Трохи попси: Ясиня - Заросляк, 19-21 серпня, 2006

Взагалі, на це літо в мене в планах трохи на довше вибратися в Карпати, і трохи в глухіші місця. Але не все складається так, як планується, а склався практично повний експромт. Мене запросили пару молодих хлопаків пройтися з ними щось в ролі провідника, бо фактично всі вони йшли в Карпати вперше (вилазки з батьками в глибокому дитинстві не рахуються). І то ледь не в останній день, і то їх виявилося лише двох, хоча спочатку збиралося трохи більше...   Чому піддався тому експромту – на то було декілька причин, в основному приватних, і абсолютно не цікавих загалу, втім дві відносно нейтральні – їх напевно можна згадати – купив недавно GPS і слід було випробувати цей девайс в наближених до реальності умовах, та й не виключав, що зимою виникне бажання трохи пройтися, можливо в сторону Петроса, тому було далеко не лишнім поновити в пам’яті навколишні місця.

 А раз похід в деякій мірі був розвідкою перед потенційною зимовою вилазкою, то робилася спроба дещо запам’ятати та трохи документувати, і як наслідок – то чом би не поділитися тою інфо, а раптом комусь стане в пригоді... Як наслідок з'явився на світ цей опус, щось середнє між спробою технічного опису маршруту та фотозвітом, з вельми відчутним нальотом графоманства.

  Далі по тексту згадуються вейпоінти (шляхові точки), тому можливо є сенс загрузити архів з точками та треком звідси. Якщо ж у Вас немає встановленого ОзіЕксплоєра, то скріншоти мап з фрагментами треку та вейпоінтами можна глянути тут:

Ясеня-Петрос	пол. Шесса	пол. Шесса (v2)

Підхід до Петроса	Околиці Несамовитого

Петрос-Говерла	Говерла-Несамовите-Заросляк

  Згадуючи вейпоінти я далі по тексту, як правило, вказуватиму їх висоту над рівнем моря, та час, коли ми проходили через відповідну точку. Хоча час проходження справа досить суб'єктивна, не виключено, що часові помітки допоможуть кому небуть орієнтовно спланувати часові рамки проходження по цьому маршруту. Звісно, може надто багато циферок трохи дратуватиме, але то таке... Як то кажуть, плюси та мінуси нероздільні.

 Добирання – абсолютний стандарт, якщо мати на увазі з Тернополя до Чорногори - звечора на 675-й Шепетівка – Івано-Франківськ (з Тернополя відходить в 22:18), в 7:15 сходимо в Коломиї (їхати до Франківська в даному випадку особливого сенсу нема – так як фактично то буде трохи повернення назад), в 8:15 – дизельок N 6441 Коломия – Рахів, в 11:35 в Ясені.

   Отже, день перший, 19 серпня, ми на вокзалі в Ясені. Не знаю, як хто, але я, як тільки сходжу з поїзда, відразу згадую що було забуто - є така фішка. Хоча на цей раз забування можна було б пояснити - похід експромтом трохи спровокував ситуацію, коли перед виходом наплічники пакувалися за 20 хв. Взагалі то все несуттєві дрібнички - за скільки часу пакувалися, точніше закидалися наплічники, суттєвим наслідком було те, що шляпи були залишені дома, а небо робило натяки на те, що значну частину часу сонце трохи припікатиме, а два дні підставляти лисину під сонце не дуже хотілося. Появилася думка десь пошукати магазин зі шляпами, пані на вокзалі сказала, що за п'ять хвилин ходу магазин, де є все.. Так з'явився фрагмент треку, що від вокзалу вів в протилежну сторону, і вейпоінт 001 - він відбитий за пару метрів до магазинчику "де є все" на трасі, де за всіма ознаками було щось схоже на автобусну зупинку..

   Відносно "де є все". Це в теорії. А на практиці то був досить непоганий продуктовий магазин, а от якщо про "все" - то його було небагато, а якщо й було - то з явним феміністичним нахилом - всякі там хустинки та рюшечки, і нічого, щоби хоч трохи нагадувало шляпи.. Подумалося про газети - щоби зробити з них якісь кашкети, як в старі добрі часи - але газет в тому магазині не читали. Пані з магазину сказала, що за два кілометрі в центрі таки справді є все, але вже маючи досвід відносно двох гуцульських кілометрів я не відважився перевірити чи там дійсно "є все", та й часу не хотілося тратити.

