стрибнути на головну сторінку  
 ::: головна сторінка ::: про сайт ::: форуми ::: мапа сайту ::: статистика ::: відпочинок :::
Українські Карпати
РЕГІОН 
ТОПОГРАФІЯ 
ГІДРОГРАФІЯ 
КЛІМАТ 
ФЛОРА 
ФАУНА 
ОХОРОНА ПРИРОДИ 
ПРО КРАЙ 
Карпати туристські
МАТЕРІАЛИ 
ТРАНСПОРТ 
КАРТИ 
СПОРЯДЖЕННЯ 
МАРШРУТИ 
РЕПОРТАЖІ 
ВИПАДКИ 
ВІДПОЧИНОК 
ПОГОДА 
РІЗНЕ 
Друзі та партнери


   ::: ГОЛОВНА / РЕПОРТАЖІ / Соло на мокрій Чорногорі :::

СОЛО НА МОКРІЙ ЧОРНОГОРІ

ВСТУП, АБО ЗАСПІВ

Я дуже люблю співати. Та не співаю – не дають. Змалку, бувало, лиш заспіваю, а батько вже: "Сину, в льох іди співать!" Виріс, в університет вступив. Спробував якось у гуртожитку затягти, то колеги ніжно мене попросили: "Ти – кажуть – краще затанцюй!" Ще багато літ минуло. Народилися діти. Отут я вже відпочив душею – на колискових. Діти, щоправда, плакали й не засинали, а як навчилися говорити, то заявили: "Татку, не шьпівай!" Та сталось так, що відкрив я для себе місце, де співати можна досхочу! Карпати! Але для цього ходити в них треба самому – щоб ніхто не наступав пісні на горло.
А ще я люблю ходити сам, бо щойно тоді, як пішов у гори сам, зрозумів, що Карпати – це не тільки п'яти й дупа під рюкзаком попереднього туриста. Це ще й краса яка! Вийдеш на який-небудь Брескул, озирнеш усі полонини та вершини і на повні груди як гримнеш: "На трембітоньку заграю, заграю, загуду!" Ух! Особливо люблю "Гуцулку Ксеню": "…лиш одній в цілім світі розкажу про любов"!
Ходжу один по Чорногорі щороку, десь так з 98-го. А до того об'їздив на ровері Галичину, Поділля та Закарпаття. Теж сам.
Цього року я поповнив репертуар новою чудовою піснею, яку скачав з сайту Корчинського. "Чорне море, гарне море, а все єдно Чорногора – неня моя, Чорногора, гей, гей!"

ЧИСТІ РУКИ

Завжди в Івано-Франківську пересідаю на Рахівський дизель – люблю потириндіти з місцевим населенням, послухати божеських пісень у циганському виконанні. А цього року зробив дурницю – сів на автобус "Франківськ-Мукачів", відхід о 9:05. У Рахові був на кілька годин раніше, однак спілкування, звісно, себе позбавив…
На автостанції є кафе – завжди там обідаю. Класно так було почитати їхнє меню: "борщ зі сметанов, салат з ковбасов". Однак кафе з року в рік стає гірше. До харчових отруєнь ще не дійшло, та все ж…
О 13:40 йде автобус "Рахів-Луги". Квиток коштує 1.80 грн. Набивається в нього повнісінько гуцулів, часто ще й холодильника якогось упхнуть – та й гей, у путь! 12 кілометрів за півтори години. Нормально. Минаємо циганське селище. Циганчата показують дупи й пісюни, гатять по автобусу палицями… Нарешті проїжджаємо село Богдан, де розташована прикордонна застава. Цього року вперше крізь вікно побачив двох прикордонників – височеньких таких солдатів, які більше, по-моєму, цікавилися дівчатами, ніж можливими автобусами з китайцями. Усілякі страхіття з маршрутними листами, допусками в прикордонну зону вже третій рік мене якось оминають.
За Лугами, як іти від магазину праворуч, тече річенька-невеличенька, на її бережку я й став. Раніше ставав трохи далі, зліва від дороги, де в цю річеньку-невеличеньку впадає струмочок з питною водою. Та на новому місці виявилося зручніше – і земля рівна, й берег доступний. От тільки дорога за п'ять метрів… Як проїде машина, то курява стовпом. У Карпатах я ще такої суші не бачив. Та підлітки-пастухи, які проходячи (проїжджаючи на біціклях), неодмінно завертають до подорожнього, серйозно тиснуть руку й питають: "Цигарки маєте?"
Увечері, на додачу до підлітків, підійшла ціла місцева родина – чоловік, жінка, двоє дівчаток, семи й п'яти років. Поговорили за життя, за погоду, те се. Від них я почув геніальну фразу, призначену для меншої дочки. Педагогічний перл: "Не колупайся в носі брудними руками!"

