Сільвестр 2004 на Попі Івані

31 грудня католицький світ, в тому числі і Польща святкують святого Сільвестра. І сам Новий Рік ( 0:00) називають Сільвестром. Про свого Сільвестра на Попі Івані, як трансформацію Нового Року на Говерлі маю намір розповісти.

Отож про все із самого початку. Захопився я ідеєю у новорічний час пройти Чорногору, із святкуванням Нового Року на Говерлі. Хороший мій друг не підтримав моє ідеї, отож вирішив здійснити соло похід. Збиралося спорядження, консультувався із бувалими, що ходили зимовою Чорногорою.
За планом 27 грудня 2003 із села Дземброні (Берестечка) мав би початися цей похід. Отож я склав свого наплечника, дуже вже старався вкластися у 20 кг., бо 5 днів ходити з великим тягарем справа не з легких. Ух, скільки комбінацій було проведено, проте зрозумів, що " з того не буде ніц", і коли маса наплечника перебільшила 20 кг., вже не мав бажання далі бавитись із цим. Отож спакував наплечник вагою десь із 25 кг.

Неділя 27 грудня 2003
У неділю 27 грудня в 5:25 сідаю на потяг Київ - Івано-Франківськ. Квитки тільки у купейні вагони. Розміщуюсь на верхній полиці , і я в дорозі...Це надзвичайний стан відчувати себе в дорозі, вибір зроблено, потяг везе на зустріч новим пригодам.

Вже в 8:35 сідаю в автобус на Верховину. Тут трохи я помилився, бо на відміну від маршрутки, автобус їде через Коломию, Косів, і у Верховину прибуває за 4 год. проти 2 год. маршрутки.
Отож в 12:30 я у Верховині. Автобус на Дземброню аж в 15:00. Краще іти, ніж стояти. Отож ідемо разом з бабцею, яка добиралася в Красник (сусіднє село) дорогою на Дземброню. Сідаємо в УАЗ, який довозить до села Ільці. Звідти іду з бабцею в Красник, історій вона мені нарозповідала...Застерігала підпасти під чари місцевих чаклунів. Часто бувають випадки, що причаровують дівчата майбутніх чоловіків тим, що кидають їм у страву м'ясо із голови кота-жах..Пройшовши із 5 км., бабуся пішла у село, а я попрямував дорогою. Дойшов до повороту на Дземброню (4,5 км до села), раптом тут зупиняється бус. Сідаю, а там 6 поляків їдуть з Яремче. Розговорились, я їм розповів про свої плани, старший серед них Куба розповів, що від хатинки, де вони зупиняються є хороший маршрут на Попа Івана, траверсом Степанця. Думаю це не перешкоджає моїм планам, отож приймаю запрошення заночувати у них. Кубу в селі всі знають, він тут уже 5 років. Влітку по 2 місяці сидить. Від магазину до хатинки Куби десь з годину ходьби. Зайшли ми до цієї хатинки, а там ще 6 поляків поселилось. Місця для нас всіх вистачило. Поляки розповідали історії про подорожі в Хібіни, на Арарат... Мандрівна нація.
В хатині тепло, завтра повинні вставати в 7, щоб вийти на Чорну Гору.

Понеділок 28 грудня 2003
Попивши чаю і перекусивши по канапці в 8:00 виходимо на маршрут. Температура плюсова, сніг важкий, іноді провалюєшся по коліна. Нас ішло вісім чоловік. Через три години ходьби відчуваю сонливість і голод, а ще й наплечник важкий... В 12:20 заходимо до сараю на схилах Степанця. Влітку ця дорога займає 2 год. Куба каже, що на Попа Івана вони не підуть, адже ще вертатись треба і сніг важкий...Пропонує вертатись з ними, оскільки дороги добре я не знаю. Ех, і тут я приймаю кардинальне рішення: вертаюсь, залишаючи Говерлу на наступний рік. Отож повертаємось назад. Готуємо їжу, співаємо, пропоную зустрічати Новий Рік на Попі Івані. Поки що вагаються дві полячки, інші навіть думати про це не хочуть. Завтра плануємо іти на Смотрич, але вже не через Степанець, а стартувати від крамниці у селі. На пропозицію відгукнулись три полячки. Отож готуємо найнеобхідніше і завтра в похід.