   Повернувся на вокзал, потрохи рушили, втративши майже півгодини часу. Якщо вірити генштабівкам, (кілометрівки, які до пори та часу можна було стягнути з сервера університету в Берклі, на момент написання оцих буквочок ще є тут ) то стежка, по якій можна було б піднятися на хребтик, що веде в сторону Петросу, мала би починатися ледь не в стах метрах від будівлі вокзалу. Вона ніби й була, але перетиналася кількома плотами і йшла через людські городи (точніше - сінокоси) і без особливої потреби там товктися лишній раз не хотілося. Тому пішли вздовж колії на південь. Метрів через 450-500 наліво вела досить таки наїжджена дорога (wp 004, 12:12, 656 м.н.р.м.), на подвір'ї біля початку дороги був якийсь газда, поздоровалися, перепитали чи то добра дорога на Петрос, газда сказав шо добра, потросили ще великих газет, виявилося що тут читають лише маленькі. Таки прийдеться підсмажувати свою лисину..

   Дорога вела прямо на гребінь хребтика. На генштабівській кілометрівці її немає, а от на мадярських Східних Карпатах вона позначена:

можна клікнути для більш детального прогляту, розмір картинки 30 kb.   Слід сказати про одну особливість тої карти, а може відповідного скану. Навіть якщо зробити прив'язку по кількох точках досить точно, то все одно інші фрагменти карти "тікають" іноді метрів до 150-200. Так і тут - ми йшли по дорозі, але якщо вірити карті - то метрів на 100 південніше. Ця карта досить детальна, є позначені і деякі маршрути, джерела та стежки, яких нема на кілометрових генштабівках, але все таки ліпше точки для GPS набивати по генштабівках - в реалі в більшості випадків похибка не буде перевищувати метрів 50-80, а от коли точки ставити по згаданому скану - то вони можуть втікнути метрів й на 200-250.

   Через півгодини від вокзалу були на хребтику, можна й швидше, якщо не випитувати в зустрічних газдів великих газет. За пару метрів від дороги, якраз там де повертати наліво - щось схоже на пам'ятник (wp 007, 12:31, 817 м.):

Від того "пам'ятника" за пару метрів на протилежному від вокзалу схилі хребтика починається кладовище - так що факт розміщення пам'ятника саме тут пояснюється просто.. Поблизу "пам'ятника" є щось дуже загадкове та бетонове, схоже на залишки ДОТів. Той же "пам'ятник" трохи в іншому ракурсі тут, ДОТ (правда, інший) - видно краще.  Якщо йти з Ясеня - то "промазати" поворот направо на хребтик важко, але от коли навпаки - і повертатися в повному тумані - то пам'ятник може бути гарним орієнтиром, що пора скидатися до вокзалу.

   Метрів через 800 майже по горизонталі по хребту початок маленького підйому, до дороги підступає лісок, по ліву руку метрів за 150 - 200 видно хату, але ознак перебування людей не було помітно (wp 008, 845 м). Фото хати можна глянути тут, дуже схоже що то була остання хата по дорозі до Петросу. На годиннику - 12:40, тому вирішили зробити маленький привал. Воду мали з собою, прихоплену ще в цивилізаціях. Взагалі, по дорозі не дуже бачили, де би можна було б її набрати, хоч не дуже й дивилися. Саме швидше біля хати мала би бути вода, але ми того не перевіряли.
   Хвилин через 20 рушили, і скоро по праву руку від дороги стало видно три досить акуратних колиби за загорожею (wp 009, 13:18, 858 м.):

Якщо вірити згаданій раніше карті Східних Карпат трохи нижче цих колиб закінчується підйомник, мабуть то так - ніби трохи проглядалося нижче колиб щось дуже схоже на електричні проводи, хоча самого підйомника не видно. Напевно зимою тут досить гамірно.

