стрибнути на головну сторінку  
 ::: головна сторінка ::: про сайт ::: форуми ::: мапа сайту ::: статистика ::: відпочинок :::
Українські Карпати
РЕГІОН 
ТОПОГРАФІЯ 
ГІДРОГРАФІЯ 
КЛІМАТ 
ФЛОРА 
ФАУНА 
ОХОРОНА ПРИРОДИ 
ПРО КРАЙ 
Карпати туристські
МАТЕРІАЛИ 
ТРАНСПОРТ 
КАРТИ 
СПОРЯДЖЕННЯ 
МАРШРУТИ 
РЕПОРТАЖІ 
ВИПАДКИ 
ВІДПОЧИНОК 
ПОГОДА 
РІЗНЕ 
Друзі та партнери


   ::: ГОЛОВНА / РЕПОРТАЖІ / Новорічний реванш 2003–2004рр. :::

Новорічний реванш 2003 – 2004 рр. лінійний

Ну, для нашого брата не так ті свята, як злива вихідних. А запитання, де ще окрім УК зустрічати НР, для нього вже давно не актуальне. А от з ким?
Врахувавши досвід попередніх років і невдалу спробу зробити минулорічний Петрос, було вирішено таки довести цю справу до кінця, але з відсотками – зустріти новий рік акурат на Горі.

Визначально така вар'ятська затія повинна зацікавити небагатьох, чого в принципі й вимагалось: подорожування великими ватагами виявилось досить сильним алергеном для моєї незагартованої психіки J
Ідея не нова: ще торік вона тліла в тому самому аранжуванні, але була закинута в довгобуди прийдешніх поколінь завдяки тямущому колективу, а точніше – його відсутності. Сего року було постановлено не зважати ні на що й боротися до побідного кінця. Тому й планувалося все як поважна женячка – за два місяці.
Мистецтво кидатися в крайнощі має й свої мінуси: при таких стахановських амплітудах колектив розтанув просто на очах, і загроза зустрічати НР наодинці виглядала вже не такою й примарною. А так як НР – празднік масовий по своїй незамислуватій суті, й вештатись кілька днів по Чорногорі одному виглядало страшно непривабливо, знайти собі файного корєфана було наразі ідеєю нумер айнц.

З незаангажованих і, головне, стабільно підірваних шибайголов залишився Василь Бучко, але той наперед капітулював, та Вовчик Спариняк (ДаркВан), який збирався на Говерлу із Заросляка. Чудо сталося – Вован погодився, ні на хвилю не вагаючись. Ближче до від'їзду і Василь все-таки поміняв плани, але трохи спізнився: в тому передсвятковому ажіотажі, коли турфірми (хай їм грець) побронювали основне карпатське сполучення ще за 45 діб, квиточка поміняти нам, простим смертним, було не до снаги. Тому добирався він на день пізніше. А нам-то з Вованом взагалі пощастило: брали квитки ще 10 грудня, і заледве 2 верхні відхопили.
Підготовка була до бєзобразія проста: все було давним-давно розплановано до дурниць, ще й так, що вже за тиждень до від'їзду не було про що думати. Залишалось лиш протирати чумудани, аби бува не пустили в хідники коріння J

Франкфуртський потяг тепер приходить на півгодини пізніше, чекати на пересадці залишилось зовсім нічого. У Франківську мороз -8° С, і крізь хмари потрохи пробиває сонце. Оперативно зайнята черга на автостанції дозволяє без проблем придбати квитки на мукачівський автобус, хоча чого-чого, а цього на НР я зовсім не сподівався, мріючи аби хоч в дизель мож було одною ногою залізти.
Заносячи наплечники в порожній ікарус, ми тішимось долі, що не доведеться 5,5 годин корпіти в дизелі, однак повернувшись в нього через 20 хв., ми маленько прибалділи — наша гальорка вщент забита чужими наплечниками і нартами. Довелось амбіції прикрутити і добре поторохтіти нартами аби звільнити собі хоч трохи місця.

Водій трафився зварйований: в Микуличині зупиняє буса і заявляє, мовляв, в мене два песенджера по таблатурі тут виходять, нічого не знаю, далі не поїду. А щоб ніхто не подумав, що він приколюється, пішов в салон зайців вичисляти... і, виявилось, каса останнім свиню підклала, в сенсі гроші взяла за Яблуницю, а квитки вибила на Микуличин. Усвідомивши таке зухвальство, народ масово кинувся до своїх квиточків, аби бува не висадили на наступному слупі. Для нас з Вованом каса перестаралася: могли їхати аж до Мукачевого J , тож будьте пильні!
Дорогою сонечко вже практично не ховалось, це нам подобалось, оскільки успіх проходження першої частини маршруту значним чином залежав від погоди. З перевалу чудово було видно Говерлу і Петрос, й ми собі наперід заздрили, що вдасться десь там побувати.

Переважна більшість лещетарів зійшла в Яблуниці, після чого в бусі значно посвітліло J . До Квасів ми доїхали десь на годину пізніше літнього добирання (12:30), все одно то дві години фори від дизеля.
Спроба зупинити бус коло залізничної станції так і не була реалізована; добре, що вдалося вмовити злосного водія відчинити задні поламані дверцята і уникнути кількох пасажирських травм.
У Квасах довелося трохи засидітись: коло півкілометра вернутися на станцію (12:40) і там перевдягнутися, а потім дорогою до кладки через Тису завітати до порожньої кнайпи „Олекса” аби перекусити перед 500 м набором висоти. Місцеві кідзи кричать „агой” і тягнуть руку за бомбонами, але ми не чехи, і наше „привіт” їх дещо присоромлює.Обслуговували нас в кнайпі традиційно довго, в результаті вийшли ми троха запізно як на плани вилізти сьогодні новим маршрутом аж до біостаціонару – 13:40.

Маршрут. Йшов я цього разу не відомим і завідомо протоптаним кристалівцями гайвеєм попри Квасівський Менчул і не тричі ходженою стежкою попри Парасчину хату (хребет Ситника), а просто в лоб через полонини Веснарку і Кути по кроках Собашка. Хтілося і нового, і топтати, і трохи блуду, а заодно перевірити, чого варта тота тлуста книженція.
Переходимо кладку, в очах Вовчика паніка. Певно він не ходив ще такими рукотворами, і кожна дошка мосту в його уяві прогнила, а в пінявих і подекуди скреслих стрімнинах річки ввижаються карпатські алігатори. Підвісний міст після кожного кроку файно хитається, це додає мальовничості маршруту.
На другому березі вперто не хочеться дотримуватись кроків: сонячно, видимість щонайменше 10 кілометрів, проситься валити просто в лоб на гребінь хребта від устя Красиленки (до речі, на польських картах вона іменується Квасєнкою чи, в крайньому разі, КВАСИленкою, що здається більш доречним), на якому Веснарка і знаходиться. Влітку, звісно, за хорошої погоди по кроках і карті ніхто не ходить, але за умов 40 см снігового покриву ходити будь-де наразі не кортить. Йду по кроках.

