стрибнути на головну сторінку  
 ::: головна сторінка ::: про сайт ::: форуми ::: мапа сайту ::: статистика ::: відпочинок :::
Українські Карпати
РЕГІОН 
ТОПОГРАФІЯ 
ГІДРОГРАФІЯ 
КЛІМАТ 
ФЛОРА 
ФАУНА 
ОХОРОНА ПРИРОДИ 
ПРО КРАЙ 
Карпати туристські
МАТЕРІАЛИ 
ТРАНСПОРТ 
КАРТИ 
СПОРЯДЖЕННЯ 
МАРШРУТИ 
РЕПОРТАЖІ 
ВИПАДКИ 
ВІДПОЧИНОК 
ПОГОДА 
РІЗНЕ 
Друзі та партнери


   ::: ГОЛОВНА / РЕПОРТАЖІ / Красна, липень 2006 :::

Красна, липень 2006

Пятниця, 21.07.2006

Завтра відпустка, нарешті. Невеличка, 10 календарних днів, але це вже щось. Як завжди, часу обмаль, бо моя половина просить відвезти її до батьків. Три дні вилетить. Ще два дні випадає, бо жити не може без солених озер у Солотвині. А я хотів ще поїхати на Шацькі озера. Відміняється, бо тоді в гори вже не вдасться сходити. Скільки там залишилося? За таких умов перебираються варіанти з мінімальними втратами часу на добирання. Є! Усть-Чорна, Красна, Колочава, Негровець. І Кам'янка при ду-уже сприятливих обставинах. Кам'янку проходив ще в студентські часи, а на решті був тільки короткими радіалками, до того ж на перших двох у суцільному молоці. Компанію мені вже вкотре складуть Женя і Саша. Зістикуватися всім вдається лише на чотири дні, але і так добре. Ще один плюс – з фірми їде автобус зі спортсменами на змагання у Великий Бичків. Бонус.

Останні приготування проходять якось поспішно, кілька разів повертаюсь в магазин, бо забуваю купити то те, то інше. Врешті, спакований наплічник забраковується – підозріло важкий. Страх, як не люблю переносити вантажі. Витрушую увесь вміст, і з внутрішньої потайної кишені, яку забув перевірити, вивалюються зимові рукавиці, ніж, загублений давним-давно і ... викрутка для встановлення кріплень на гірські лижі. Знаєте яка? Це вороток кілограма так з на півтора. Чорт, і я від зими це тягав на Рівну та Боржаву! І хто мені викрутку підкинув? Другий раз пакую, прискіпливо розглядаючи кожну річ – а це мені нашо? Допомагає. В результаті виходить задовільних 14 -15 кг. Разом з наметом. Як завжди, ще додасться щось, куплене в останній момент, але це вже дрібниці.

Субота, 22.07.2006

О сьомій автобус вирушає з Мукачева. Як на волейбольні змагання, спортсменів щось дуже багато. 30 чоловік і нас троє. Всі з великими сумками, в яких щось булькає. У більшості вигляд зосім не спортивний після вчорашнього святкування початку відпустки. Але настрій бадьорий. Пиво ллється рікою одразу після від'їзду, а ми ковтаємо слинку, бо вилазити на хребет прийдеться в обідню спеку. Перша несподіванка біля Пістрялова. Двигун автобуса натужно заревів і затих. Зовсім. З виразу обличчя водія припускаю, що то капець, ми вже приїхали. Так і є. Хтось телефонує на фірму і просить прислати інший транспорт. Заміна буде, але то два мікроавтобуси і нам там нічого не світить. Тому часу не гаємо. Бажаємо волейболістам спортивної удачі, не впитися, і живими-здоровими вернутися додому. Нам бажають теж.