   Метрів через 300 по прямій, і десь 500, якщо рахувати пройдений шлях (дорога тут трохи петляє) на локальній висотці - досить симпатична хатинка, дорога проходить в кількох десятках метрів зліва від тої хатинки (wp 010, 13:26, 899 м.):
   Знову майже горизонтальна дорога (на 800м лише десь 45 метрів підйому, і ми майже на вершині локальної висотки (wp 011, 13:39, 944м), пару обгороджених колиб, нижче по ліву руку в долині їх досить багато, але води при дорозі не видно. Дорога бере легенько вниз, на зустріч йде якийсь чолов'яга, запитую про воду. Каже, що буде через кілометр. В мене виникає підозра, що то гуцульський кілометр, але що робити, йдемо далі, скидатися вниз по воду не хочеться, тим більше, що спрага ще не дошкуляє, і до відміченого по карті джерела на полонині Шесса трохи менше трьох кілометрів.
   Метрів через 600 починається ліс і підйом, ще не дуже крутий, але вже й не пологий. (блін, ну й стилістика в мене, майже "а за окном ішла рєволюція і рота красноармєйцєв").
   На місці роздоріж відбиваю вейпоїнти (wp 012 та 013), пройшли вже майже півтори кілометри, як чолов'яга обіцяв воду, води не видно. Назустріч з горбочка швиденько збігають якихось троє дівуль, майже дитячого віку, з виду явно не місцеві, запитую про воду, отвечают по русски, что они не местные и ничего не знают :-(. Побажали їм щасливої дороги. Потрохи йдемо догори, ліс дуже красивий:

Вже майже не сумніваюся, що раніше чим полонина, води не буде (варіант скидатися в сторону не розглядається). Але це не проблема, в лісі досить комфортно, правда, хлопці трохи вже починають ремствувати про відсутність води, розказую їм, що здоровий чоловік в таких при такій погоді може майже добу обійтися без води, то по перше, а по друге - до полонини, де точно повина бути вода - не більше півтора кілометра, справжніх, не гуцульських.

   Метрів за триста до полонини (підказує GPS, звісно контрольні точки буди набиті з Ozi перед виходом) по ліву руку починає прослуховуватися шум струмка, але вирішуємо все таки йти на полонину - воно ніби вже не далеко. Раптом дорога бере різко праворуч, але оскільки ніби все таки вгору і хоч по траверсі, і ніби не в протилежну сторону, то все таки йдемо по дорозі, попередньо відбивши точку (wp 014, 14:43, 1185 м). Метрів через 200 дорога бере в потрібну сторону і ще через пару хвилин виходимо на полонину (wp 015, 14:48, 1185 м). На початку полонини сидять два гуцули трохи конкретного виду, питаємо про воду, вони в відповідь - чи є сто грам. Сто грам нема, але воду показують. Взагалі є трохи коньяку, але я шось зажлобився, та й не факт, шо то би припало до вподоби - коньяк то на любителя :-). Вгощаю цукерками, не відмовляються, хоча то досить старі хлопаки, навіть в порівняні зі мною. А може беруть для малих. Йдемо до води, вода дуже смачна, зі справжнього гуцульського водопроводу (wp 016d, 15:00, 1250 м):

Хлопці кажуть, що давно такої смачної води не пили. Я з ними погоджуюся, вона дійсно добра. Навіть якщо зробити поправку на те, що йшли ми до води цілий гуцульський кілометр. Вирішили тут поганяти трохи чаї та зготувати обід - тим більше, що пора. І газ з собою - то не треба думати про дрова. Хвилин за 15 щось забулькало в каструльці, перекусили, пару хвилин позагоряли та десь без п'яти четверта пішли далі. На виході з полонини стежку перетинає два потічки, воду можна набирати й тут (wp 016, 017). Саме десь між wp 016d, 016 на карті "Східні Карпати" позначено джерельце, але судячи з усього то напевно початок одного з тих струмків, що на виході з полонини, а не "гуцульський водопровід".