САМОВАР

Ще в жодному поході я не був так добре споряджений. Мав полартекову курточку, курточку з ґортексу військову бундесверівську, "Соломонові" черевики, а найкраще – швайцарський "самовар". Цілий рік я мріяв про газовий пальник, порівнював потужності, виписував характеристики… Воно й справді – лажово на Чорногорі з дровима, та й жереп горить кепсько. Досі мене виручав сухий спирт, але дописувачі сайту "Карпати" посіяли в мені думку про "Кемпінґгаз". Одначе прості розрахунки й зіставлення ваги, ціни, ефективності змусили мене купити за 35 грн люминьову штучку швайцарського виробництва – відеречко з дірочками, в яке вставляється люминьова ж пляшка, що затикається корком. Ще є щось типу стакана-кухлика ("із того же матєріала"). Двох таблеток сухого пального вистачає, щоб скип'ятити 900 мл води за 10-15 хвилин (влітку). У наметі, холєра, спочатку дуже смерділо, аж я кашляв і плакав, але потім нарешті додумався розв'язувати вентиляційний отвір намету – і стало чудово. Коли вода закипала, корок весело вискакував з шийки пляшки, кипляча вода вихлюпувалась і гасила полум'я сухого спирту. Автоматизація!

МОКРОТА

У першу ж ніч у Карпатах пішов дощ! Цілу ніч ішов, але вранці було трошки сонечка, намет висох, і я вийшов усупереч "правилу одинадцятої години" о 10:25. Маршрут – Бальцатул, місточки всякі, зліва садиба скотарів, ще далі – місце повантаження рубаного лісу, тоді так званий "гуртожиток", і коло зеленого стовпчика #16 – підйом на гору. На проміжній горі в дощ я торік був заблукав, але цього року сам дивувався – ну де там можна заблукати? Далі знову ліс, поросла малиною вирубка, на якій прекрасно бере "Кучма-стар" (5 пупочок на моторолі), знову лісок, жереп – і крутезний підйом на сідло перед горою Піп-Іван. Це все легко писати, а от ішлося напрочуд важко. Виявилось, що нетренований я зовсім. Торік хоч трохи тренувався – виходив на свій 9-й поверх без ліфта, в метро на ескалаторі не стояв – а цього року якось не виходило. От і наслідок. Щойно вийшов (Ги! Виліз!) на головну стежку Чорногори, як упав лютий туман. У тумані виповз на Попа-Івана, а там, як сказали мені троє зустрічних туристів, "якісь наркомани". Справді компанія, судячи з диких вигуків та реготу, була ще та. "Ча-а-ай будє-ем кра-а-а-сни-и-и заварі-і-ва-а-ать?" Карпатського бомжа Ігорька чути не було. Постояв я хвилинку, почухав потилицю, та й посунув униз. А година була 19:18. І тут почався дощ. Сильний. Поставив намет коло самої стежки. Розпалюю швайцарський самовар. Згоряє таблетка спирту одна, догоряє вже друга – а самовар ані буль-буль. Що таке?! Високогірний знижений тиск чи що? Витягую з люминьової баклажки корка, щоб глянути, як там водичка, чи вже є бульбашки…
А воно як шваркне!!! За якийсь уламок секунди весь мій намет був повний пари, мов сауна! Струмінь пари й киплячої води вмазав мені прямо в лоба й носа! Слава Богу, що я ношу окуляри, інакше б… Шкура з лоба злазила ще два тижні, незважаючи на чудову мазь "Рейнджер"… Паровий вибух стався тому, що я надто туго заткнув корка в пляшку. Се була мені наука й надалі я так не робив. А окропу лишилося на денці – тільки на каву. "Мівіну" довелося сховати.