Книжка пише: „від кладки 20 м попри сінокіс і боркут праворуч до першої хати, а потім дорогою вліво і аж до копанки”. Дорога під снігом, зливається з рельєфом, де-не-де видно старі собачі сліди, боркутом не пахне, а тинятись по чужих дворах і питати нецікаво. Помалу напростець ліворуч тої першої хати 10 м вверх рубаємо до присадиби, по якій гасає коник, і де видимий кусень дороги нібито зникає. Вибору немає, йдемо до вуйка: якщо доведеться йти через чужий маєток, то хоча б офіційно. Дядько відкриває очі на боркут: ми його щойно під снігом проскакали, і показує на продовження дороги, яка знову з'являється після присадиби з конем. Вуйко звісно сумнівається, що нам буде просто нашою дорогою лізти, радить дорогу через К. Менчул, називаючи її якось „через Ґринджаву”. Мені страшно кепсько, що таки спитав поради, і тому намагаюся надалі в контакт з людьми хоч деякий час взагалі не вступати. Ліземо від присадиби вправо, зовсім не так як радив Собашко, але по топтаній дорозі. Видряпуємось на терасу, десь тут має бути копанка, і нею добрий кілометр треба траверсувати ліворуч. Видно дорогу, яка валить вправо, а вліво вона закінчується за 50 м біля хати. Мда...
Та ну того Собашка... Хребет і Веснарку, яка на ньому знаходиться, ніби видно, тому туди й будемо тримати. Вовчика крутизна лоба, на який я замахнувся, зовсім не надихає, а вага наплечників в обох дещо пригнічує бойовий настрій. Мені простіше: я „сусаню”.

Ліземо просто бездоріжжям по схилу в напрямку до ЛЕП з великими металевими опорами (ХР мені підказує: там щось має бути; а от відсутність прив'язки кроків до такого чудового орієнтиру прикро дивує), сніг тут настований і неглибокий – по кісточки. Так і є: вздовж ЛЕПу проходить давньообіцяна копанка-траверс, по узбіччю добре троплена і навіть їжджена на санях.
Рухаємось траверсом вліво, надіюся йти знову по кроках. Доходимо до згаданого Собашком роздоріжжя, тут перекур. Я фотографую долину Тростянця. Зір нарешті відновився до старих добрих 150%, і я бачу наш квітневий шлях на Близницю. 14:25. Якраз підвалює франківський дизель. Ним би ми точно нічого не встигли. Хоч і зима, але пити хочеться постійно.

Поворотів з траверса в лоб на хребет може бути багато, але так як далі дорога падає в долину Квасиленки, і наш поворот, у повній відповідності з мапами, лежить просто на меридіані залізничної станції, то ми рубаємо праворуч вгору. Сюди ведуть такі-сякі сліди, й глибоким снігом особливо не пахне. Зліва пролинають сліди одинокого лижника, ми рухаємося приблизно в тому ж напрямку, тільки догори. Також стоїть металева радіовишка (?) і біля неї обслуговуюча споруда.
Сліди виводять до огорожі однієї з останніх хат села і ведуть вздовж неї вверх. Проходимо під 0,4 кВ лінією ЛЕП (опори дерев'яні), дроти з якої скоро поповнять місцевий фонд металобрухту. Зліва в дворі черговий раз гавкають собаки, і населення пильно стежить за нашими яскравими постатями.
Стежка пішла круто в лоб, йти по слідах дедалі складніше: чувак, який їх топтав, біг згори, і довжина його кроку ледь не вдвічі перепльовує наші найдовші. Лижник пішов лівіше, в обхід крутяка.
Сніг під сонцем трохи підтанув і зовсім не тримається мокрої трави. Частенько доводиться буксувати і з'їжджати, особливо на крутяках. Під час руху спечно, на привалах підмерзаєш.

Зрозуміло, що бічними правими фальшстежками, якими частенько лякав Собашко, взимі тут і не пахне: догори вели сліди нашого шустряка, тому ми не дуже й переживали, аби чогось не проскочити. Нарешті доперли до того самого траверса-поворота, яким можна класно оминути всі горби пол. Веснарки і вийти попри останні колиби аж до підйому на г. Веснарку. Траверс цнотливий, і ховається не менш ніж під поколінним шаром снігу. Сліди ж ведуть перпендикул просто вгору.
Я чекаю поки долізе Вовчик, і роблю кілька титанічних спроб вилізти з наплечником з ложа траверса вслід протоптаним слідам. Снігу тут по коліна стабільно, він мокрий, і я щоразу з'їжджаю додолу. Нарешті скидаю торбу і заледве видряпуюсь по відвісній стінці траверсу. Навіть без наплечника і по чужих слідах постійно провалююсь й нарешті виходжу на полонину Веснарка.

Бачу все. До біостаціонару – як до неба. 15:53. Сонце зайде за годину, а буквально тридцять метрів нижче ліворуч – незачинена колиба-літничівка. Пройдуся, думаю, пару метрів вверх полониною. Ет... постійні провали по коліна гальмують моє просування до перших ознак паніки стосовно завтра. Вертаю до тої першої-ліпшої колиби, хоча, судячи з 250-ки і даних Собашка, тут їх має бути нівроку. Чудово видно Близницю і Довбушанку. На перший день досить, йдемо з запасом.
Хата нормальна, є нари, стіл, хоча ватрище і частина приміщення припорошена снігом через димохід у вигляді дірки в даху. Вертаюся до Вована, він вже відверто нудьгує. Забираємо наплечники і вліво траверсом, частину з якого мій товариш протоптав з цікавості, чимчикуємо завертом до колиби. Останні кроки даються важко, снігу іноді по самі помідори. Рухались недовго – 2:00 чистого ходу, але багато сил забрав 500 м перепад і топтання стежки.

В колибі трохи наводимо порядки. Через годину о 17:00 сонце зникає за ретранслятором на Терентині, і Карпати дарують нам prima nocte. Аби трохи зігрітись, я розпалюю ватру, хоча їсти готуємо на пальниках: благо газу в нас під 2 кг. Розкорковую гетьманівську Лампочку, п'ємо за початок. Довкола колиби маса слідів зайців. Вован поправляє: „шаблезубих".Аби не вовчих.
Зі стріхи постійно крапле, що свідчить про плюсову температуру, однак я сподіваюся на мороз і на трішки полегшене завтра в плані топтання стежки. До ночі кропотіння стихає, але до ранку нижче -1° С термометр таки не опустився. Хата зсередини замикається, тепер жоден вовк не залізе.
Спали погано, може гірняшка, а може перезбуджені від давнього очікування подорожі. Режим відпочинку в нас тепер звірячий: лягаємо і встаємо з сонцем, півдоби сну до диспозиції, Весло би зацінила J . Цілу ніч звідусіль (?!?) гавкали собаки, й так чутно, наче були під стіною, іноді навіть вили. Вночі я ще слухом проводжав раховоз на Львів (1:50), бо Вован вже похропував, а далі прокинулись аж від будильника.