   Початок підйому з полонини досить крутий. На схилі по праву руку пару чоловік збирали чорниці, ми вирішили, що чорниці потім. Досить скоро підйом став більш пологим, через деякий час - майже горизонталь - стежка траверсувала г. Какаразу. Збоку стежки кущі чорниць - достатньо просто протягти руку. Трохи відвели душу, пішли далі. Після чергового повороту відкрився прекрасний краєвид на Говерлу - вона вже позбулася хмар (зранку, коли виходили з Ясені - в стороні Говерли небо було в хмарах):
   Ідемо потрохи далі, через пару хвилин доходимо до точки, де на карті "Східні Карпати" на схилі г. Какараза позначено джерело (wp 018, 16:49, 1453 м). Його джерелом можна назвати умовно, хоча при біді воду набрати можна було б. Може весною і при дощах картина була і другою, але зараз було те, що є. Тобто за відносно сухої погоди на нього робити ставку не варто, особливо враховуючи що не так давно була полонина Шесса з прекрасними потічками та доглянутим джерелом, та й, трохи забігаючи наперед, скажу, через 2 кілометри по дорозі буде значно краще джерело (wp 020d). Хоча біля цього бідненького джерельця при потребі можна було б поставити палатку - є трохи рівного і безлісого місця, така собі маленька полонинка.
   Далі біля кілометра стежка йде знову майже по горизонталі, тоді бере трохи в право та вниз (wp 2008). Слід сказати, що саме десь біля того повороту мав би бути вихід на хребет, що веде прямо на Петрос, але по перше, ми йшли досить швидко і не помітили відгалуження (стежку оточував досить густий ліс), а по друге планували підйом не по хребту, а трохи зі сторони, так як хотіли роздивитися полонину (чи просто безлісу ділянку), що позначена на генштабівці десь за півтора кілометра на північний захід від вершини Петросу. До тої полонини інтерес ще був в тому, що на її початку була позначена будівля (не факт, що вона збереглася, але тим не менше), і ще від тої будівлі практично по траверсі була стежка до верхів'я р. Кєвеле, орієнтовно метрів 400, з них десь дві третіх по безлісій ділянці. То по ідеї була точка, де саме пізніше перед виходом на Петрос можна було гарантовано набрати воду. Також та полонина чи безліса ділянка розглядалася як одне з можливих мість для ночівлі, якщо не буде бажання йти дальше в перший день.
   Отже, вихід на хребет, що веде на Петрос через Петросул ми проґавили, хоч і не збиралися іти по ньому. Йдемо далі по стежці, вона починає незначно скидати висоту. Досить скоро побачили щось середнє між колибою та мисливським будиночком, досить добротний (wp 020K, 17:32, 1427м):

На жаль, ми не роздивилися той будиночок зі середини, напевно даремно, так як зимою до того будиночка був би великий інтерес - це останній цілий будинок перед Петросом зі сторони Ясині. Метрів через 200 по стежці після будиночку - джерело (wp 020D, 17:40), GPS показує що воно відносно будинку вище метрів на 30, але то не так - саме біля джерела GPS губив сигнал і міг дати трохи хиби (в моїй моделі нема вбудованого барометричного висотоміра і висоту він визначає на основі сигналу від супутників - тобто покази висоти теж можуть гуляти на пару десятків метрів в умовах поганого сигналу. Зараз я згадую, що до джерела був все таки легенький підйом, але метрів 5-8, ніяк не 30.

Також від того будиночку на північний захід метрів через 250 згідно карти мала би по починатися одна з притоків р. Кєвеле, але коли ми йшли, то шум потічка не прослуховувався, хоча тоді був трохи вітер і ми звуку могли просто не почути. Хоча, як на мене - до джерела по стежці набагато зручніше і не треба скидати висоти.
   Метрів через 600 доходимо до тої безлісої ділянки, до якої був інтерес. Це справді полонина, але на жаль - мертва, тобто вся поросла кінським щавлем. Є такий неприємний момент, часом трапляється - і я не знаю, чи то на зовсім, чи є шанси, що полонина повернеться до нормального стану після того, як її полишать люди. На початку полонини - залишки напевно колись симпатичного будиночку, саме швидше це він (або його попередник) позначений на карті (wp 021, 18:08, 1496м):

Зруйнований будиночок	Мертва полонина, за сотню метрів попереду в "воротах" між смереками протікає струмок, про нього трохи далі.

Ці фото вже зроблено ранком наступного дня, будиночок знімався з протилежної сторони, як ми виходили на полонину, тобто при вході на полонину руїни мають бути по праву руку, полонина фотографувалася від будиночку.