ДИКІ ГУЦУЛИ

Іде злива. Укутався в ґортексову німецьку куртку, в пластикові великобританські штани, зверху ще й накидкою від "Еліти-спорт" накрився. На ногах – перероблені "чуні" від ОЗК. Злива не страшна, іду й поспівую, перестрибуючи калюжі. Дочовгав до Бребенескула. Бачу, що під таким дощем спускатися туди не варто – та й рано. Човгаю далі. Нарешті праворуч у тумані щось поблискує. Скоріше за все – Несамовите. Стоїть там кілька наметів, які через туман здаються величезними. Знаходжу стежку, спускаюся, шукаю місце для біваку. Мокро, крізь мох знизу проступає вода. Врешті кидаю поліетиленову плівку, ставлю зверху шатро, обкопую рівчачком, закидаю всередину лахи й починаю знайомитися з сусідами. А се була група молоді з Верховинського району та вбраний у малинову бобку мужичок-лікар з .… Усі вони прийшли в гори з тим, щоб на завтра, на Івана (7 липня) вилізти на Піп Іван. Така, виявляється, існує місцева традиція. Лікар намагався розпалити ватру й зварити бульбу, яку він з колегами приніс, уже почищену, в казані, знизу, з долини. Сирий жереп під казаном горіти не хотів і лікар після кожної невдачі залазив у свій намет, хиляв спирту й починав процес розпалювання спочатку. Врешті-решт він так наклюкався, що не попадав сірником по терці, тож пішов до верховинської молоді "по грань". Молодь тим часом зуміла на тому самому сирому жерепі наварити борщу, картоплі на друге, та ще й чаю. По грань пан лікар ходив кілька разів. Приносив, підкладав у ватру, залазив у намет, хиляв спирту, вилазив – а грань уже погасла. Він знов ішов до верховинців, приносив грань, залазив у намет – і так "у кулко". Врешті-решт до лікаря прийшли колеги – і почалося! Як вони бухали! Як кричали! Я все на світі проклинав, що поставив своє шатро так близько, бо ж думав, що лікарі – люди інтелігентні, коли них безпечніше. Еге, інтелігентні… Один з них, за фахом, як я зрозумів, стоматолог, матюкався так, як не матюкаються й наймоскалючіші москалі. Звучало воно якось по-особливому гидко й штучно – ніби стоматолог перед тим провів удома кілька репетицій матючного мистецтва, щоб старанно замінювати на "х", "п", "й", "бл" якомога більшу кількість нормальних слів. При сім був його 12-річний син, але ескулапа те не спиняло. Кричу з шатра:
– Хлопці, не матюкайтеся!
– А ви то відки будете?
– З Києва.
– А у вас у Києві ніхто по-українськи не говоре!
Тиць-гриць. Аргумент! Та, може, хай краще не говоре, аніж говоре отак.
Ще через якийсь час один з матючних лікарів вийшов покакати й заблукав у тумані. Ті, що лишилися в шатрі, півночі горлали: "Ми-ро-не-е!!! Ми-ро-не-е-е!" Я не витримав, і побажав їхньому Миронові тихо здохнути серед жерепу. На що мене, зрозуміло, брудно облаяли. На що я хотів було закидати лікарів петардами, але петарди відсиріли й не загорялися… Чорт!
Уранці на місці лікарського шатра височіла гора чищеної картоплі (сирої), пляшок, що гостро тхнули самогоном, розкислого хліба, мокрих шкарпеток – і чомусь жіночих прокладок…