06:00. Глупа ніч, лише в Квасах світиться двійко вогників. Поволі піднімаємось і кочегаримо їсти, сьогодні пощади не буде. Вован їсть мало, напаковую через силу. Десь по сьомій вже були готові до виходу. Надворі ще ніч, а з ліхтариками йти зовсім не хочеться. Десь половина восьмої над перевалом 1591 почало сіріти, але чудова наснага для ходу — багряниця — з'явилась з боку румунів тільки перед восьмою.
Пару метрів ми йшли моїми вчорашніми аванслідами, потім провали, а далі на провітреному хребті з'явились проплішини і навіть суха земля, що прискорило просування. Сліди привели до наступної колиби, собака якої брехав, не перестаючи, що привело до появи господаря.
Наголяка дідок вискочив наввипередки нам, Вовка запанікував і здав наші наміри, поцікавившись про біостаціонар. Дідок дуже несамовито вказав й без того відомий нам напрям і поспішив зникнути в нутрі хатчини. Видно, когось там грів чи просто відлюдник.
Далі сліди закінчилися, лише ті самі лижні з собачими (про які спочатку гадали, жи то вовк гнався за лижником J ) вели в потрібному напрямку. Рідко, але провалювались по коліна, хоча переважно було не глибше кісточок. Вован часто вискакував на острівці й кричав: „Земля!". По всій полонині, як і не збрехала 250 м карта, було біля 10 колиб-кошар (за даними Собашка тільки дві), і коло тих, що справа, відов і проходить той самий траверс, яким ми знехтували.

8:12 привал. Чогось я знесилений. Близниць щойно знайшло червоне сонце.
Невдовзі полонина закінчилась, і сліди лижника повели в ліс, на г. Веснарку 1276 м. Спочатку надувом, який ми обходимо, а відтак просто дорогою в лісі, де вже було снігу стабільно по середину гомілки. Часто мінялись місцями, але все одно дорога вимучувала кожні 200-300 м. Трохи вище в лісі з'явилася розвилка, справа пішов пологіший траверс в обхід вершини, а зліва – то саме, тільки крутіше. Ми пішли праворуч, оскільки тут за моїми розрахунками мала приєднатись стежка з Ситного, знайома мені стільки років, а далі вже можна на автопілоті, не тратячи вуглеводів на аналіз шляху. Так і було: через пару десятків метрів справа дійсно примкнула стежка з Ситного, і я на деякий час збавив частоту проца, хоча взимку все виглядає зовсім підозріло інакшим.
На хребті г.Веснарки наша стежка з'єдналася з лівим відгалуженням, і примкнули сліди лижника. Трохи далі на рівному ми зробили затяжний привал, бо топтати стежку з наплечниками в снігу по коліна було складнувато. Тут з'явився стабільний мобільний зв'язок обох операторів, і Вован зв'язався з батьками. Я кинув торбу і побіг траверсом г. Веснарка топтати стежку аж до полонини Кути. Все довкола здавалось мені таким незнайомим, і навіть, коли я дотоптав до полонини, то не зразу її впізнав (ще б пак, тричі влітку, й жодного – взимку). Фоткаю, за М. Шешулом чудернацька хмара і наразі блакитне небо.

09:57. Полонина Кути. Дві години від місця ночівлі. Довгенько ліземо, влітку без наплечника за такий час йдеться сюди з Квасів.
Вертаюся за Вовчиком, змушую його затоптати кавал чоколяди, мовляв, йти (а точніше: топтати) ще дебелий кусок дороги. Віддихуюся пару хвилин, і ми халтуримо власними протоптаними слідами на полонину.

10:35. З полонини нарешті повністю видно Мармарош і Феркеу, однак захмарюється, і все довкола неприємно сіріє. До підніжжя Шешула і знайомої мені траверсної дороги залишився лише оцей підйомець, але йдеться він ой як важко. Там, де лижник пролітав за мілісекунди, ми борсаємось в півметровому снігу як щенята в трясовині. При верху того горбика, де наша банда в 1997 р. обідала, я скидаю торбу (шоб я так жив!) і топчу далі стежку метрів 100 аж до дерева повішеника. Тут де-не-де виступає земля, і снігу майже немає. Падаємо на привал, Вован смажить сніг і поповнює запаси питної води. До води, якщо повезе, ще довго.

11:50 я фоткаю біостаціонар і безліч картографованих колиб справа на полонині Кінець. Сміємося з одинокої 2 м смерічки – невже це і є те одиноке дерево, позначене на античній 250 м. Справа – одинока колиба, позначена на хребтовці Собашка, але не позначена на 250-ці.

12:04 доходимо до смугастого лісоквартального стовбчика № 16, тут сніг топчеться з перемінним успіхом: іноді фірн, а іноді й по коліна. Валіво краще видно по собачих слідах, але там, де собака просідала, мій центнер провалюється по повній програмі. Через деякий час доходимо до траверса, його контури ледь помітно відрізняються, хоча сліди нарт розслабляють. Трохи далі в лісі падаємо на черговий відхідняк, п'ємо снігову воду.

12:30 я пробую 50 м знову без торби топтати стежку, але дивлюся на Вована, і ми мовчки солідарні: по рівному й так прорвемось. Крім того, з'являється стійке бажання не вертатись за наплечником. Топчемо по черзі, від смереки до смереки.
Доходимо до першого звору-витоку Квасиленки, він сухий. Валимо далі. Наступний зворик вже аж бризкає: набираємо води і відпочиваємо.

13:07. З'являється сироварня. Вправо вверх відійшов набір висоти до траверсної дороги на перевал. Спускаємось до сироварні, вивчаємо її. За стільки років сновигання поруч я тут вперше. Кидаємо торби і валимо на біостаціонар для інформації. Ще згори зауважуємо дядька з собаками, відов сторож, який стоїть на роздоріжжі доріг на Шумнеску, біля чергового смугастого слупика кварталу №16. Дядько в свою чергу засікає нас, але далі стоїть на місці. Ми теж не поспішаємо підніматись, і деякий час ми так і стоїмо. Нарешті дядько здається і вирушає до нас. Хвалиться, що почув нас ще біля джерела (!).

Деякий час ми бесідуємо, хоча з тої розмови нічого доброго не виходить. Дядько (звати його Юра) дуже підозрілий, і коли Вован пробовкав йому про Петрос, одразу насупився і сказав, що нас нікуди не пустить в зв'язку з минулорічною трагедією (його можна зрозуміти, він тоді один з перших приймав участь в пошуках і навіть стріляв ракетницею з Шешула). Натякнув на посвідчення і повноваження, але не втримався і здав інфу про те, що на перевал стежку протоптано. А нам тільки того й треба було.

І хоч на біостаціонар зараз взимку офіційно заборонено приймати людей, пан Юра запросив нас до себе в гості на чай, навіть переночувати, від чого ми люб'язно відмовилися. Мовляв, торби в сироварні. Хоча до нього спустимося, лукавимо: „якраз може до кристалівців і підемо'. Буде видно. А дядько на стрьомі стояв, виявляється, бо чекав на свого наступника, в нього кінець зміни.