   А звечора ми тоді трохи порадилися, і вирішили зупинитися тут, хоча як на мене можна було би ще піднятися ближче до Петроса - про те, щоби перемахнути - то надто оптимістично було би - надто часто ми розслаблялися по дорозі. Насамперед пішли по воду, розрахунок був, як я вже говорив, що максимум через 400 м. по траверсі буде верхів'я р. Кєвеле - а там побачимо, чи носитимемо воду, чи трохи переберемося ближче до води, якщо буде гарне місце. Хоча прийшлося йти досить мало - буквально через 150 метрів від розвалин був досить пристойний струмок і воду ми набрали тут (wp 021D, 18:10). Хлопці ходили далі, однак до потічку не дійшли - десь метрів за 200 побачили згарище колиби - від струмка його видно не було і повернули назад.
   Саме рівніше місце було біля розвалин, тому вирішили палатку ставити саме тут. Для початку трохи поїли малини, вона в горах дуже смачна, а тоді взялися за вечерю. Десь саме тоді з під хребтика, що вів на Петрос зі сторони Квасів почулася сопілка, то вечеря вийшла досить естетично приправлена. Повечеряли швидко, часу було ще досить, і я вирішив трохи пройтися в сторону Петросу - розвідати дорогу, в ту сторону не зовсім було зрозуміло як йти. Здавалося, що на краю полонини починався жорсткий сухостій і тре було глянути, чи можна йти прямо, чи є сенс обходити... Хлопці десь йти вже не мали бажання, їм хотілося погрітися біля вогню. Недалеко ще були розвалини якось хліва, майже повністю зарослі травою - ми його спочатку і не запримітили - так що проблем зі дровами не було.
   На тому й порішили - хлопці палять вогонь, а я ставлю палатку та трохи пройдуся, прихопив зі собою фотоапарат в надії, що може повезе сфотографувати захід сонця, тому попередив, що вертатимуся вже за темряви, щоби особливо не хвилювалися, GPS та компас беру зі собою, тобто блуд практично виключений.
   То, що здалеку виглядало сухостоєм, зблизька виявилося цілком прохідною стежкою між деревами, з досить широким просвітом. Виникла підозра, що тут пару раз сходила маленька лавина і знищила слабші дерева.
   Підніматися досить легко, все таки без наплічника, по дорозі трохи скубу чорниці, пізніше почала попадатися зрідка малина - смачнюща.. Внизу рази два зауважую чорничників, одні з досить дрібними дітьми, дивуюся, що вони так пізно роблять тут - все таки до Ясині чи Квасів - хоч й вниз, але годин дві-три буде, а десь через півгодини почне темніти. Вони дивуються напевно ще більше - що то за кент сам напроти ночі повзе на Петрос. Поговорити з ними не вдається - все таки далеченько.
   По дорозі минаю дві горизонтальній тераски, де було би досить зручно ставити палатку (правда, без води), відмічаю їх вейпоінтами (wp 022 19:56, 1566м; wp 023 20:10, 1614м), роблю пару знімків підсвічених західним сонцем хмар, сподіваюся що потім щось буде цікавіше. Крутизна підйому зменшується, скоро виходжу на високогірне болітце (wp 024 20:26, 1675м), вода в ньому досить чиста, особливо коли би перекип'ятити - то взагалі б ніяких проблем не повинно би бути, на окраїні болота можна найти горизонтальне і сухе місце, тобто в принципі ставати можна було би й тут. Йду ще вище, майже зовсім темніє, якраз час знімкувати захід, але щось сьогодні сонце рішило трохи пошифруватися і яскравого західного шоу не робити. От пару фот з тих, що зняв тоді:
   Пройшов ще трохи вище, здається що до Петроса вже зовсім близько, однак GPS каже що то не так - майже півтора кілометра по горизонталі та ще метрів майже 300 набору висоти, тому повертаю назад. Скочуюся дуже швиденько, ліхтариком майже не користуюся - дорогу назад пам'ятаю добре, її можна вгадувати по силуетах дерев, камені під ногами ще ледь-ледь видно. Метрів за 250 вже видно вогнище, йду на нього, правда якраз перед тим як побачити багаття трохи зліз в сторону від стежки метрів на 30 - саме тоді й пригодився ліхтарик і трохи побавився в продирання через бурелом. Чи можна було блуданути? Навряд, надто великий контраст був між буреломом та тою вільною стежкою, що піднімався раніше, та й GPS дозволяє вже відслідковувати відхилення в 30 метрів від раніше пройденого треку - то власне був єдиний момент, коли глянув на GPS під час повертання, і то більше для контролю, так як приблизно орієнтувався в яку сторону відхилився та наскільки. Хоча в принципі без девайсу могло бути всяке - блуд, то він має звичку брати тоді, коли й не сподіваєшся, тим більше було вже зовсім темно (пару хвилин по заході небо затягло хмарами і зірки ніякої підсвідки не давали).
   Хлопці розслаблено гріються біля вогню, потрохи збираємося вкладатися. Раптом з темряви виринули три постаті - то чергові чорничники вертаються додому, трохи поговорили ні про що, вони пішли далі, ми - в палатку.