КОРИСТЬ ВЕГЕТАРІАНСТВА

Снідаю. Набрав з собою "Мівін" – і вермішелі, і картопляного пюре. Класна штука. Непогана і рисова вермішель "Лушеда". А от бастурма… Це таке в'ялене м'ясо, чорне на колір, усе в червоному перці і в спеціях. Так сталося, що перед самим походи я подивився кінофільм "Alive" – "Вижити". Сюжет там такий – у горах Андах розбивається літак, що перевозив парагвайську команду з реґбі. І вони там, двадцять семеро хлопців, 70 з чимось днів просиділи серед снігу. Їсти було нічого і вони хавали трупи. І от ця бастурма… Їм і вмовляю себе: "Це не пілот, це не пілот…"
А злива не вщухає. Складаюся, змотую шатро – і гайда на Говерлу. На хребті зрідка знаходжу точки доброго прийому, дзвоню в Київ, знову брьохаю по калюжах… Назустріч – жодної людини. Жоднісінької. Нуль. Звісно ж, я заблукав. Знаю, де треба повертати по траверсу правіше – і все одно поперся прямо, уже втретє у своєму досвіді. Аж тут вигулькнуло сонце і я побачив Заросляк зовсім не з того боку, де він мав би бути, якби я йшов на Говерлу. Тьху! Вертаюся. Години часу як не бувало.
І знову дощ, і вітер, холодно… Нарешті підйом на найвищу вершину Неньки. І нарешті назустріч живі люди – вуйко в кирзових чоботях і жінка в босоніжках. Місцеві. Ще півгодини – і вершина. Такої Говерли я ще не бачив – суцільна калюжа, в якій де-не-де лежать камінчики. Дощ іде горизонтально. Зусман. Два-три дзвінки в Київ, поздоровив знайомих Іванів з іменинами – і вниз. Бє, як гидко в таку погоду, незважаючи на добрий еквіпунок. До речі про еквіпунок. Курточка ґортексова, якщо пам'ятаєте, була в мене німецька, військова. А який німець без погонів? Отож! Куртка була з погонами. А погони – з кнопками. З великими. І якраз ті кнопки потрапляли під лямки наплічника. І сяк, і так кручу – ні, муляє. Аж мозоля на плечі натер…

А ДЕПУТАТИ ХОДЯТЬ У М'ЯТИХ ШТАНЯХ

Ставлю ввечері намет на півдорозі до Козьмещика і виявляю, що я погано вкутав рюкзак, через що багато речей у ньому намокло. Зокрема, намок гаманець з грішми, та так намок, що хоч викручуй. А я ж іще маю звичку перед походом для зручності наміняти певних сум дрібними – по гривні, по дві, по п'ять … І вся ця пачка грошей мокра, аж тече! Отут у мого швайцарського самовара відкрилася ще одна цінна властивість: вранці я сушив ним гроші, наче праскою. І так розходився, що навіть шорти й сорочку випрасував, стрілки понаводив. Цікаве, скажу вам, видовище: Карпати, дощ, коров'ячі кізяки, болото, а я дибуляю весь напрасований, мов той фон-барон.

КАРПАТСЬКІ ЗАПАХИ

І ось уже долина, Козьмещик. "Кучма-стар" бере спочатку на одну пупочку, потім зникає цілковито. Внизу можна зупинитися в кількох місцях: у будиночках, у які направляють КРСники на КПП за Лазещиною; у притулку пані Бузак, де торік і позаторік відпочивало "Кучму-геть", і новий притулок "у Марії Іванівни". У будиночках добре, але КРСники тільки гроші деруть, а порядку ніякого не наводять. Сміття, дров нема, а сортир смердить так, що хочеться підняти руки вгору й кричати брудними словами: "Ми-ро-о-не-е-е!" Найкраще – в Марії Іванівни. Чисто, кімнати на кілька душ, обшиті вагонкою, ціна від семи до чотирьох гривень за добу. Щоправда, чотири – то на горищі. Але я звик зупинятися в притулку в пані Бузак. Цього року дочка її, Іванка, так само на місці. Впізнає. Каже, ще й по телевізору мене бачила. Це добре. Для авторитету. На притулку нема нікогісінько. Є дрова. В будинку – напівзакінчений ремонт. Чотири гривні за ніч, з дровима – 4.50. На жаль, у місцевої молоді з'явилася традиція – приїжджати в Козьмещик і напиватися до поросячого вереску. А потім завалюватися в притулку на нари й відсиплятися. З п'яними, либонь, стаються певні неприємності, бо від матраців лине аміачний дух, чого в попередні роки ніколи не було – попри значну кількість туристів, що на них ночували.
А надворі, через дорогу, Марія Іванівна палить покинуті туристами пластикові пляшки. Їдкий хемічний дух розноситься по всьому урочищі. А я ж приїхав подихати чистим карпатським повітрям…
І наче резюме до мого мокрого походу, стоїть під стіною притулку мотоцикл "Мінськ" з промовистим номерним знаком (див.фото) "ЗАД". Не просто "зад", а повна, як кажуть москалі, "ж…па". І дощ. Дощ. Дощ…

ФІНІТА

На третій день з самого ранку крокую на станцію Зімір, до славетної "Червоної рути", що має бути о десятій з хвилинами. І, наче на зло, за спиною з-поміж хмар виходить веселе ясне сонечко… Кажуть, ціле літо було в Карпатах на диво сухе – окрім оцього мого тижня, та ще тих кількох днів, коли "Наша Україна" влаштовувала масове сходження на Говерлу…

ВИСНОВКИ.