Валимо назад до сироварні й згадуємо, що хотіли пообідати. А дядько далі внизу біля брами БС чекає, аби відвести нас до кристалівців і бути спокійним. Ото п'явка. Апетит звісно звірячий. Кип'ятимо воду, розкладаємось по-панськи... Час від час спостерігаю через вікно за сторожем, він стоїть. Хоча через деякий час він не витримав і пихтить до нас нагору. Нудьга його заїла чи може голодний... Приходить, ніби злий, я це пронюхав і з порога зразу його до чаю запрошую, пригощаю, кобаса, сир голандський. Дядько дійсно був голодний, тому на пригощення відповів з радістю, і вся злість пройшла. Потім роздобрів, багато чого розказав корисного, зокрема про лижника, чиїми слідами ми йшли; про Колю, чий 4х4 трактор їздить іноді цими схилами, багато про звірину карпатську, ну і ще раз підтвердив те, що кристалівці вже протоптали стежку на перевал. Але: не траверсом попри наметове містечко „Ведмідь”, як збиралися йти ми, а через Шешули, що дещо ускладнює нам задачу. Нарешті Близниця знову сяє; сонечко шось довго блукало в хмарах.

15:13. На роздоріжжі на Шумнеску я дядька фотографую, і він нарешті відстає від нас, так як вже видніється його наступник. Ми покидали торби, чекаємо наступну пачку кристалівців, яка піднялася з новим сторожем. Серед них був чувак в окулярах, який торік блудив з Гороном нас по Млинках. Зрештою ми вже не планували куди-небудь сьогодні дійти, тим паче, що за годину й без того захмарне сонце зникне. Тернопільчани все, що нам потрібно було, розказали, тож потреба бігати 2 км на Шумнеску відпадає (кристали засіли все-таки в нижніх колибах, в тих, що на притоці Кевелова, а не в тих, що далі по траверсу. Хоча Горон думав інакше). Крім того, ми не дуже прагнули шумного товариства.

Робити нічого, обідали недавно, біжимо таки на верхній траверс, аби переконатися, що його дійсно ніхто не топтав, а як не дуже засипаний, то троха протопчемо на завтра. Двісті метрів нашого просування снігом щонайменше по коліна, а іноді й вище остаточно визначили наші плани йти на перевал через Шешул: так коротше, крутіше і живописніше.

Ночувати будемо прямо тут, трохи вище смугастого слупа: ні з БС, ні зі стежки на Шумнеску наш намет не проглядається. Вована я відрядив по воду, а сам за той час заходився ставити намет. Обкопав ділянку, думав до землі вичистити, сніг 5 см, нашо Вовчик кілограмову саперку тягає? Але потім збився. Вован як назло воду не приніс, мало того зашпортався і згубив одну з двох наших пляшок. Я нагаркав, бо з літрою води буде скрутно, і пішов по воду сам. Вован за той час обкидав тент снігом, аби зісподу менше задувало. Смеркало. Температура коло 0° С.

То джерельце коло брами БС під явором замерзло, тож я пішов на БС, заодно виясню чи є там хтось чи ні. Алеєю вздовж смерічок видніються сліди від снігоступів. В сторожці, тепер вже з обшитими дошкою сіньми, таки сидів, як виявилось, новий сторож – пан Василь і куняв при свічці. Я попрохав в нього лишню порожню пляшку і спитав, де набрати води. Вода на БС прямо як з крана тече зі шланга в мийці, в південній частині споруди. Закономірно, що він спитав звідки ми. Аби не накликати нових проблем, довелось збрехати, що ми від кристалів з Шумнески, і тамошня вода не засмакувала, аж мусіли йти сюди J . Сторож вдав, що повірив. Вертався я вже в пітьмі, потім ми повечеряли і полягали спати. Навіть випити забули. Може того, що тут кристалічно чисте повітря.

Сьогодні 30.12.03, Гутиряку 40 років стукнуло, а я, йолоп, забув його привітати. Цієї ж ночі Бучко мав приїхати в Лазещину і ночувати на Козьмещику. А завтра ми його маємо зустріти на Петросі, якщо доліземо. Добраніч. Блін, що то так лопоче?!? А то наш прапорчик…

06:00. Підйом. Надворі ніч, але вставати. Кип'ятимо воду, снідаємо і збираємось.

08:30 виходимо. Я дістав друге дихання і валю на Шешул, наче й не зима і в мене не 25 кг за плечима. Вован відстав, але я не переживаю, бо видимість відмінна. Знизу хтось гукає – з брами БС вийшли троє дядьків, один з них тримає дубельтівку. Думаю лягати, ану ж зара пальне!

Дядько не пальнув, але поцікавився, чи нас не має бути троє. Сказали, ніби нє (гадаємо, жи Бучко з Лазещини йде)...

09:58 я на вершині Шешула Малого 1698 м (аkа Баяза, Копиця). Роблю панораму, п'ю воду, ка-а-айфую!!! Пробиває сонце, видно В.С.Е. Вован приходить через 15 хв. Віддихується, чуємо галаси й бачимо чуваків, які лізуть на Шешул з перевалу 1591 м. На спуску з Мал. Шешулу я добряче навертаюсь. Дорогою непогані карнизи, але фоткання не варті.

11:00 ми на Шешулі 1728 м, зустрічаємо галасливих кристалівців. Один з них – той самий чувак в окулярах, якого вчора бачили, вигулює пластунок околицями. Взнаємо, що Борис Гора сьогодні йде на Петрос (Ми: ура!!! Буде стежка!!!), і його групу навіть видно (сьогодні йдуть на випадок, якщо завтра буде непогода – Гора як у воду гледів), а Володя Горон – завтра. Прощаємось з ними, розбігаємось. Від пластунок крутиться голова J

Посередині спуску з Шешула Вован бачить одинокого чувака і висловлює думку, що то кристал відбився від стада. Мені його хода, помаранчева футболка і наплечник дуже знайомі і я якось несподівано для самого себе кричу: „БУЧКО!!!”. Ну й у відповідь звичайно отримую: „ГУДИМА!!!”. Зустріч на перевалі – одна з найкращих хвилин походу. 11:27.

Василь Бучко таки зробив це. Аварійний план нараджений мною йти з Квасів через К. Менчул був найоптимальнішим, хоча в нього була мисля робити лоб з Козьмещика. Ніч з 30.12. на 31.12 ми мали планово ночувати на перевалі 1591, де нас при можливості мав зустріти Василь, але при нашому відставанні на один день ми ДУЖЕ сподівалися зустріти його лише на Петросі. Він з сторожем ночував на БС і вночі проходив неподалік в тридцять метрах біля нашого намету, в якому ми на той час скоріше всього вже спали. Вранці протоптаною стежкою до колиб кристалівців на Шумнесці і далі ними ж протоптаною стежкою він вийшов на перевал, де й майже випадково зустрів нас.

Вода в нас закінчилась, зробили привал для відпочинку і топлення води. 12:00. До заходу сонця – чотири з половиною години, повинно вистачити на ті 5 км тропленої Горою стежки, які влітку без наплечника робляться за годину з гаком.

Рвемо на хребет в бік безіменної вершини 1722 м. Десь на половині її висоти від рівня перевалу йде верхній траверс, яким я йшов влітку 2002 р. Однак Борис пішов взагалі по хребту, а траверсом ведуть одинокі сліди лижника. Може навіть того самого. Наплечник в Бучка нарівні з нашими – 25-27 кг. + 4-5 кг одягу на тілі, однак він традиційно підриває не по-дєтскі, за що одностайно отримує від нас з Вованом позивні “Енерджайзер”.

12:44. Ми на вершині 1722, де всі дружно відпочиваємо. Тут ще один смугастий слуп, а другий лежить під ним. Бачимо групу Бориса, яка вже повертається з Петроса. З ними зустрічаємось десь посередині хребта, спілкуємося враженнями.