Зупиняємо автобус до Сільця. Там знову голосуємо, і через годину ми вже в Хусті. Схоже, сьогодні нам судилося відвідати всі населені пункти, щоб дістатися до Усть-Чорної. Церква в Хусті Водій тячівської маршрутки просто і дохідливо пояснює подальшу логістику добирання. Мовляв, у Тячеві в центрі робити нічого, а потрібно ловити транспорт на неофіційній зупинці на краю міста під назвою „Вибєрі мєня”. Так і зробимо. На зупинці людно. Одразу підскакує таксит і згоджується на любу нашу забаганку за 100 гривень. Пробуєм пояснити, що ми майже місцеві і розцінки знаємо. У відповідь аргумент:"Бензин подорожчав". Знаю, бо сам то вже відчув. Що ж, на одному варіанті не замикаємося і розділяємся. Саша веде переговори з таксистом, Женя з водієм маршрутки до Дубового, а я продовжую голосувати. Через 5 хвилин таксист вже згоден на 80 гривень, водій маршрутки на 60 за трансфер на додаткових 20 кілометрів. Між ними зав'язується суперечка про недобрих людей, які займаються перевозом за демпінговими цінами. Скоро нервозність обох стає зрозумілою - я зупиняю порожній автобус до Лопухова. На питання про вартість проїзду в Усть-Чорну для трьох чоловік водій, після паузи, каже:”Двадцять”. Потім робить ще паузу і додає:”П'ять”. Сміємося, бо 25 на 3 ніяк не ділиться, але в полеміку не вступаємо. Старий ЛАЗ гуде, димить і дрижить, але ми все ж таки їдемо.


В дорозі відбувається постійна ротація пасажирського контингенту, але ми незмінно сидимо на задньому сидінні, затиснуті мішками з огірками, помідорами та болгарським перцем. У Дубовому мішки вивантажуютьсяя і знову завантажується така ж кількість овочів до Лопухова. Асортимент, той же.


Із запізненням на годину ми, нарешті, в Усть-Чорній. Неподалік від центра через вікно показую Саші серпантинну дорогу, якою будем виходити на хребет. Літня бабця спостерігає за мною:

- Йо! На Красну вам сюда.

13-00. Біля магазину перепаковуємось, взуваємо черевики і рушаємо. Початок дороги знаходиться за 300-350 метрів від церкви. Підйом плавний і можна було б тримати постійну крейсерську швидкість, якби не повний штиль і полуднева спека. В тіні ще так-сяк, а на освітлений ділянках піт виїдає очі. Хоч не всі згодні з таким тлумаченням нашого стану. Саша впевнений, що то вплив шкідливих звичок та нездорового способу життя. Часом ріжемо в лоб, через ліс, бо так прохолодніше. Серпантин Через годинку згадуєм, що ще не обідали. Тут помічаю, що мої руки мають дивний синюшний колір. Хлопці регочуть, бо лице і шия в мене теж посиніли. А почуваю себе добре... А-а, та то носова хустинка, синьо-фіолетового кольору, куплена в Тячеві заявляє, що не виность вологи. Біля першого джерела обідаєм. Миюся, поки накривається стіл. Добру фарбу виробляють китайці – на хустинці не тримається, а з шкіри змивається дуже тяжко, навіть з милом. Якось приводжу себе у відносний порядок. Кажуть, що сліди фарби залишились, але на мерця я вже не схожий і випадкові перехожі розбігатись не будуть. Продовжуєм підйом. З набором висоти йти стає легше, бо появився свіжий вітерець і сонце вже не здається таким палючим. Перший зустрічний - турист, словак. Подорожує сольно. Вже пройшов Красну і хоче на Свидовець. Показуєм дорогу, бо відроги Свидовця вже продивляються добре.

15-30. Ми на полонині. Климова на задньому плані Робимо короткий привал для дозаправки чорницями, трохи знимкуємо. Далі йдемо з високою швидкістю, акліматизація пройшла швидко. Ще трьох туристів зустрічаєм на першій передвершині Климової. Цього разу наші. А ще кажуть, що Красна маловідвідувана.