1. Швайцарський самовар – класний.
2. Найбільші шкідники для екології і найбільша загроза для радісного походу – місцеві. Скрізь.
3. Харчів треба брати менше. Набагато менше.
4. Бінокль – не обов'язковий. Усе одно в тумані ні чорта не видно.
5. І телефон не обов'язковий. Дуже напружує.
6. Одяг у гори треба брати з секонд-генду. Карпатські дрова у ватрі тріщать, стріляючи на всі боки іскрами, які так легко пропалюють дорогий полартек…
7. Треба освоювати нові маршрути. Побувати нарешті в Осмолоді.

ПОРАДА

Друзі туристи! Беріть з собою в походи лопатки. Кожен. Я, наприклад, беру з собою звичайний будівельний шпатель завширшки сантиметрів 5. Навіщо? І рівчачок навколо шатра викопати, і джерело прочистити, і ямку викопати. А головне – закопувати після себе екскременти. Бо це ж просто неможливо – всі Карпати в гімні!

 Матеріал підготував (написав): Олекса Негребецький


 
Коментарі

Коментування доступне тільки зареєстрованим користувачам.

Якщо Ви зареєстровані на сайті - введіть свій логін і пароль у формі аутентифікації нагорі сторінки (якщо Ви логуєтеся з чужого комп"ютера - приберіть галочку "пам'ятати мене" і тоді, навіть якщо забудете прикінці роботи натиснути кнопку "Вийти", Ваша автентифікація на цьому комп'ютері знищиться як тільки Ви закриєте вікна броузера з відкритими сторінками karpaty.com.ua).

Якщо не зареєстровані - зареєструйтеся.
Коментарі до цієї статті
Майстер повідомив(-ла) 15.10.2006 11:45
Мати. Буваю.
куць повідомив(-ла) 15.10.2006 11:24
то це ми, йоли-пали, земляки, виходить? А я, в повіті мешкаю. А у вас ще хтось лишився на батьківщині? А самі ви там буваєте?
Майстер повідомив(-ла) 08.10.2006 22:42
А з самої Керелівки.
куць повідомив(-ла) 08.10.2006 13:11
Гарні ваші оповіданнячка. Сподобались.
То звідки це ви звідки з села на Черкащині?
ххх [guest] повідомив(-ла) 20.01.2006 17:58
про екскременти - шедевр. А головне - в точку. Дійсно, деякі місця просто вигрібна яма відпочиває. Тонкий шар великої площі
Sashko [guest] повідомив(-ла) 18.11.2004 23:27
Порівняно з іншими описами - просто клас!!!
doni_chucho повідомив(-ла) 15.08.2004 03:28
Знову хочу в гори. Хоча й приїхала з тижневого походу в п'ятницю :).
Дякую, пане Олексо! А можна, ваші оповідки друкувати тижнево? Дуже вже настрій піднімають.

Вічно ваша,
гуцулка Ксеня :)
zanuda повідомив(-ла) 23.03.2004 22:36
2 haivan:
треба попросити пана Олексу написати про лижний похід в липні.
Далі слідкуй за реакцією дружини на свої поступки... :)
haivan повідомив(-ла) 23.03.2004 14:41
Пан Олекса! Надалі застерігаю Вас від розміщення таких репортажів на сайті в зимовий період!
Прочитав, походив і ще прочитав... Прийшов додому і наче сказився: дістав з антресолей наплечника, повитрушував із скринь лахи, заходився мастить черевики і пішло, і пішло. Можете сміятись, не йняти віри, але чотири дні (точніше, вечори) я наполегливо і методично готувався до виходу. Думав свій день народження на Чорногорі зустріти...
І лишень сьогодні схаменувся: там же зараз сніг. Куди ж я попхаюсь один? Бо на Чорногорі не був ніколи і хоч у походи багато ходив, але завжди влітку. Тепер зрозумів, чого жінка весь цей час на мене з пострахом дивилась і мовчала.
ААААААААААА!!!! Рятуйте, хто в бога вірує! Ці писаки завжди задурюють нарід, але щоб отак шляк мене трафив, то це - вперше.
firman повідомив(-ла) 18.03.2004 00:26
слухав Carlosa Nuñeza - a costa de galicia і читав...просто насолода, дякую Вам сердечно, пане Олексо
ketsalkoatl [guest] повідомив(-ла) 31.12.2003 14:23
Лучше съездите в село Раливка, что под Самбором. Там ощущения куда острее. Особенно, когда проезжаешь по главной улице.
Tasic повідомив(-ла) 19.12.2003 18:15
До бомжа-колядуна і пластсайта.
Зовсім сайт не нудний і не похмурий. І головне - наповнення: враження, живі переживання і ГУМОР! А флешою та емпешками не зарадиш, якщо показати нема шо. На карпати.ком із цим усе гаразд!

