Велопохід „До Карпатських водоспадів” 2005

    Нитка маршруту - водоспади :  Манявський – Бухтівецький – Черник – Салатручіль – Женецький  - Пробій.

    7 – 10 травня педалі крутили : Хомини - Мирослав, Галя, Оксана ; Площанські - Петро, Катя, Павло ; а також  Ігор Мушин, Саша Кутєпов, Толик Вічистий.

„Ой, зупинися хоч на хвилинку,
Тече вода, не зна зупинку”

     Водоспади Карпат! Скільки людей милувалися вами! Ви – одне з чудес природи, нерукотворні пам’ятники її. Своєрідна і неповторна краса ваша викликає почуття поштивості, ба, навіть побожності.

     Чудовий і дивовижний світ падаючих вод захоплює своєю незвичайністю, мальовничістю, динамічністю. Блискотливий, кришталевий стовп, падаючи в безодню, навсібіч розсіває хмари водяного пилу, в яких діамантами сяють кольорові веселки. Незвичайне видовище!

     Крім естетичної насолоди, яку одержуєш, споглядаючи це неповторне в своїй красі явище, відчуваєш приплив енергії та бадьорості. За твердженням вчених, водоспади мають цілющі властивості, надихають митців у творчій праці. Кожний – неповторний, унікальний.

     Саме це і підштовхнуло мене і моїх друзів здійснити велопохід до них, щоб на власні очі побачити загадкове явище природи – фантастичні струмені падаючої  води, що рине вниз крутими схилами, даруючи кожному відчуття щастя і здоров’я.

     Ідея походу  захопила моїх домашніх і  підгрупу  Петра ( з Катею, Ігорем, Павлом), не втримались від спокуси побувати в Карпатах на двох колесах і новачки Саша і Толик.

     Було вирішено зв’язати водоспади обох Бистриць і Прута, водночас пройшовши кілька серйозних перевалів. За 2 – 3 тижні до походу почали технічну доводку велосипедів – хто міняв резину, хто ланцюг, хто руль. Закупили похідний велоінвентар – велобагажники, різні запчастини. Толик, Петро, Ігор, Галя, до речі,  придбали нові ровери ( в Карпати – як на свято).

     Зробили розминочний   2–денний  веломаршкидок на р. Джурин. Від тематики не відступали – відвідали 16- метровий Джуринський водоспад в Червоному і неповторні  „Дівочі сльози” неподалік.

     Перед походом зібрались в Петра – пройшлись по туристичному бігунку, щоб щось не забути, розподілили обов’язки, прикинули розкладку щодо  продуктів. Вирішили брати з собою мінімум, докуповуючи необхідне в дорозі.

 7 травня.

     Погода травневого суботнього ранку явно не відповідала календарю. Моросив дрібний дощ, під яким наша група в складі 9 чоловік розпочинала свій екстремальний туристичний  маршрут. До Маняви закинулись бусом, розвантажили велосипеди, сумки, рюкзаки. Прилад на шиї в Саші, який спочатку сприйняли як мобільний, показував + 16, але його, певно, гріло гаряче дихання: було досить прохолодно. Попримощували свої клунки на велах, рушили( до водоспаду на Манявці – 6 км). Село „ гостинно”  зустріло нас мокрими і брудними обіймами передгірських доріг та мрякою, але, незважаючи на це, настрій у всіх був бадьорий і оптимістичний. За кількасот метрів дорога остаточно перетворилася в місиво з болота і води, але сумлінно привела нас до першого пункту призначення – Манявського водоспаду. Ми піднялись досить крутою стежиною вгору, і ось водоспад перед нами. 16 – метровий потік води, що шалено мчить, розсипаючи навкруги міріади кришталевих бризок, білосніжна піна, що засліплює очі, -  створюють феєричне видовище, що приголомшує своєю величчю і неповторністю.. Через 20 хв, коли всі увічнили  водоспад і себе на його фоні в усіх можливих ракурсах на плівках фото- і відеокамер, сіли обідати. Обід був смачний, як буває завжди на природі. Особливого домашнього відтінку йому надавали голубці, припасені Толиком.

     У піднесеному настрої продовжуємо шлях. А чому б не радіти, якщо майже тепло, ноги сухі, а велосипеди справно працюють ?! До села вертаємось вже по руслу Манявки, щоб не пропустити правої притоки, з якої починається підйом на вододільний хребет. Разів 20 дорога петляла з правого берега на лівий і навпаки, половину з цих петель з ходу проскочити не вдавалось – йшли вбрід. Восьмиградусна  вода, звичайно, не гріла,  але зате чудово відмила  велосипеди!

     Погода знову почала псуватися, похолодало, заморосив дощ. Коли вдалині замаячили манявські хати, ми повернули праворуч. Тут Ігор  згадав про забуту куртку на паркані на початку походу. Восьмикілометровий півторагодинний крос у його виконанні  з потаємною надією – марно!

