальчик, хлебчемо воду. Їмо шоколадки. Сонце шкварить немилосердно, вітру немає і хочеться йти у футболці, але здоровий глузд не дозволяє, тому мінімум з верхньої одежі – гольф чи светер. Такий прікол – кругом сніги, засніжені гори і ялинки, а ми в гольфах і привали в затінку!!! Йдеш, пити хочеться, береш жменю снігу і жуєш... :)

Так потихеньку долізли ми до Лисичої. Перед виходом з лісу на полонину усі підігнали спорядження, немовби очікували чогось серйозного. І справді, тільки вийшли на полонину, як вітер ударив в обличчя, видно уже близькі колиби. Декілька спраглих за пригодами видерлися на перемичку офігівати (було від чого), споглядаючи вечірній Фаркеу з Міхайлекулом, Міка-Маре та Чорногору! На протилежному боці горизонту в цей час сонце вже сідало за далекі вершини. Єдине, що ми хотіли від тих колиб – пічки. Приходимо, видно якусь трубу, а печі нема. Та й хати засипані снігом по самий дах. Згодом в сусідній хатинці виявили буржуйку і 3 двохповерхових ліжка. Радості не було меж.

Гріємось і перевдягаємось у сухе. Гнесь кайфує від задоволення знову ворушти пальцями ніг. Ловить КиївСтар і всім кортить з телефона Маріка передати привіт рідним. Варимо їжу, гаряче вино і багато чаю. Прикол був, коли на столі загорівся бензиновий примус. Крику наробили... :) Домовилися, що я і Палій встаємо завтра о 5 ранку, швиденько варимо щось поїсти, щоб о 7-8 год почати сходження. Перед сном кожен по декілька разів нагадав Навру, щоб він розкинув попіл, його це майже не дратувало, а потім навіть сподобалося.

5 ранку, дзвенить будильник. Встали я, Навр і Палій. Зварили вівсянку, зробили чай, розбудили усіх. Збираємося помаленьку. В колибі зачинені ставні і тому світло з надвору не надходить всередину! Темнота... а надворі сонце уже освітлює сніги на вершинах!

Вийшли десь по 8 годині. Трохи більше 1,5 години і ми на одній з вершин Попа-Івана. Допиваємо соки, які CLaBik і Гнесь приготували, як приємний сюрприз. Справді було класно. Велике їм за то спасибі. Бодя питає, хто йде до обеліска. Я перший його підтримав. Усі решта кричать на нас, що ми збожеволіли. Наробили кіпішу з нічого, про якісь лавини говорили, про снігові карнізи, про небезпеку. Так ніби до цього часу такої небезпеки не було. Карочє, пішов я і Бодя. Решта голосно матюкалися і намагалися нас повернути, поки ми ще живі (ледь морди не набили)... та марно. Я поїхав на Мармароси для того, щоб вийти на основну вершину Попа-Івана, щоб потім совість не мучила.

Словом ми пішли... Круті схили, сніг місцями по коліна, а часом – твердий наст, по якому вниз летять його ж уламки... Лавинами і не пахне. Від карнізів трималися подалі. От і обеліск. Трішки більше 2 годин від виходу з Лисичої! Фоткаємся і фоткаєм усю красу. Словами не описати наші почуття. Усвідомлюємо можливість втрати відчуття безпеки. Радість підкорення вершини і споглядання неймовірних пейзажів. З'їдаємо переможну шоколадку і вирушаємо назад. От і побували на кордоні в Румунії. По дорозі назад Бодя фоткає карнізи. Пробігла в три погибелі зігнута миша. Спустились, попили чайку з бутербродами. І пішли вниз десь по 14 годині. CLaBik з Тоничем пішли вперед, решта, хто на жигулях, хто на тракторі, а більшість – пішкадралом до 18 години добралися в Ділове. Чайок, бар, переодягання на морозі, ікарус до Рахова.

До 20 години були на трасі в Діловому. Мерзли, чекаючи на автобус. Знову проїжджали біля центру Європи. Рахів, вокзал, кафе, купили на останні гроші хавчику. Потім почали просити кипяточку по 15 коп, а дівчата нам наливали чайку з лимоном... Так десь в 3 заходи ми бігали з кружками по кипяток, а приносили чай по 15 коп, замість 50!!! Похід CLaBikа, Гнеся і Ореста по нічному Рахові, якийсь бар, зіпсоване пиво, йогурт, морозиво. Приїхав раховоз, ми вдерлися туди ще до початку посадки і полягали спати.

Ранок, стукіт колес, ми "їдемо домів в своє рідне місто Львів", думаючи про наступний похід (може на Чивчин). От і вокзал, прощання, домовляємося про зустріч на пиві, де й будуть показані всі фотовідбитки.

Погода – нам реально підфартило – коли виїжджали зі Львова, була волога, хмарна погода. В Карпатах за 3 дні ми не побачили жодної хмари! Вітру немає (на хребті майже немає), сонце – як на Кіліманджаро, тиск – незнаєм який, але вроді нормальний, бо нікого не турбував (крім Вітька), температура різна: вдень від -2°С до -5°С, вночі біля -20°С. Та й вітер неоднаковий, то холодний, то ще холодніший.

вид на основну вершину Попа-івана	обеліск	Румунський кордон
по дорозі в гори	нижня колиба	розвалений автобус
величний Піп-Іван	полонина Лисича	на вершині
навіть страшно до краю підходити	зимова краса 1	зимова краса 2