... Про розповідь я уже писав:)

ksanka повідомив(-ла) 19.12.2003 15:25
з бомжем незгідна відносно сайту. Зовсім не похмурий, а я б сказала, вишуканий. Карпати наче теж похмурими здаються, а насправді ж... І на Говерлу не страшно лізти, але там дійсно все в такому стані.... І все одно варто залізти на цю гору, незважаючи на таке. Відчуття супер! А автору просто велика подяка за такий іронічно-романтичний твір.
Бомж-колядун [guest] повідомив(-ла) 16.12.2003 13:18
Чудова статейка,після похмурого дізайна сайту-просто душа відпочила.Але невже все було так погано?Не лякайте мене,а то я так хотіла влітку на Говерлу залізти,а тепер сумніваюсь
plastsite [guest] повідомив(-ла) 15.12.2003 22:20
Це просто супер!
Дизайн сайту трохи нудний, але цей репортаж все виправив :)
Сміявся так, що "най 'го шлях трафит" :)
Yaros повідомив(-ла) 09.12.2003 10:57
Надвичайно гарно написано!
Велика подяка автору та нових праць!
Народоволец из Петербурга [guest] повідомив(-ла) 06.12.2003 20:11
Классно написано, с удовольствием прочитал!
Dr. Adrian [guest] повідомив(-ла) 06.12.2003 04:41
Naprawdu harno napysano, osoblywo tishytj take pysannja z na zhalj perewazhno "obshcheponjatnorazgowariwajushcheho" Kyjewa. Mymowoli zhadaw sobi wlasne tyzhnewe perebuwannja w Kryworiwni semyrichnoji dawnosti, prawda ne soljne, jak w pana Oleksy. Pohodzhujusja z odnym z shanownykh dopysuwachiw, jakyj slushno zauwazhyw, shcho mistsewe naselennja z osoblywostjamy pobutu wartuje uwahy, powahy i, zwychajno, HUMORU. Nezabutnim doteper zalyshajetjsja wrazhennja wid rajonnoho tsentru Zhabje (kolyshnja Werkhowyna), de na mistsewomu zakladi "hromadsjkoho kharchuwannja" bulo latynkoju napysano "restoran" welykymy bukwamy, prychomu, z newidomykh nautsi prychyn, persha bukwa (R) bula chomusj obernenoju nawyworit i wyhljadala jak ukrajinsjke "ja", napysane kyrylytseju - tak by mowyty, "pownyj internatsional", "i washym, i nashym". Z welykoju pryjemnistju neshchodawno widkryw dlja sebe w "nimetsjkomownij" Awstriji (w lapkakh, oskiljky toj zhakhlywyj dialekt, na jakomu rozmowljajutj aboryheny Aljpijsjkoji respubliky pry wsij powazi do nykh nijak normaljnoju nimetsjkoju mowoju ne nazwesh) tsej ukrajinsjkyj "site" i tishusja shcho i w takyj sposib mozhna pospilkuwatysja w koli zatsikawlenykh. Wsjoho najkrashchoho! Dr. Adrian.
zanuda повідомив(-ла) 29.11.2003 04:47
DUzse fajno napysano.
Realistychno i srpravedlyvo.
Dobavby sche do vysnovkiv:
8. Raz pishov sam, to i palatku treba stavyty podali vid inshyx. (Axioma)
9. Vse zs najbil'shi vorohy dovkill'a ne miscevi v horax, a v dolyni. I ne miscevi, a vlast'imuschi.
Bo vony mali b vstanovluvaty zakoni, jix vykonuvaty sami i stroho pytaty z inshyx.
Bo scho to 3 pusti plashki na Nesamovytomu v porivn'ani zi znyshenymy zapovidnymy (!!!) sxylami Petrosu (Marm), chy skazsem Zadn'oji.
Майстер повідомив(-ла) 28.11.2003 20:29
Ти ба, люди ще пам'ятають ІзяТіві. То ж було 7-8 років тому...
pani Ira [guest] повідомив(-ла) 26.11.2003 20:27