     Підйом на хребет, що розділяє долини двох Бистриць, приголомшив важкістю в повному розумінні цього слова.  Двоколійна лісова дорога стрімко вилася догори. Глибина залитої багном і глиною колії – 30 см. Попереду Павло і Оксана, потім Саша, Галя, Катя. Решта відстають. Велосипеди під вагою вантажу тягне вниз. Допомагає Паша, який, як палочка – виручалочка, перехоплює естафетні велосипеди. Нарешті перевал. Всі ледь тримаються на ногах. Найтяжче Ігорю, який після кидка за курткою доганяв групу на підйомі. В Саші виявилось півфляги холодного чаю з лимоном, від вдячності хлопця розціловуєм. Пробуємо зорієнтуватись по карті –  це непросто. Допомагають туристи - пішоходи з Франківська, що йдуть у протилежному напрямку.

     Спуск в долину Бухтівця відрізняється від підйому тільки тим, що в гору ми тягнули велосипеди, а вниз – вони нас по заболоченій лісовозній дорозі, більш подібній на рів. Нарешті виходимо з лісу, село Бухтивець ( на карті Букове ). Спустились до річки на чарівну поляну.  Вечоріє. Далі не йдемо, розбиваємо табір. Вчасно, бо починається дрібний дощик. Розклали намети, помилися самі, помили вели, склали їх рядочком. До речі, про вели. В групі 4 нових велосипеди. Крутий в Галі- подвійний обід коліс, амортизатори,  легкий. Ще крутіший в Ігоря- рама з квадратних труб, дискові гальма, амортизатори, але важкий- 22 кг. Недорогі вели придбали Петро і Толик (по 100 у.о., Калинівський ринок). Хороший велосипед в Саші- амортизатори, подвійний обід коліс, дискові гальма.

     В Оксани, Паші, Каті - надійні, бувалі вели, які не один рік ходять карпатськими стежками і ніколи не підводять. Ну і мій „ветеран”-  20- річний харківський „Турист” з тоненькими ободами, який десятки разів був у Карпатах, цей похід пройшов без поломок. Складені рядком дев’ять гарних різнокольорових  помитих блискучих велосипедів високо в горах – незабутня картина.

     На вечерю -  картопля з консервами. Толик знову дістав завбачливо заникані голубці для підтримання затишної домашньої атмосфери.  Порозвішували на кілках навколо ватри взуття і шкарпетки для просушки. Під кінець засмажили частину шашликів, з’їли – і спати.

 8 травня.

     Зранку на траві, наметах, сідлах -  іній, але небо чисте і світить сонце. Настрій у всіх бадьорий, сьогодні за планом - три  водоспади. Швиденько з’їдаємо „мівіну”, п’ємо чай, перевдягаємося в майки, шорти  і вперед. 2 км вниз по більш – менш пристойній ґрунтовці – і  ми на справжньому красені  Бухтівецькому водоспаді. Два перлисто-молочні водяні стовпи  ринуть майже з десятиметрової висоти, розсіваючи каскади водяного пилу, що спалахує у променях сонця різноколірною райдугою. Тут же, за 50 м, з маленького бокового потічка вода з висоти 13 – 14 м прозорим серпанком, наче витканим із тонких срібних ниток, освіжає все навкруг дрібним ніжним дощиком. Краса фантастична! Заходимо за падаючу воду, фотографуємось.

     В Пасічній ми вже на трасі, асфальт, повертаємо направо. В сільмазі поповнюємо запас печива і цукерок. Поступово посилюється зустрічний вітер, але ми поки що відмахуємось.

В с. Зелена робимо привал, розвантажуємо вели і  їдемо по р. Зелениці до водоспаду Черник. Туди – 4 км. Приїхали – і потрапили наче в казку. З першого погляду видається, що це якась жива істота, розірвавши кам’яні пута, виривається зі скелястих кайданів  і дзвінкоголосо падає вниз, утворюючи голубе плесо.

     Вертаємось в Зелену,  їдемо в напрямку Бистриці. На горизонті величним масивом проглядається засніжений головний вододіл з Братковською. Саме звідти дує потужний  зустрічний, ніби то південний вітер. Вибачте, краще би дув північний. Він чіпляється за кожний виступ одягу чи вантажу, задуває очі, забиває дихання. Давно поміняли шорти і майки на тепліший одяг, внатяжку крутим педалі – пішки було б швидше.

     Дуже хочеться їсти. Розуміємо, що до Бистриці (2 км) без перекусу не дотягнемо. Зупиняємось, паска і порядний шмат сала виглядає воістину стравою богів, розмітаємо за лічені секунди. Вже легше, і їхати веселіше, і вітер менше дошкуляє.

     В Бистрицю в’їжджаємо мов на конях, з гордо піднятими головами. Повноцінно обідаємо у відпочинковому комплексі „Водограй”, що на околиці села – смачно, недорого і багато, включаючи національну кухню. Потихеньку розслабляємось під гуцульську музику з сопілкою і цимбалами. А коли хазяїн закладу запропонував затопити баньку, розуміємо, якщо не піднімемося в цю секунду – пропав похід.