13:54. Бучко зникає з поля зору, ми з Вованом падаємо на привал. Товчемо одразу дві шоколадки, типу обід, бо далі сил немає.

14:43. Виходимо безпосередньо на підйом до вершини, Energizer за той час вже на півдороги виліз.

15:30. Виходимо на вершину, Василь за той час вдудлив півпачки винця і вже знудився нас чекати.

З'являються постаті, з боку Ясині виходять двоє чуваків. Знайомимось: білоруси Міша і Борис. Самі п'ємо і пригощаємо їх вином. Будемо разом святкувати. Стає затишніше. Ставимо намети, в моєму ночуємо, в Василевому одномісному – тримаємо наплечники.

16:25 Чарівний захід сонця. Ніч.

Вечеряємо, п'ємо 50 г, валяємось в наметі. Підмерзає, але всього-на-всього -1є С, якщо мій термометр не бреше. Вітру майже немає.

19:00 Василь стирчить від вогнів Ясинянської долини. Видовище неможливо передати ні словами, ні на фото, бо від вітру, морозу і „Лампочки” троха теліпає J

Лежимо в наметі, намагаємось поспати, хоча виходить невдало. Лежимо, думаємо про те, що нашій чоловічій компанії наразі бракує. Вован таких розмов цурається, нічого робити не хоче, лежить трутнем і вдає, що спить, за що цілком заслужено отримує поганяло „ТЄЛО”. Дзвонимо подружкам, рідним і друзям, вітаємо з НР. Дякуємо мобільному зв'язку за то, що він є. Комбата не чути, десь лазить по Чорногорі.

23:1х я ініціюю аврал і оголошую початок підготовки до зустрічання НР. Погода явно псується: Говерлу от-от закриє пеленою, хоча Ясиня ще світиться. Нікого окрім сябрів до процедури підготовки залучити не вдається: Енерджайзер розрядився і в глибокому шат-дауні, Тєло в'яло відповідає, що ну його той НР к такій-то матері.

23:45 на горі з'являються франківчани, які вийшли з боку Козьмещика спеціально зустрічати НР на вершині. Наш намет негайно порожніє, і банда поволі шикується, а то несолідно якось. Дує нефіговий вітер 20 м/с. Мені не холодно: я в футболці, сорочці, поларі, і двох пуховках J

23:55 Тєло так задовбується запалювати запальничкою салюти-фойерверки, шо аж натирає собі пухиря на пальцю. Приймається рішення запалювати салюти пальником Кампінгаз, тоту 3 кВт духовку точно нічо не загасить.

00:00 Святкуємо НР: насилу вливаємо декому з франківчан на посошок по 100 г, через 15 хв вони звалюють донизу. Починається завірюха, довкола вже нічого не видно. Завтра будемо йти по азимуту. За то і вип'ємо. Василь питає чи вже є Близниця-2 (тоді було 30 м/с).

00:30 Випиваємо все, напиваємось, споюємо білорусів, споюємось самі. Шось там закусуємо, не пам'ятаю шо. Робимо незначні спроби залізти до спальника, в декого це виходить... Галюни...

10:00 Хтось будиться, висалапує носа з намета і завалюється назад з вердиктом „жопа”. Через півгодини наступний свідомий мешканець робить те саме. Кожна процедура додає Енерджайзеру, який спить біля входу, на спальник свіжу порцію снігу, яким намет обліплений мінімум на 15 см. Тєло спить і на позивні не відповідає. Його вдається розбудити лише при масовому обтрушуванні зсередини намету від снігу. Імітація смерчу вставляє: Вован перевертається на другий бік і далі дрихне, іноді спросоння гонить на пияків.

Через пару хвилин в намет заглядає один з сябрів і питає про наше самопочуття. Білоруси не дуже горять валити на Козьмещик самі. Типу, пора вставати. Нам звісно дуже складно на це зважитись. Підштовхує Бучко, який кров з носа хоче нині 01.01.04 втрафити на потяг і бути завтра в Славську. Я до Львова не поспішаю, була думка валятись тут на Петросі принаймні ще день, а завтра гребти на Говерлу за умов хорошої погоди. Здорова протверезіла логіка підказує, що хороша погода закінчилась, і треба звідсіля валити. Білоруси нас не чекають і починають збирати манатки.

Сліди нічних франківчан практично задуло, хоча метрів 100 їх вдається відтворити. Спільно з білорусами визначаємо Аз=125 на перемичку і вони зникають в пелені. Модні такі хлопці, я їх троха налякав прірвами і крутяками: йдуть в зв'язці з льодорубами на самострасі J . Дай вам Бог здоровля.

Ближче до полудня мені вдається покинути намет і полазити довкола. Лятрину замело, аби тільки ніхто з неї снігу не топив. З'являються постаті, на гору виходять кристалівці, з ними Володя Горон і Плішко(-навт). Решта нашого намету знову шикується коло тура, а то несолідно якось. Тішимось друзям з Тернополя, жартома блефуємо по 50 г (в пляшках давно гуляє вітер J ). Дівчата-пластунки, яких ми вчора бачили на Шешулі, допитливі такі, чи нам не було холодно. Ми одностайні: нам їх не вистачало.

Після того, як гості звалюють, ми починаємо потроху збиратися. Топимо воду, готуємо багато чаю, заливаємо в пляшки на дорогу. Снідаємо кволо, Вован знову за своє, нічого їсти не хоче. Напихаємо насилу. Під час збирання, вітер не стихає ні на грам, я наївно кладу карімат на сніг... Як здибаєте в літі такий смараґдовий, знайте то мій J . Туди ж полетіли і 5 грн. То Вована.

Зібрались, перед стартом вважаю за потрібне вродити 5 хв. інструктажу, які зводяться до наступного: Енерджайзеру – не гнати, Тєлу – не відставати. Всім триматися разом і періодично „пасти” один одного. По ходу вниз додатково засвоюється також техніка спуску крутим сніговим схилом і самозатримання. Кавказ гикається J . Видимість 20-30 м.

Тримаюся азимута 125, але компас мій, як відомо, вже давніше троха дурнуватий. Не так давно дістав бульку, і та булька крутить ним як добра жінка J . Процедура орієнтації зводиться до визначення 3-4 азимутів, з яких вибирається середнє арифметичне.

Товчемося по кулуарах, потім по гребенях, іноді перетинаємо сліди білорусів. Йдемо вже ніби їхніми слідами, якщо блуданемо, то хоч разом будемо.

За порадою Василя звертаємо з крутелені кулуару на гребінь морени, ним здається влітку веде стежка. Поруч пролинають такі знайомі каменюки, здається ми їх з Мирком торік брали штурмом по техніці 4х4. Єдиний раз я брав гору з цього боку – влітку 1997 р., але з тих часів пам'яті не залишилося.

Сліди білорусів на фірні ми згубили, рубаємо далі азимутом. 300 метрами нижче вітер пропав, температура піднялася: сніг пухкий і глибокий, ми стабільно в'язнемо по коліна.