Ваше "Соло..." так гарно, легко сприймається!
(чого ото було дитині рота затуляти змалку :-)
В мене, здається, голова боліти перестала і настрій покращав, їй-Богу! Дякую.
ksanka повідомив(-ла) 26.11.2003 14:39
перепрошую, а ви той самий Олекса Негребецький, що "озвучує" ICTV?
Vlad [guest] повідомив(-ла) 22.11.2003 13:46
Вмер, є ще майстри слова, значть будем жити.
kombat повідомив(-ла) 21.11.2003 13:25
Стиль неперевершений. Читаєш такі репортажі з насолодою. Було б добре якби Юзьо Обсерватор теж сходив в похід і написав репортаж :-)
Щодо забруднення Чорногорського масиву - тут ціла проблема...Цього літа мав нагоду все бачити на власні очі. Але справжні любителі Карпат відходи закопують, не смітять...а рагулів кругом достатньо...
shmyh повідомив(-ла) 20.11.2003 23:25
Рахівщина - це чудовий край!
Рахівщина - це запущений край!
А автор просто молодець.
Майстер повідомив(-ла) 20.11.2003 18:35
P.S.
Згадав: Лікарі були з Делятина.
Tasic повідомив(-ла) 20.11.2003 18:31
Написано справді гарно! І у Києві говорять по нашому :) Але, що стосується місцевих, то який кайф поспілкуватися з ними! Якщо пішов у похід і не зустрів хоча б кількох - шкода. Файних вам зустрічей іншим разом:)
ssalone повідомив(-ла) 20.11.2003 16:59
Гарно
Коля повідомив(-ла) 20.11.2003 15:10
Справді, класно написано.
Пару слів про лопатку:
1) Рівчачок навколо шатра копати - то зле. Так само гадиться довкілля, як і від місцевих. Прийшов ти, скажімо, на свою улюблену полянку, а там якісь попередні туристи вирили навколо своїх наметів отакі рівчачки... уявляєте, яка та полянка буде понівечена!!!! Та й не завжди так просто в Карпатах вдається зняти дерн (там в корінні трав переплітаються різні корінці, камінці), ну і не кожен турист захоче потім вистелити той дерн назад....
2) Джерело прочистити можна і руцями. Між іншим - так більш ефективно виходить.
3) Екскременти закопувати кажете... Ну, якщо не гадити прямо на стежках або одразу біля них, то можна і не закопувати, природа таке "добро" поглинає за півроку, ну, за рік повністю. Єдине, що буде видавати то місце - купка "брудного" паперу навколо нього. От його би закопувати згодилося....
4) А от утилізовувати сміття типу консервних бляшанок, то лопатка тут якраз стане у пригоді.
zvizdochka [guest] повідомив(-ла) 20.11.2003 14:31
Майстер слова майстерно ними оперує. Шкода тільки, що майстерно описано тільки те, що було гірше, ніж сподівалося. Але, не завжди приєно смакувати таке чтиво. Дуже вже воно заземляє.
Dmytro повідомив(-ла) 20.11.2003 13:17
Файне оповіданнячко! ще глибший ріспект!
piglet1276 повідомив(-ла) 20.11.2003 12:41
Супер! Приємно читати на Карпатах репорт руки визнаного майстра слова! Від таких текстів настрій забезпечено - на цілий день:)) Панові Олексі - глибокий ріспект! Всім решта - насолоди від читання:))


Вхід

На превеликий жаль, система Вас не упізнала :-(

   логін
   пароль

пам'ятати мене

Пошук

Вебкамера
Верховина


 
 ::: головна сторінка ::: про сайт ::: форуми ::: мапа сайту ::: статистика ::: відпочинок :::