     Похід – це святе , тому віддаляємось від тепла і комфорту по р.Салатрук, де нас чекає водоспад Салатручіль. Шість кілометрів крутого підйому, болотистої дороги, але на це вже ніхто не звертає уваги. І ось ми біля водоспаду. Всі зачаровано дивляться, як він простягає молочно – білі   руки – струмки до дзеркального плеса лісового озера. І знову табір, миття велосипедів, вечеря, прання взуття, шкарпеток, солодкий – пресолодкий сон.

 9 травня.

     Вранці +4, зі сторони Сивулі дує холодний вітер, вставати ніхто не хоче. Використовую перший куплет „Інтернаціоналу”, потім другий. Подіяло -  заворушились. Варимо суп, рушаємо. По дорозі нас накриває ... ні, ні, не вгадали, - це рясний снігопад, що звалився наче сніг на голову. Але сприймаємо це як належне. Свято віримо, що селів і лавин не буде. Транзитом проскакуємо Бистрицю, повертаємо на перевал Столи по р. Довжинець.  По дорозі рівняємо вісімку на Толиковому передньому колесі, долаємо здоровенні калюжі, повалені дерева, чвакаємо по щиколотку в багнюці. Перетягуємо байки через бурхливі потоки, все таки вперто пхаєм їх догори. Адреналіну додає періодичний снігопад. Коротка зупинка на Столах – і ми вже в долині Прута.

     Дорога вниз – конгломерат брудних потоків води і ріденьких острівців ґрунтовки. Всі мокрі, в болоті по вуха. Тішить одне – підйомів більше не буде, ось! Ні сьогодні, ні завтра!

     Дорогою попали на красиву полянку, засипану пролісками. Надворі, між іншим, травень-місяць.

     Через годинку нас знову привітало глибоке сметаноподібне болото, яке на цій дорозі було повновладним господарем. Отож, забрьохані по вуха зійшли ми на „Буковель”. Рев екскаваторів, бульдозерів, самоскидів створювали гармонію з тією місциною, яку ми щойно минули. Дальше нас чекала винагорода за всі попередні поневіряння – суцільний спуск  асфальтом. Нарешті ми використали велосипеди за призначенням. Паляницю пролетіли на 30 км в годину, незважаючи на те, що більш – менш пристойні гальма залишились  тільки в Ігоря й Оксани. Розбиваємо табір під Хом”яком, не доїжджаючи до Татарова. Схема відпрацьована – намети, дрова, ватра, миття  велосипедів, себе, вечеря. В Толика ще були шашлики, в Павла пляшка „домашньої” настояної на лікувальних травах, вперше за час походу запрацював „Київстар” – що ще треба для повного щастя?! Але втома і нервова напруга поступово беруть своє, після всього заповзаємо в намети і моментально засинаємо.

 10 травня.

      Ранок нічим не здивував: холодно, банально моросить дощ. Швидко зібрались – попереду водоспади Женецький і Пробій, а в обід в Яремчі нас чекає бус. Попутний вітер, пролітаємо Татарів, Микуличин, Ямну. Швидкість – максимальна. Так і хочеться зняти капелюха і сказати щось урочисте.

      Похід до Женецького водоспаду зайняв 1,5 год., дорога туди простяглася приблизно на 6 км, спочатку гравієм, а потім вже звичною для нас мокрою ґрунтовкою.  Водоспад сховався серед густого лісу гірських схилів. Він трохи нижчий за Манявський(11м), але не менш красивий. Бурхливі води, наче в дзеркалі відбивають смарагди загадкових сосен і манять у таємничу невідомість.

      Ще  встигли  дослідити  потік Пічний (праву притоку Прута на виїзді з Микуличина). Згідно розділу „ Гідрографія. Водоспади” сайту „Українські Карпати” там мав би бути водоспад Капливець. Знайшли кілька симпатичних водограїв, але  на водоспад вони не тягнуть. За кількасот метрів від устя зауважили багатотонний обвал скельної породи. Можливо він і накрив цей таємничий Капливець.

      13.00 – Яремче. Спускаємось до всім відомого водоспаду Пробій. Розслабились, якась ейфорія. Всі щось говорять , на нас здивовано поглядають продавці сувенірів. Купуємо дещо в них - хай буде добре всім. Зауважуємо на прилавку книжечку „ Карпатські водоспади” – описані практично ті водоспади, які ми пройшли за ці 4 дні. Книжечку не беремо ( є живі фотографії), але все одно приємно.

      14.00. Приїхав бус. Всі розуміють: через декілька годин ми повернемося до своїх буденних справ, але ще довго з ностальгією будемо згадувати цей нелегкий похід, чудову красу карпатських водоспадів.

      Пройде місяць-два і кожен відчує, що гори знову кличуть до себе. Почнеться підготовка до наступних походів, бо хто вже один раз пройшов карпатськими стежками, буде повертатись сюди знову і знову.

Матеріал підготував(написав) М. Хомин

 Матеріал підготував (написав): Мирослав Хомин