Вівторок 29 грудня 2003
О 7:20 виходимо із хатинки. О 8:20 вже біля крамниці. Тут стрімкий підйом угору. Видніється Смотрич, освітлений зі східної сторони сонячними променями. Попереду нас іде група,чоловік із 10. Доганяємо їх, а це виявляється теж поляки. О 9:20 ми вже біля колиби під Смотричем. Тут єдине місце, де ловить Кучмастар. Дзвоню додому, пишу смс друзям. Погода чудова, п'ємо чай, відпочиваємо і в 9:40 знову продовжуємо похід. Ідемо стежиною на захід, як на водоспад. Сліди вже протоптані, але йти все-одно нелегко. Сніг мокрий, часто провалюєшся, але на це мало зважається, коли попереду такі краєвиди. Пройшли ліс, вийшли до водоспаду. Він на 80% замерз.

Під Вухатий Камінь вода не тече.

Сліди ведуть на Вухатий Камінь.
На схилах гори подекуди видно траву навіть, ось вже перший камінь! Вибираюсь на нього, бачу вдалині постаті, які підіймаються вгору.
Траплаються ділянки жерепу, присипаного снігом, часто провалюєшся по пояс, але попереду вершина, і ноги самі несуть вгору. В 12:30 я і три полячки вийшли на Вухатий Камінь.
Інша група, дійшовши до першої кам'яної брили, вернулася назад.
Із вершини чудово видно деякі вершини Чорногорського хребта: Ребру, Дземброню, Шпиці, Піп Іван.
Вітер доволі помірний, отож вирішуємо ще сходити на Смотрич. За 20 хвилин ми вже на Смотричі, фотографуємось, милуємося панорами Роднянського масиву, Мармаросами, на північному-заході видніються Хом'як, Синяк...

Per Zherep ad Dzembronja !
Назад вирішуємо іти схилами Смотрича, не вертаючись на Вухатий Камінь. Трохи невдале рішення, на схилах цієї вершини дуже багато жерепу, він увесь під снігом. Отож ідеш і провалюєшся між гіляки засніжених карликових сосен. Іноді ноги провалюються так, що вибирання з такої пастки займає 3 хвилини. Але нарешті ми вже біля колиби під Смотричем. В 15:40 вже попиваємо гар'ячий чай в крамниці у селі. Вернувшись у нашу хатинку, випиваю 1,5 л. чаю. Завтра потрібно вийти на Попа Івана, щоб справити Сільвестра. Поляки вагаються чи іти зі мною, кажуть там дуже холодно буде і погода значно погіршиться. Тереза, Ася і Кася, які ходили зі мною на Смотрич, планують зустріти Новий Рік у колибі під Смотричем, і здійснити нічне сходження на Смотрич. Я сушу над пічкою вібрами, лягаю спати, завра важкий день. Заснути ніяк не можу, світло включене, двері то відкривають, то закривають, але якось засинаю...

Середа 31 грудня 2003
Спаковую наплечник, залишаю більшість харчів, лекше буде іти. Снідаю вівсянкою, і о 8:15 виходжу з хатини. Небо захмарене, проте туману нема. О 9:40 вже відпочиваю у колибі під Смотричем. Там вже поселились якісь панки. Треба чимшвидше зайти на Чорну Гору, адже погода міняється доволі часто. О 12:20 я вже на Вухатому Камені. Роблю перекус, трохи відпочиваю. Хмари розвіялись, небо таке чисте, легенький вітерець... Вдалині видніється обсерваторія. Все-таки наплечник важкий, але йду не зупиняючись. О 14:00 я на Попі Івані! Роблю знімки, шукаю місце для намету.На першому поверсі знайшов хорошу кімнату, через вікно видно Говерлу, Петрос. Вибираюсь на сам верх обсерваторії, фотографую панорами. Милуюсь цією чудовою зимою і цими рідними горами. Крім мене тут нікого нема. Взагалі гори сприймаєш зовсім по іншому, коли ти сам. Але ця тема заслуговує дисертації із філософських чи психологічних наук, отож іншим разом про це.

Роблю спроби скористатись мобільним зв'язком, але всі невдалі. Влітку теж був поганий зв'язок, але все-таки вдавалося зателефонувати. Обійшов всю округу в радіусі 400 м., проте Кучмастар так і не запрацював.