По дорозі є пару терасок, деякі навіть з маленькими озерцями, напевно ще від талого снігу, так що при бажанні і при наявності пальників можна було би зупинятися поближче до Петросу, на одній з таких терасок відбив черговий вейпоінт (wp 026, 10:11, 1719м).    Хлопців наздогнав вже на Петросі (wp PETROS :-), 11:15, 2022м - по GPS), точніше вони чекали мене там. Хмари над Петросом вже зовсім розвіялися, трохи ще клубилося над Говерлою. Трохи нижче від вершини, на схід, за грядою каміння на карематах втикали два кента, судячи по одягу вони або ночували на Петросі, або ще годину тому тут була повна дупа. Поздоровався, але кенти були в стані середньому між медитацією та прострацією і особливо не мали бажання спілкуватися. В принципі, можна зрозуміти - така краса навкола, а тут швендяють всякі, пристають.

   Хоча краса красою, а Петрос потрохи стає будівельним майданчиком :-(:

Може то від бажання бути ближче до Бога, не знаю.. Може.. Але таким темпом скоро не хватить вершин в Карпатах.. Хоча в тому є маленький позитивний момент - а раптом та капличка кого прихистить в жорстку негоду, і може все таки біля каплички менше смітитимуть - хоч по кількості сміття Петросу далеко до Говерли - але пару пустих пластикових пляшок валялося то тут, то там..

   Посиділи, помилувалися навколишніми місцями, тільки зібралися йти далі - почувся передзвін і зі сторони Говерли з'явилася отара - таки справді, напевно внизу трава не така смачна... Вівчарем при отарі був зовсім молодий хлопчина, років 14 напевно. Хоча трохи далі йшов ще один чабан, вже майже дід.. При хлопчині були три таких собі песики песики, і ще один зовсям малий. На шиї самого більшого була стрічка "Так! Ющенко", напевно вручили як найбільш політично підкованому псу в районі Петросу. Собаки були досить дружелюбні, проявили навіть інтерес до нас (точніше наших наплічників), але хлібом знехтували, типу, шо нам той ваш хліб після молока, давай ковбасу. Ковбаси не було. Знищили безжалісно ще при першому чаюванні на виході з Ясеня.
   Поговорили з малим чабаном ні про що, єдине що взнали цікавого - що то не вівці їх вивели на Петрос, а навпаки - вони гнали їх сюди свідомо.
   По закінчені балачки малий чабан пішов до недобудованої каплички, по-господарськи чи то приміряв, чи то вложив пару колодок. Поки він там приміряв, вівці вже проскочили Петрос і подули вниз, чи то в сторону Лазещини, чи то в сторону Ясиня - їм видніше.. Таки напевно десь там є дуже добра трава, раз за нею тре бігти 500 метрів вгору досить стрімкого підйому, а потім ше не знаю скільки вниз.. Хоча, напевно, з точки зору тої вівці ми ше більші варіяти - вони хоч за травою бігають...
  

  Гарно на верху, але треба йти, щоби дотьопати хоча би до Несамовитого. Рушили біля 11:40, звісно в сторону Говерли, ті кенти на карематах продовжують втикати далі..

  Спуск такий собі, перепад висоти майже 500м десь на 800м горизонталі - то трохи є, втім донизу легше, чим наверх.