Перераховуєм ляпки щойно початого походу. Сіль ми не взяли. І ніхто не здогадався взяти хоча б "Мівіну". Мілки Женя взяв не ту баночку і в нас є сода замість солі. Це ми виявили коли він кілька разів старанно досолював помідори. А навіщо нам сода? Я плутаю назви вершин Красної, а перевірити не зможу, бо випадково взяв карту зовсім іншого району. Ну і не біда, вдома розберусь, а поки знімаєм все підряд. Перед Климовою коротка нарада. Мені казали що тут є добре місце для стоянки, бо інакше треба буде іти аж до букової перемички. А десь над Кам'янкою і Пішконею вже гримить. Шукаєм воду. Від сідла перед Климовою скинули метрів сто по висоті і натрапили на впорядковане місце ночівлі пастухів. Є хороше джерело і кострище, під боком потужний потік, дрова. Ночівля під Климовою Що робити? На годиннику 18-43 і всі згодні, що для першого дня досить. Біжу до джакузі...

20-00. Суп того вечора пішов на "ура", а от несоленою кашею давились, хоч ніхто і вигляду не подав. Потім за давньою традицією Саша і Женя затіяли між собою тренувальну словесну дуель. Так, ні про що. Це такі розваги у них. Спочатку слухав, вникав, потім плюнув... Трохи погриміло, потім покапало над нами, але Вечір тільки для залякування. Тому спали без намета під зоряним небом. Якби ж то знати наперед, що палатка виявиться найнепотрібнішою річчю в цьому поході... Три ночі були теплі і сухі, тому нею не користувалися. А ніс її я...

Неділя, 23.07.2006

03-00. Тривога... Де я? Що це? Мозок повільно відновлює орієнтацію в часі і просторі. Ага.. Я в горах, а це – то ліхтарик Жені світить мені прямо в очі. Женю анітрохи то не турбує, бо він спить, а в мене зір відновлюється лише через кілька хвилин. Засинаю... Зазвичай сплю без сновидінь, або їх не памятаю. А тут мені сниться довгий сон. Ні, не сон, а кошмар туриста. Ніби зібрались ми покорити якусь дуже круту і модну вершину. Доїхали до села і ходимо туди-сюди, щоб залишити наплічники перед сходженням. А те село гонорове таке, всюди готелі, притулки, кафе... Ходимо день і, врешті, рюкзаки опиняються в різних місцях. Потім ходимо ще день, щоб позбирати їх докупи. Врешті, всі, включно з наплічниками, зібралися в одному місці, аж тут виявляється, що поки ми тинялись, настала зима... Холодно, бр-р-р. Бо ми в шортах і, як кажуть поляки, в кошульках. А з гори туристи повертаються в зимовому вбранні, дехто навіть з лижами. Маю проблеми з рюкзаком, бо не можу знайти свою їдко-жовту ґортексову курточку, хоч точно знаю, що вона там була. Ніби з капелюха фокусника, виймаю звідти всякі фантики-бантики, шнурки і папірці. Жодної потрібної речі... Хто це мені наплічник такий спакував?
- Володя?!
Саша штурхає мене.
- Шо?
- Ти стогнеш...
Фу-у. Насниться ж таке. А холодно стало, бо я викотився зі спальника...

На ранок всі бадьорі і готові до подвигів і несподіванок. Виходимо десь коло 9-30.Стовбчик на Климовій На Климовій у 10-00. Звідси вже можна оглянути увесь шлях. Видимість не найкраща, але вгадується навіть вишка на Топазі.
- А це що?
Саша показує пальцем на Стримбу. Опс-с! Я на це не розраховував. А виглядає вона велично, Негровець і Дарвайка звідси навіть у порівняння не йдуть. Увесь подальший шлях Стримба буде періодично маячити справа і, якщо хлопці нею запаляться, то плани відносно Негровця будуть під сумнівом, бо голосування пройде не на мою користь. Далі починається трохи одноманітне вверх-вниз. Хребтом іде бита дорога і треба дуже постаратися, щоб заблукати. За винятком, хіба що, двох-трьох підступних розвилок, які в тумані можна сприйняти за основну лінію хребта. Для різноманітності часом траверсуємо, бо на більшості траверсів є джерела. Йдеться легко, от тільки вітерець слабенький, а сонце пече вже по-обідньому.