Забрідаємо в ліс, поки що похилий. Аби тільки траверс не проскочити, в протилежному випадку виліземо тільки в Лугах J . В ялинках сніг стабільно по єнто самоє, рухатись з наплечниками дуже напрягає, ноги постійно плутаються в кронах. Поки Тєло отоварюється (то ж треба!!!), я скидаю торбу і лізу ліворуч через ліс, інтуїтивно відчуваючи там кулуар і відсутність лісу. Так і є. Кулуар ніби-то знайомий, а в його долині знову наскакуємо на сліди білорусів.

Далі рівніше, і йдемо протоптаним шляхом. Ще один спуск і внизу видно, як назустріч нам з-за повороту вигрібають якісь люди. Я їх спантеличую своїм спересердним „а ви хто?!?” (в сенсі: аби тільки сябри з блуду не вертались). А вони, між іншим, так невимушено відповідають: „Ми туристи”. J Дніпропетровці. Йдуть від колиб слідами білорусів. Аллилуя! Бажаємо їм вдалої погоди, хоча це звучить більше як знущання.

Поворотом, звідки вивертали сліди білорусів, виявився траверс. Проскочити його було непросто, хоча засипаний він стабільно вище коліна. Зустрічаю місце, звідки ми торік почали сходження, таке саме засніжене. Дорогою ще зустрічаємо гонорову групу з Чернівців та цілий виводок чайників з інструкторами родом з Харкова (?), які допивають наш чай. Висловлюємо сумнів в успішності міроприємства останніх без ліхтариків і часу (наразі 15:30). Відчуваємо себе на висоті: нашими слідами люди полізуть на гору. Ото матюкатимуть нас J .

Білоруси проклали стежку через скельку Шапка Мономаха, хоча торік з Мирком, Сваном і Анею ми той горб спокійно обійшли збоку. Через деякий час виходимо на ту вирубку, де ми з Мирком рік тому сновигали, на протилежному боці кулуара потоку бісяться лижники. Наше відчайдушне „де колиби, йопсєль-мопсєль?!?” їх звеселяє, і у відповідь ми чуємо сміх, а потім: „ніже-ніже” й багатозначне „там...”. А чого ми взагалі зі стежки злізли?!? Ото Енерджайзер...

Згодом з'явилися колиби, і, як виявилось, заповнені настільки, що наші старі знайомі білоруси ставлять намет аби переночувати. В нас з Вованом ідея була власне тут ше посиділи ніч в надії на Говерлу, але Василь й далі вперто валить в Лазещину. В колибі нас дівчина з Бучача напоїла глінтвейном. В мене від гоцання по ялинках і певно від вчорашнього передозу жахливо розболілась голова, довелось загризти анальгетик.

В наметі спати остогидло, варіантів не було: валимо допоки світло з Василем до Козьмещика. Дорога вниз добре протоптана: крок вбік – провал, частенько зустрічаються туристи-білоруси з нартами наперевіс. Була думка ночувати в нижніх колибах, що при стежці, але в тому глухому лісі без краєвидів жодного бажання ночувати не виникало. Крім того, Ярко напередодні здав нам Сергія Копанського, що перебував на Козьмещику. Думали пригрітися в нього.

До Козьмещика догребли, коли на Карпати впала ніч. Василь йшов швидше і познайомився подорозі з дівчиною з Рівного, спраглої до Карпат і до нашого брата-екстремала. Там, де вона мешкала (перша хата зліва устя, з дизельним електропостачанням), ніби мали знайтись місця для нас двох. Ґаздиня тої хати, аби не зблудити, екіпована циклопом не інакше як Petzl Tikka J . А дівчинка таки справила враження: Бучко вже йде не на коломийський, а на раховоз J .

На Козьмещику цяпає дощ, ми тим не менше вечеряємо надворі (поки наші нари не звільнили). В Energizer'а ідея-фікс: кидає в грань свою недокурену петарду. Через хвилю грань розлітається на весь двір, і Козьмещик надовго зникає в димовій завісі J

Забираємо в білорусів гітару і деякий час даруємо співкамерникам радість української пісні.

Василь прощається і зникає разом з білорусками. На вільні місця прийшли молоді неформали з Харкова, а потім ще троє старших шукачів Петроса.

Хата гуділа цілу ніч, і практично до 5 ранку ми не могли стулити повік: крики, горлання, п'яні співи під гітару, постійні шастання через нашу прохідну кімнату на перекури і т.д. Зранку тим не менше мій план влаштувати їм ранній насерматер провалився: сусіди наче й ніч не спали, вже в десятій ломанулись кататись на лижах з Говерли (Говерлою вони називають той горбик коло кльозету J ). До речі, кльозет стоїть акурат над річкою Лазещинкою, цур вас з неї брати воду, люди...

Наступний день ми провалялись і тільки й те робили, що від'їдались і слухали плеєр. Навіть те, що поруч десь перебуває Копанський, не змогло підняти нас на ноги, аби піти його пошукати. Одним словом, матрас фєльдіперсовий.

На місця білорусів прийшли нові люди, на цей раз з Чернівців; дівчина з їхньої когорти як дві краплини схожа на малу Станкевичку...

Аби швидше звалити з цієї комуналки, ми вирішили скористатись перевіреною торік схемою: йти на 23:15 Львів – Рахів, ним добиратись до Рахова, там каса з комп'юктором, культурно купити плацкарти і спати до Львова. Наше збирання супроводжує конкретний гармидер: N матраців виселяються на вантажівці, пропонують нам. Нам нікуди поспішати, краще гуляти Карпатами ніж куняти на станції.

Вийшли о 20:15. Дорога розковзана до льоду і посипається свіжим снігом. Ми з Вованом пару добрих грициків знайшли, одного разу навіть одночасно. Біля КПП вимикаємо циклопи, йдемо тихо аж у вухах дзвенить.

До станції не без блуду (поворот на станцію аж коло продуктового!!!) добрались за дві години (7 км), все одно годину довелось стирчати. На станції ми звичайно зустріли ту саму банду з машини. Сімьон Сімьонич... Схему вже давно продали. Там же ми зустріли й віце-президента ЛОФТ Копанського, він, виявляється, був біля КПП, добре що по Козьмещику не шукали.

Потяг штурмували всі дружно, зупинка 1 хвилина, з 10-ти вагонів відкривається тільки 1-2, ну і в такому дусі... Провідник з нас взяв по 2 грн., рік тому вдалося схалявити. Крім того, видав неприємну інформацію: квитків на Львів немає, тобто можна з його загальняка (платцкартний вагон, варварсько перероблений в електричку методом ліквідації перегородок і верхнього ярусу) взагалі не рипатись, а культурно пересидіти ту ніч, спершись на сусіда (от меркантільний КЮ).

Я тему просік, і в Рахові буквально вилітаю в напрямку каси (благо з минулого року добре запам'ятав, де вона). Каса порожня, черги немає, компєр світиться, зухєль блимає. Ну, ніби перший. За хвилину з'явився Копанський, а за ним і вся Лазещинська братія.

Цьоця в касі з'явилася, але не зразу. Спішка себе оправдала: мені вдалося взяти останні два плацкартні, бронь з яких якраз знялась. На радощах з Вованом ще вмазали по пивку в станційній кнайпі, де лунав потужний Offspring, а згодом залізли до вагона, де відрубалися до Львова.