  Назустріч почали попадатися такі ж, як ми - і чим далі, тим більше. Напевно вже не довго цим хлопакам з Петросу лишилося медитиювати - десь за годину там можна буде робити дискотеку... Взагалі я сподівався, що за пару днів до 24, коли всі масово ломануться в гори, буде відносно малолюдно - але то було не так. Іноді попадалися досить цікаві - вже як ми майже повністю зійшли з Петроса - назустріч група поляків, такі всі хвірмові, напевно в кожного трекінгові палки, мешти шо атас, правда, трохи шось посопують засильно.. Привіталися, спробував заговорити, оскільки я польською як той пес - майже все розумію, але нічого сказати не можу, то почали з англійської, закінчили російською - в них щось два чи три чоловіка розуміли російську.. Запитав звідки йдуть і скільки часу - кажуть, що з Дземроні і п'ятий день - в мене відвисла щелепа. Напевно в мене став дуже пришелепуватий вид, бо почали пояснювати, що не так йдуть, як відпочивають.. Напевно таки гарно відпочивали, бо трохи зморений вид мали. Поцікавилися, чи довго підніматися на Петрос - я глянув на GPS і кажу, що ще 470 метрів вгору, тепер пришелепуватий вид став вже в них.. На тому попрощалися, побажали один одному файної дороги.

  По закінчені спуску, після малої локальної висотки (метрів 10, не сильно вище), якраз за сотню метрів до роздоріжжя (дорога направо веде в сторону Говерли, наліво - до Кузьменщика - якраз там стоїть вказівник, що стільки - то до Петроса, стільки то до бази і взагалі - Денжер - див. фото, фотографовано в сторону п. Германеська) на карті позначено джерело - в протилежну від п. Германеська строну, тобто в сторону Лазещини - робимо спробу набрати води, спрага вже трохи давала знати (всю воду випили на Петросі, на підйом ми брали досить мало води, не більше чим півлітри на брата). Хоча на карті було намальовано не просто джерело, а джерелище, насправді там є лише пару досить дрібненьких струмочків, з яких тре було набирати воду ледь не ложкою. Звісно, трохи донизу ті струмки збігалися в потічок, але не хотілося скидати висоти (wp 028, 13:01, 1542м) . Отож йдемо далі, подумавши, що по дорозі ще повинні бути джерельця, все таки висота вже трохи скинулася, в гіршому випадку до Говерли не так вже далеко, а в районі Говерли я вже знав де є джерела. Та й по карті в кількох місцях верхів'я потоків були досить близько до стежки. То виявилося досить правильне рішення - вже за півкілометра був прекрасний швидкий потічок зі студеною водою, що перетинав стежку (wp 029D, 13:31, 1546м).

Вид на Петрос від wp 028, 12:58  Зі сторони Говерли підйом на Петрос досить крутий, але це фото не передає того. Щоби то піймати напевно слід було досить довго втикати з фотопаратом в пошуках відповідної точки... Але в нас тоді вже не дуже з часом було.

  А далі було майже 5 км до підйому на Говерлу, спочатку три з половиною практично горизонталі, далі півтора відносно легко вверх. Стежка, чи то дорога добра, збитися практично неможливо. На GPS відбивав вейпоінти (з 030 до 035), частину біля джерелець, частину біля хатинок та капличок, зараз нажаль з повною достовірністю що де вже сказати не можу, так як детально не документував, але саме швидше буде наступне:

wp 030	13:43	1536м	Джерельце?
wp 031	13:56	1525м	Навіс фото тут, джерельце дуже мале (метрів за 20 за навісом) - але воду при біді можна набрати, недалеко якісь будиночки тут (зумовано) та тут - вид на фоні Говерли, будиночки знімкувалися десь за 350 м
wp 032	14:34	1539м	Будиночок екослужби біля КПП?
wp 033			КПП?
wp 034			Капличка?, принаймі на фото, що зроблено в той же час, що відбивався вейпоінт саме вона
wp 035	15:26	1757м	Струмок

 Час від часу попадалися зустрічні, кожні цікаві по своєму. Першими після поляків зустріли двох хлопаків, що зашивали рюкзак, точніше старший зашивав, а молодший спостерігав. Рюкзак був міським і розійшовся по швах. Досить було дивно побачити людей, що вийшли з міським рюкзаком (нехай і в ПВД) і що мали одночасно ремнабір. Хоча пояснювалося це все просто - ремнабір їм дали "дєд з бабцьою" , що трохи раніше йшли в тому ж напрямку, що й ми. Побажали хлопакам успіхів в шевстві, запитали чи ще що треба (виявилося, що нічого), пішли далі. Досить швидко побачили того "дєда з бабцьою", вони саме відпочивали на wp (на знімку цього вейпоінта якраз видно трекінгові палки когось з них), дєду на вигляд було років 65, хоча досить в формі непоганій, йшли вони з Квасів до Лугів, як на мене, досить неслабий маршрут як для такого віку (я відразу відчув, що не такий вже старий, по роках в порівняні з ними то дійсно, майже як в'юноша, подумалося, чи зможу отак в своїх 65 проходитися в районі Петроса-Говерли, дуже б хотілося б, щоби зміг).