Букова перемичка. Неподалік, зліва по ходу, колиба-розвалюха. Ґропа Там пастухи. У лісі сліди туристських стоянок, а от води не видно. Але вона десь є. Їмо по "Снікерсу" і йдемо далі. У супроводі прохолодного бокового вітру непомітно проскакуєм Ґропу. Це вже я вдома помітив. Такий собі кусочок Ґорґан. А от на Сигланський ліземо в умовах штилю, повільно, але впевнено. Цього разу всі в одинаковій фізичній формі, на відміну від попередніх походів, коли "гальмувались" по черзі. Топаз Забембистий підйом, якщо зверху пече. Без карти не пам'ятаю, котра з двох вершин і є Сигланський, тому, про всяк випадок, проходимо обидві (для уникнення непорозумінь всі назви беруться з генштабівської кілометрівки). З обох вершин вже видно всю Красну, від Климової до Топаза і Восови. Манчул теж. Далі рухаємось лише траверсами аж до Топаза. Обід увесь час переноситься, бо та вишка манить. Перед вершиною нас обганяють п'ятеро байкерів. Дві Ямахи і три КТВ. Ефектно, але тріскотіння форсованих двигунів дуже дисонує з навколишнім спокоєм. Подумки висловлюєм їм своє „фе”. Схоже, німці.

Вишка вражає. Долазим до першої оглядової площадки (середина). Страшно було пройти перші дві секції. Дуже страшно. А далі до висоти звикаєш. Вище не ліземо, бо тратиться багато часу. Вишка Скидаємося в Колочаву. Довгий спуск. Як на мене, вихід на хребет із Усть-Чорної незрівнянно легший, як з Колочави. За кілометр до села нас підбирає "Урал", що вертається з полонини. Останній відрізок розбитого шляху нагадує ґрунтову дорогу з Ясині до Драгобрата років 7-8 тому назад. Стою біля правого борту і бачу, що часом колеса проходять за 30-50 сантиметрів від прірви. А водію на вигляд років 17. В такі хвилини жи-ити хочеться-а...

17-15. В Колочаві купляєм сіль і йдемо шукати місце для ночівлі. Біля кафешки в канаві солодко спить якийсь чолов'яга, а всередині, мабуть, його товариш. Цей ще не спить, але кількість випитого вже не дозволяє йому вільно спілкуватись та рухатись. Поки ми п'єм по маленькому пиву, він періодично перевіряє присутність свого товариша в канаві і кожного разу про себе щось буромоче. Розібрати слова неможливо. Спроба встановити контакт з нами провалюється через мовні проблеми. Потім без великих сподівань рухаємось в бік Мерешора. Неділя, і по обидва береги річки повно відпочиваючих. Надія знайти тихе і спокійне місце тане, всі голодні і вже відчувається, що замучені. Сашко оцінює пройдений за сьогодні кілометраж в 32-35. Вдома міряю. Ozi каже, що по карті 29.

Біля устя потоку Квасинки (не впевнений, що правильно прочитав назву) підвісний міст, машини і люди. Всі до мінерального джерела. Йдем і ми. Вода кислувата, дуже мінералізована, трохи нагадує "Поляну Квасову". З надією заночувати в усті, звертаємо вниз по течії по ґрунтовій дорозі. Тут ще збереглися залишки укріплень часів війни. Бетонні піраміди метрової висоти, бункер з того ж матеріалу. Схожі на ті, що є північніше с. Синевір. Лінія Арпада? Минаємо лісництво і менш як за кілометр знаходимо облаштоване місце відпочинку. Є лави і стіл, кострище. Чисто і безлюдно. На дорозі навіть не видно людських слідів. Що нам ще треба?