Висновки. Перша багатоденка зимовими УК, і нарешті я бачив з зимової вершини щось більше, ніж відморожений шнобак сусіда. На Козьмещик віднині — ні ногою. А похід – заслужена десятка, великою мірою завдяки чудовому товариству. Дякую, хлопці!!!

© 2003-04

ФОТО

Persha_nochivlia
Перша ночівля
03_Bahrianycia.jpg
Багряниця
04_Blyzniuky_pershi.jpg
Близнюки перші
05_Polonyna_Kuty.jpg
Полонина Кути
07_Chatovyj.jpg
Чатовий
08_Poludneva_Blyznycia_vid_syrovarni.jpg
Полуднева Близниця від сироварні
09_Storozh_BS_Yura.jpg
Сторож БС Юра
10_Zustrich_na_perevali_1591.jpg
Зустріч на перевалі
11_Petros_z_vershyny_1722.jpg
Петрос з вершини 1722
12_Petrosalna_prirva.jpg
Петросальна прірва
13_Navyperedky.jpg
Наввипередки
14_Sestrychka.jpg
Сестричка
15_Hurdelyk.jpg
Хурделик
17_A_slavnyj_buv_den.jpg
А славний був день
18_Bratstvo_Petrosa.jpg
Братство Петроса
19_Nezadovho_do_NY.jpg
Незадовго до НР
20_Pershyj_den_NY.jpg
Перший день НР
21_Dostriliavsia...(revanche).jpg
Дострілявся... (реванш)
   

ПАНОРАМИ

01_Polonyna_Vesnarka.jpg
Полонина Веснарка
16_Rumuny.jpg
Румуни
22_Petros_360.jpg
Петрос 360град.
23_Sheshul_Mal_360.jpg
з Малого Шешула 360град.

 Матеріал підготував (написав): Юрко Гудима


 
Коментарі

Коментування доступне тільки зареєстрованим користувачам.

Якщо Ви зареєстровані на сайті - введіть свій логін і пароль у формі аутентифікації нагорі сторінки (якщо Ви логуєтеся з чужого комп"ютера - приберіть галочку "пам'ятати мене" і тоді, навіть якщо забудете прикінці роботи натиснути кнопку "Вийти", Ваша автентифікація на цьому комп'ютері знищиться як тільки Ви закриєте вікна броузера з відкритими сторінками karpaty.com.ua).

Якщо не зареєстровані - зареєструйтеся.
Коментарі до цієї статті
Ed.ua повідомив(-ла) 12.06.2004 18:04
Матеріал чудовий. Мова так і дзюркотить, особливо на початку. Є чим насолодитись.
goral.m [guest] повідомив(-ла) 17.04.2004 13:01
Wspaniale tereny, gratuluje; zdjenc i pomyslow.
Ja sam co roku jestem w Rafajlowej, Jasini czy Osmolodzie.
Pozdrowienia. Marian

Нормалайзер повідомив(-ла) 21.02.2004 22:25
А знимка "Петрос з вершини 1722" - хороша ;) На сайті газети "Високий Замок" її для своєї статті використав такий собі злодюжка пан Дмитро Синяк, отут: http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=27810.
Брат [guest] повідомив(-ла) 13.02.2004 11:34
Курча, Бро! Ледь сі не вхезав.Тепер ше не хватало шоб мама з тьоткою за пера взялися, була би сім''я літераторів. Нє, ну ти мене переплюнув канешна. В першу чергу чистою і вихованою мовою, в другу чергу - тим шо получилось як в молодості. Де тіко наших не бувало! Я так розумію шо теперка моя черга шось вичудити. але сі не зобижу якшо ти мене і надалі вставлятимеш!!!!
Молодца!!!!
Ревную і заздрю!!!! Уряяяяя!!!!!!

Олег(Біла Церква) [guest] повідомив(-ла) 11.02.2004 11:44
Через 16 годин група Білоцерківських туристів відправляється на щорічне сходження Ворохта-Заросляк-Говерла. Ваш чудовий репортаж надихає всю нашу групу і надає оптимізму. Ми пишаємось Вами.
Den [guest] повідомив(-ла) 06.02.2004 16:56
А тож як пам'ятаю ще хтось з ваших по склону кувиркатися почав, мабуть Вася, приємно коли бачиш файних хлопців.
латіфа повідомив(-ла) 02.02.2004 17:10
ЗАЗДРЮ!ФОТКІ ОБАЛДЗЕННІ
Юрко повідомив(-ла) 28.01.2004 12:14
Трагедія мала місце напередодні НР 02-03, а в листопаді я поняття не маю, що було... Син Бакая, здається, на Близниці в квітні загубився. Коли сторож стріляв з Шешула, ніхто, крім нього, цього не бачив - видимість була 2-3 м. А що було? Випили, пішли, заблукали, один відморозив ноги, посварилися, другий його покинув і вижив... Першого по весні знайшли, коли сніги розтали, на пол. Рогнеска на пд-зх від Петроса. Сторож до речі і знайшов, здається. Каже, з багаточисленними ножовими пораненнями... Але, певно, зам'яли це діло...
Гоги [guest] повідомив(-ла) 28.01.2004 01:30
Прошу прощения, в Винде нет укр. языка - пишу по русски:
"...коли Вован пробовкав йому про Петрос, одразу насупився і сказав, що нас нікуди не пустить в зв'язку з минулорічною трагедією (його можна зрозуміти, він тоді один з перших приймав участь в пошуках і навіть стріляв ракетницею з Шешула)..."
Когда это было? А то я в ноябре был на Близнице http://www.mountain.ru/skialp/snowboard/2003/karpa ty/ , и наблюдал над Петросом (вернее, его плечом, по всей видимости, Шешулом), нечто похожее на ракету... Не в ноябре было дело (да и что было-то)? А рассказ и фотки очень классные!!! Послал знакомым москалям, подумали, что это Аляска:))) Заранее спасибо за ответ...
Гоги. Киев.
Оксана повідомив(-ла) 24.01.2004 15:43
Вітання зі Львова! Справді класно написаний репорт.Шкода, що ти нічого не писав про Кавказ, по-моєму вартувало..До речі, на Говерлі позавчора теж було казково!
Rom повідомив(-ла) 21.01.2004 11:22
Фотки класні! Захтілось в гори. Зима це чудова пора!!!!!!!!!!
DarkOne повідомив(-ла) 20.01.2004 16:25
Прикинь Юрко, як народ балдіє від твоїх талантів :)
мартініден повідомив(-ла) 20.01.2004 11:28
А яким фотіком це робилось?
zanuda повідомив(-ла) 19.01.2004 20:19
Враження від репорту в основному позитивні:
1. Поодинокі фоткі - просто мрія любого фотографа (я собі їх усіх втихарця скинув на hard).
Панорамні знимки місцями сильно не сходяться, але то все прощається, дивлячись на кожну поокремо.
Крім того, краще побачити їх зараз так як є, ніж через рік правильно складеними.
2. Мова ріпорту, особливо в першій третині (може я звик до неї далі) - надзвичайна.
3. Правильно і реалістично розрахований графік походу - повторю вголос:
36 км за 4 ходових дня (3 повні та 2 половинки), з них "тільки" 17км практично по цілині (це для тих хто гадає що зможе пішки з подібним тягарем подолати подібний маршрут в подібну пору року швидше).
4. Ну просто, зневажливе та цинічне ставлення до "закону 11-ої години". Молодці, хлопці!
А що робити - день короткий.
5. Трохи збентежила кількість випитого (як на екстремальний похід). Але хлопці тримали все під контролем, знали де і коли.