Поки ще виднося, розставляю намет, готовлю чай з лимоном із топленого снігу. Знову ходжу навколо обсерваторії, видимість надзвичайна. Ще ловлю у кадр захід сонця. Співаю пісеньку "Чорна Гора". Ех рідні гори, це одне з тих рідкісних місць де справді відчуваєш себе щасливим на повні груди. Завтра чекає спуск вниз, повернення додому, рутина, і смуток за горами... Вже смеркає, з честю виконую свій громадський обов'язок, співаю гімн України, відлуння відбивається від Мармаросів, котиться Чорнгорою, спускається на засніжені полонини.О 20:00 лягаю спати, наставивши мобілку на 23:40. Засинаю швидко, два спальники (пуховий вкладений в літній синтепоновий) гріють непогано. Зі стелі спадають бурульки на намет, намагаючись принести трохи страху. О 23:40 пробуджуюсь, виключаю будильник. Сподіваюсь побачити феєрверки з Говерли та Петросу. Заглядаю у вікно, а там густий туман. Видимість три метри. Ну що поробиш, прийдеться святкувати в наметі.

З'їдаю цукерки, шоколадку ,вафлі, загадую бажання і в 0:15 Нового Року лягаю спати.

Четвер 1 січня 2004
Пробуджуюсь о 6:00. За вікном туман...Вирішую перечекати, може розвіється. Встаю о 8:30, топлю сніг на пальнику, витягую мед, він виявився замерзлим. Розбавляю ним чай, більше їсти не хочеться, складаю речі, намет. О 10:00, зрозумівши що погодні умови не зміняться виходжу в туман. Видимість 10 метрів, сильний вітер, а ще починає падати сніг. Розумію, що треба спішити, бо орієнтування на даний момент тільки по слідах вчорашніх. А сніг починає їх замітати. Намагаюсь бігти, проте провалююсь у сніг, жодних перепочинків не роблю, декілька разів гублю сліди, але вертаюсь назад і знаходжу. За годину доходжу до Вухатого Каменя. Сідаю під величезну каменюку, витягую солодку воду у 1,5 літровій пляшці, а вона замерзла. От халепа. Підкріплюсь арахісом в шоколаді, цукерками. Спускаюсь вниз, видимість тут трохи краща, і вітер не такий сильний. Сніг продовжує падати. Бачу свіжі сліди від вібрамів Терези. Сходжу до колиби під Смотричем, тут купа пляшок розкиданих горе-панками. Рагулі вони і під Смотричем рагулі. В 13:15 вже сиджу в крамниці, п'ю чай і їм канапки. Чоловік продавщиці читає лекції про зимові небезпеки гір, розповідає по нещасні випадки. В магазині дізнаюсь, що сьогодні автобус їхатиме до Ворохти, на рахівський дизель. Іду до Куби, напиваюся чаєм, ситно обідаю. Тереза, Ася і Кася справляли Новий Рік у колибі під Смотричем, а в 5 год. почали сходження на Смотрич, але через погану видимість дійшли тільки до Вухатого Каменю. Тепер я зрозумів звідки там були свіжі сліди, які мені так стали у пригоді. Відпочивши, і попрощавшись із поляками в 21:20 виходжу до автобуса біля магазину. Автобус вже напоготові, до 23:00 вже всі зібрались, і ми їдемо. Падає сніг, туман... Водій ще включив "Дикі танці". Біля мене сидять дві симпатичні полячки з Кракова, які штудіюють українознавство в Ягелонському університеті. Зав'язуються цікаві розмови. А ще їде Тукаш з Варшави, він на скі-тур лижах пройшов від Петроса до Попа Івана.

П'ятниця 2 січня 2004
Десь о 0:30 ми вже на вокзалі у Ворохті. Потяг прибуває в 3:14. Дехто спить, дехто грає в карти, я іду на прогулянку Ворохтою. Центр доволі охайний, правда нема жодної нічної крамниці. В касі квитків у плацкартні вагони не продають, оскільки комп'ютери на профілактиці і немає жодної інформації. Ото комедія. Вибору нема, купую квиток у загальний вагон. О 3:10 стоїмо на пероні. Прибуває потяг, у вагон починають вантажити ялинки, провідник сам учасник цього дійства. Я штурмую вагон, оскільки потяг стоїть тільки 3 хвилини, за мною сідають інші. Лягаю на лавку і засинаю. О 10:27 новорічний Львів зустрів мене снігом.

Спорядження

1. Лижні телескопічні палиці
2. Вібрами - 1 пара
3. Намет Marabut Komodo Plus
4. Теплі шкарпетки - 4 пари Штормові штани - 1 пара
5. Спальники: Синтепоновий літній+пуховий

 Матеріал підготував (написав): Ihor Pylypyak