19-10. Всі щасливі і добрі, бо втерли двійний раціон.Місце ночівлі в усті  Квасинки Мимо проходить десяток корів. Одна цікавиться нашим столом. Одержує кусок хліба і вже нікуди не хоче йти. Саша пропонує дочекатись пастуха і купити молока. Але корови йдуть без пастуха, тому він сам надоює два кухлі молока, за що одержує почесне звання „Добрий молочник”. Сподіваюсь, господар на нас не образиться. Корову прийшлось відігнати до лісництва, бо сама не йшла. Не зважаючи на ранній час, з врахуванням пройденого і з'їденого, дуже скоро всіх морить на сон, тому вмощуємся хто де. Добрий молочник Женя обережно зондує сходження на Стримбу завтра. Я так і знав. Пропоную дочекатись ранку. Використовуємо "OFF". До п'ятої ранку допомагає від комарів і гнусу. Перевірено.

Всі поснули, а в мене починаються слухові галюцинації. Чую гомін людських голосів, ну точно як у нашому парламенті. Піднімаю голову: зліва квакають жаби, справа шум потоку. Кладу голову на килимок - знов парламент. Скоро жаби затихли і ніч проходить спокійно, тільки миші вовтузяться на столі з недоїдками. Одна, нахабна, обирає екстремальний шлях, щоб злізти зі столу: скаче на лаву, потім мені на голову і, гальмуючи кігтями, сповзає по щоці додолу. А далі лише затихаючий тупіт по килимку.... Але байдуже... Спати...

Понеділок, 24.06.2006

Зранку всі збираються повільно, бо випала сильна роса і треба просушитись. Через місток виходимо на дорогу. А сонце вже пряжить так добре, а на Стримбу підніматись по такі-ій спеці... Пропоную відвідати водосховище, а потім прийняти рішення. Йдемо.

Водосховище, 170 градусів

Ну, що сказати... Гарно, вражаюче, маленька Швейцарія. Але... Але попробую проілюструвати послідовність розвитку подій, які і викликають оце „але”



Місцеве населення збирає сміття в якусь тару.

Потім це викидається на березі річки, а хтось, щоб не мучила совість, кидає одразу в Тереблю.

Під час підйому рівня води все це пливе до водосховища і там залишається.


Район екологічної катастрофи. І катастрофа вже сталася. Найбільше добивають тисячі і тисячі пластикових пляшок на берегах і у воді. Мабуть, їх тут сотні тисяч.

Знаходим більш-менш чисту галявину серед смереково-соснового лісу і слідуючі дві години всі займаються своїми справами. Женя, після купання спить в тіні дерев. Саша смажиться на березі. Медитація Я іду в ліс по гриби. Грибів мало, але на пристойний соус до макаронів вистачить.

13-00. Обідаєм, ще півгодини медитуємо, споглядаючи краєвиди. А потім помічаю в очах моїх друзів німе запитання. Слово „Стримба” ще не пролунало, але от-от... Ну, дістали... Йдем.

Збираємся, як при пожежі, і мчимо в Колочаву. Навіть одного велосипедиста обігнали. В селі у 15-10. Погода чудова. Треба ще десь залишити наплічники. Вчора тут кілька разів при розмові з місцевими лунало: „У Наташі, у Наташі... ” Хочемо бачити Наташу. Виявляється, мова йшла про готельчик на два поверхи. Камінь, а зверху міцний зруб, запах свіжого дерева, стильне кахве-бар на першому поверсі. Запах... Так пахне в європейських кафешках. І багато туристів з Чехії. Питаємо про вільний номер. Офіціант хитає головою:”Ех, хлопці, вам би на півгодини швидше прийти...” Справді, кілька хвилин назад нас обігнала зграйка велосипедистів. І це в понеділок. Є одна вільна кімната, але недобудована – нема світла, меблів. О! Та нам і без підлоги зійде.
- Оля, відведи хлопців у номер...

Невеличка кімнатка з балконом і квітами. Чисто. 10 гривень з чоловіка, оплата при виїзді, ключ на руки. Це вже дома я знайшов у неті статтю, яка багато чого прояснила. Споруда готелю-кафе має столітню історію, а в цьому році добудовано другий поверх. Швидко прекидаєм щось з речей в Сашин наплічник і несемося до вибраної мети. Коло хвіртки зустрічаєм власницю готелю. Це і є Наталка. Крім того, вона є директором місцевого музею. Знайомимось, беремо у неї номер телефону.