Удачі Вам!
Від Дніпропетровців... [guest] повідомив(-ла) 19.01.2004 19:56
Всім привіт!
Стаття классна... Чого ж ще потрібно? Насправді все майже так і було!
CEM повідомив(-ла) 19.01.2004 18:04
"Наввипередки" i "Полонина Веснарка" особливо!!
yhirnyak повідомив(-ла) 19.01.2004 14:39
ого як довго Юрко приховував від братви свої таланти літератора:) але ж рано чи пізно все таємне якось та й вилізе:)))

з фото звичайно ж подобається петросівська панорама. особливо гарно передається перепад висот з перемичкою на Говерлу
Бодька [guest] повідомив(-ла) 18.01.2004 08:55
Привіт від Львів'ян, що зустріли НР на Петросі. Дякуємо, що згадали про нас в своїй розповіді. Ми, якщо чесно прозріли, коли вилізли на вершину, а там - горить світло і поляна завалена бутербродами, сардіною та пляшками Горілки.
Непагано, що ви це все потім з вершини прибрали, бо якісь п...си, які бухали на Говерлі, полишали там гору пустих пляшок з-під шампанського та консервних банок.
Ми на наступний ранок, 1-го числа, з бодуна пішли на Несамовите з палаткою, але через непогоду не дійшли. На спуску з Говерли на Козьменщик в нульовій видимості перед нами заблудилась велика група(а ми пішли по її слідах). Замість спускатись по ребру вони завалили вліво, в сторону Петроса і впали десь в кулуар, в глухі ліси. Потім група ще й розділилась, розбрелась в тумані і глибокому снігу. Мій друг Сезанський Андрій 3 роки тому в точно такій же ситуації відморозив собі ноги. Так що, народ, будьте уважні з таким!
Maks [guest] повідомив(-ла) 18.01.2004 08:24
на новий рік на петорсі стояли
Франквівськ:
Руденок Макс
Луценку Антон
Ідик Володимир
Львів:
Тарасенко Богдан
Шевчук Василь
Оссачі Андірій
Сазанський Андрій
після підйому на вершину 23/45 підняли національний прапор України та заспівали гімн. Група котра перебувала на вершині на той момент на с не підтримала. Хлопці де Ваша національна гідність ?. Сором.
Ну як ведеться на новий рік розпили пляшку шампанського на котру дивилися починаючи з 26 грудня (вона займала почесне місце на поличці серед провізії)
одним словом нам було круто
Мордовія форева
midnight повідомив(-ла) 18.01.2004 08:06
Франківчани на НР - то ми (50/50 - франківчани і львів'яни). Стояли на Головческе з 26.12 - робили радіальні маршрути. А на НР білоруси просто прозріли - вилізла банда, розгорнула національний прапор і заспівала гімн. А в 00.00 відкоркували пляшку шампанського.
hiker повідомив(-ла) 17.01.2004 22:32
Є що почитати, Є що побачити (ДЯКУЮ за прекрасні фотографії), - в результаті ЗАХОТІЛОСЯ здійснювати подібні сходження..
Також ВДЯЧНИЙ за якнайповніші авторські описи власних вражень, ЩОБ ОСТАННІ БУЛИ ЗАВЖДИ ПРАВДИВО ЯСКРАВИМИ І ТАКИМИ Ж ПАНОРАМНИМИ НА УСІХ ВИСОТАХ.. Нових сходжень в СИЛІ й РАДОСТІ
webmaster повідомив(-ла) 16.01.2004 19:02
2 Sydir:
якшо нема спеціального панорамного фотоапарата (сам бачив тільки на картинках), то ставих звичайний на штатив, і фотографуєш з поворотами, так щоб кадри накладалися один на одного процентів на 20. Потім спеціальними програмами ліпиш ті фотки докупи.
Sydir [guest] повідомив(-ла) 16.01.2004 17:14
А як ви робили фотки на 360 градусів?
ksana [guest] повідомив(-ла) 16.01.2004 16:16
Невже, ми "лещетарі" так погано впливали на навколишній світ, що тільки з нашою евакуацією в Яблуницях стало світліше навколо?;))
А фотки дійсно чудові, особливо панарамні. Заздрю, що не маю можливості робити такі кадри.
Ми 31.12.03 підіймалися на Говерлу, що дало можливість ще раз переконатися в красі наших Карпат.
zvizdochka повідомив(-ла) 16.01.2004 10:47
!!! Петрос 360 градусів - це щось надзвичайне. Принаймні, я таких фоток в Інтернеті ще не бачила!
Супер!!!
aktz [guest] повідомив(-ла) 15.01.2004 23:25
так воно i було!!!!!!!!
Veslo повідомив(-ла) 14.01.2004 19:01
Що ж....
Є чого прагнути! :))
Більше не спригну...
eve [guest] повідомив(-ла) 14.01.2004 16:04
З задоволенням прочитала опис. Згадала молодість і позавидувала. Але панарома з Петроса вищий клас. Гратулюю!!!
Показала колегам і всі одноголосно признали.
Поздоровлення. Е.

paha [guest] повідомив(-ла) 14.01.2004 14:19
За чайников сердечное спасибо - интересно кто из нас на инструктора потянул))
Мирось [guest] повідомив(-ла) 13.01.2004 23:19
Просто супер!!! Я теж туди хочу!
vasyl' повідомив(-ла) 13.01.2004 13:36
ААААААААА! Я оп"ять хочу :-))
Юрку, дякую за кльовий репорт. Похід вдався на всі 100%! Дратувала тільки трєзвая і нє очєнь руская рєчь.

Спуск був потрясним :-))
indeec повідомив(-ла) 13.01.2004 12:59
Клас, після цього матеріалу так зразувиникає бажання зустрічі Нового Року у Карпатах
DarkOne повідомив(-ла) 13.01.2004 12:50
Було просто АХФІГЕЦЬ!!!
А хфотку "перший день Н.Р." хочеться назвати "новорічний бодун" :))
Ole повідомив(-ла) 13.01.2004 12:44
текст прочітан
фоткі просмотрєни
оцінка 6 за 5-ти бальною
і 15 за 12-ти бальною системою

N повідомив(-ла) 13.01.2004 12:42
Теж був в горах на Новий Рік, але набагато нижче і постійно в колибі. Зима просто супер - справжня зима на відміну від нашої, київської. Отримали справжній кайф від Карпат::)
Фотки супер!
Нормалайзер повідомив(-ла) 13.01.2004 11:55
Знимки - просто супер, а панорама - афігіватєльна ;)))))))))) Гратуляції.

На знимці "Румуни" видно і Інеул, і Петросул роднянські, клас


Вхід

На превеликий жаль, система Вас не упізнала :-(

   логін
   пароль

пам'ятати мене

Пошук

Вебкамера
Верховина


 
 ::: головна сторінка ::: про сайт ::: форуми ::: мапа сайту ::: статистика ::: відпочинок :::