Стримба. То заслуговує окремої розповіді. На відміну від мого першого сходження у 1995-му, в дощ і туман і з важким рюкзаком, позитивних вражень - через край. Не дивлячись на те, що в Сашиному фотіку сіли акумулятори, а свій я через поспіх залишив в готелі. Колочава з Стримби Але добре, що залишив, бо на зворотньому шляху навернувся на цекотах. Ги! Навернувся... Полетів вниз головою. І жодного забиття чи подряпини. Але зате моя "Nokia"не витримала такої акробатики. Дисплей прикрасився райдужними тріщинами. Як задній фон, дуже гарно, от тільки цифірок і буквочок не видно. Більше не буду класти мобільник в задню кишеню.

22-00. Назад брели селом, коли темніло. І добре, бо ніхто не бачив, як жалюгідно ми виглядали. Так ходять полонені у фільмах про війну. Мабуть тому одна добра душа на мікроавтобусі погодилася підвезти нас до готелю. Після таких-сяких водних процедур, йдемо в кафе-бар. А там вечеряти нічим, чехи все підмели. Берем по пиву і деякий час п'ємо мовчки. Сил тільки на те і вистачає, щоб піднести келиха до рота. Раптом помічаю якесь пожвавлення в компанії. За сусіднім столиком чути рідну мову. Двоє дівчат-киянок. Мої супутники переглядаються між собою і через мить їх як вітром здуває. Біжать охмуряти дівчат. Мені хочеться спати, тому забираю ключ і йду на другий поверх. Кидаю на матрац спальник включаю ліхтарик-циклоп і обробляю антисептиком виразку на пальці. Двері рвучко відчиняються і в кімнату влітає розхристана юна особа. Дивиться на ліхтарик, потім на мій палець, бурмоче щось по-чеськи. Розумію так, якесь вибачення. І так само швидко зникає. Закінчивши з медициною засинаю, здається ще влігшись.

Вівторок, 25.07.2006

7-00. О восьмій автобус до Міжгір'я. Обидва казанови повернулись Кімната в готелі пізно і на зовнішні подразники не реагують. Саша взагалі каже що лишається тут. Жити. Тим більше, що через 3 дні Наталка організовує фольклорний (?) фестиваль. А мені і Жені завтра треба бути вдома. Розвиваю тему – ми ж не матрасники, тому в такому випадку ідем на Негровець. Якби було чим виїхати з Колочави під вечір, неодмінно пішли би. Саша зітхає, дивиться на свої збиті ноги і починає складати спальник. За ним і Женя. Автобус о восьмій, але чомусь відправляється в 7-40.

Потім були йогурти і кава у Міжгір'ї та сердита тьотя, що не пускала безбілетних в атобус , пиво і борщ у Воловці, морозиво в мукачівській електричці.

Враження та роздуми

- Старались брати мінімум речей і продуктів, щоб зберегти мобільність. Продукти з'їли всі. Переважно сублімовано-концентровані, але готувати вдавалось смачно (шеф-кухар Женя). Зайвих речей теж не було.

- Пройдено: перший день 11км, другий - 29, третій - 33, з них 22 - переходи по рівнині (Колочава-водосховище і назад, до підніжжя Стримби і т.д.). Красна - простий район для орієнтування, чимось нагадує Боржаву. В планах залишається Манчул і Уголька, але це для походу вихідного дня.

- Саша і Женя в захваті від Стримби, мене ж найбільше вразила Колочава. Населення ставиться дружелюбно. Симпатичний готельчик (Наталка та її чоловік-бармен) вже має свою неповторну атмосферу. Удачі їм.

- Кілька неприємних вражень. За проїзд на "Уралі" 1км п'яненький пасажир кабіни наполегливо переконував водія здерти з нас 10 гривень. З кожного! Прийшлось перти напролом. Щось на зразок:"Саша, йди розрахуйся з водієм без посередників. Женя, давай відведем цього ... набік, потицяєм мордою в г... і скажем, що так і було". Мужичок зник за секунду. Багато п'яних. Хоч де їх нема?

- Фотосесія не вдалася через погану видимість.

- Розклад руху автобусів... Два рейси на день до Міжгір'я, 8-00 і 12-00 (час київський). Тільки в робочі дні. Так кажуть місцеві. Але за перевіреними даними недавно з Ужгорода запустили ще два...

Ну, от і все.

 Матеріал підготував (написав): Володимир Пастриган


 
Коментарі

Коментування доступне тільки зареєстрованим користувачам.

Якщо Ви зареєстровані на сайті - введіть свій логін і пароль у формі аутентифікації нагорі сторінки (якщо Ви логуєтеся з чужого комп"ютера - приберіть галочку "пам'ятати мене" і тоді, навіть якщо забудете прикінці роботи натиснути кнопку "Вийти", Ваша автентифікація на цьому комп'ютері знищиться як тільки Ви закриєте вікна броузера з відкритими сторінками karpaty.com.ua).

Якщо не зареєстровані - зареєструйтеся.
Коментарі до цієї статті
Luciy повідомив(-ла) 25.09.2007 09:47
Сам пройшов цим маршрутом 2 тижні тому було класно але ми з друзями додали до цього маршруту Негровець
lysyj повідомив(-ла) 24.11.2006 17:09
відмінно! і похід класний, і стаття.

з колочави правда підйом під ретранслятор досить важкий

а на буковій перемичці і правда є вода :)
Slavik) повідомив(-ла) 03.11.2006 15:39
Ходив і я там, але трохи давніше. Піднімались з Колочави, автор правий - підйом на красну звідти набагато важчий. А загалом гарно написано

> Tasic в мене є таке фото, пошукай на гори.ком.уа
AndRey Wild Cat повідомив(-ла) 18.10.2006 13:44
Гарна статя... сподобалась :)
Ed.ua повідомив(-ла) 13.10.2006 05:49
Файно.
to _Vlad. Все нормально. Не тре бути вже таким максималістом. А ось маршрутна карта до опису була б не зайва. Удачі.
_Vlad повідомив(-ла) 12.10.2006 12:27
- 80677132017- Наталка.
- Бетонні укріплення - те саме, що є за кілька сотень метрів від розвилки Міжгір'я - Синевірська Поляна (в бік о. Синевір). Вказівник "Лінія Арпада".
- Знімки зроблено камерами Canon PowerShot A610 та А520.
- Ще одне. Похід залишив якесь почуття недовершеності - було б логічно "добити" Негровець та Пішконю, як мінімум. Таке питання в когось виникне. Просто я не згадував, що пішов у гори з недолікованою виразкою на пальці і на третій день вже не мав сумніву, що без хірургічного втручання не обійдеться. Отак маленький укол іржавим цвяхом перепортив мені плани на півтора місяці.
yurko повідомив(-ла) 11.10.2006 14:57
а можна телефон готелю в Колочаві ?

Tasic повідомив(-ла) 10.10.2006 11:46
Цікаве фото з пірамідами. Чи є десь ще таке?
Репортаж сподобався. Дякую!
Нормалайзер повідомив(-ла) 07.10.2006 21:44
вагомо й добротно
ріспект автору
Astrik повідомив(-ла) 06.10.2006 21:03
Цікава стаття. Гарно описав свої пригоди у горах. Панорама клас, її у фотогалерею, усвою колецію "мона" зберегти?, і хто фоткав? якою технікою? і коли? . Сміття просто шокує, і ще раз доводить, що дуже часто люди гірше за свиней. І чим далі тим буде гірше...


Вхід

На превеликий жаль, система Вас не упізнала :-(

   логін
   пароль

пам'ятати мене

Пошук

Вебкамера
Верховина


 
 ::: головна сторінка ::: про сайт ::: форуми ::: мапа сайту ::: статистика ::: відпочинок :::