  Вже ближче до Говерли, коли закінчувалася горизонталь і починався підйом, назустріч бігла група хлопців, досить цікаво одітих, частина як УНСОвці, частина як хіпі, ще один з викоханою борідкою в стилі а-ля Атос з відповідного фільму.. Чого вони запам'яталися - та хвилин за п'ять в тому ж напряму бігла група дівчат (від таких собі ще майже дітисьок до вже неслабих дівуль), відчувалося що трошки схвильованих і по обривках фраз, що можна було почути, балакали вони на тему, чи туди вони йдуть, чи не туди. Проскочили мимо нас, але через пару метрів тормознули, і почали розпитувати, чи не бачили ми хлопців, описав їм Атоса, одного з "унсовців" та хіпі, дівки трохи заспокоїлися (напевно вирішили, що все таки туди йдуть). Спитав, чого їхні хлопці такі нехороші, що рванули вперед і лишили їх самих, на що вони сказали, що їхні хлопці самі кращі і що так треба. Ну раз так треба, то треба, побажав їм щасливої дороги і догнати своїх самих хороших хлопців. Мовчки ж подумав, що то є не дуже гуд, так розбиватися, особливо коли частина групи починає сумніватися, чи туди вона йде.

  Трохи пізніше мене обігнав хлопака, на швидкості майже вдвічі більшій, чим в мене (кажу, що мене, так як хлопці трохи вирвалися вперед і я топав сам), через деякий час на зустріч попався ще один, розговорилися - розказав, що йде з Дземброні на Петрос, ночував на Несамовитому, запитав чи звернув увагу на того чолов'ягу, що недавно обігнав мене - відповів, що так, бо трохи швидко йшов.. Виявляється, що він виходив з ним разом з Дземброні, і що той спринтер планує ще сьогодні вернутися в Дземброню, бо лишив там машину. Трохи пофілософствували на тему, коли він повернеться - до півночі, чи вже після, зійшлися все таки на думці що в любому випадку бігає досить неслабо, я згадав поляків з їх п'ятьма днями.

  А потім почали попадатися тьма народу, десь ближче до Говерли була навіть така собі неслаба група, чоловік з двадцять п'ять, всі щось шпрехали трохи англійською, трохи німецькою, похайкався з ними (видно було, що вже перейняли карпатську звичку здороватися зі всіма зустрічними). Взагалі я сподівався, що народу буде трохи менше, так як за тиждень мали бути "довгі вихідні" на 24-те.

  При самій Говерлі зупинилися на годинку в будиночку екослужби (wp 036, 15:38,1837м) на чергові чаї, якщо йти з Петроса то зі стежки той будиночок дуже чітко і здалеку проглядається, чого не скажеш для випадку, коли йти з Лазещини (в принципі, його тоді видно десь протягом метрів 150-200, коли йти через останнє сідельце перед Говерлою і трохи глянути вправо - але тоді як правило всі вже дивляться на Говерлу і того будинку не помічають - від досить багатьох, що йшли там з Лазещини, чув, що вони того будинку не помічали). Будиночок той цікавий тим, що то нормальний прихисток дуже близько до Говерли, нижче нього (скинути метрів 20 висоти і не далі чим за 80 метрів) є джерело - то напевно сама ближча вода до Говерли, біля того джерела можна поставити й палатки (рядом з будиночком навряд чи вийде, та й не завжди буде в тому необхідність - в самому будиночку спокійно можуть заночувати три чоловіки, в легенький напряг - до шести - семи). Той будинок принаймні вже два рази трохи виручав мене, коли була легенька дупа в плані погоди, навіть раз ночував в тому будинку..

  Годину на п'яту вже були на Говерлі. Нічого принципово там не змінилося, типова для літнього дня картина - людей стільки, що можна робити мітинг, витоптано, сміття не поменшало. Якісь чи то оптимісти, чи то вар'яти збиралися вчепити черговий прапор, фільмували ту подію..      Неначе люди подуріли...

    Ми помаленьку потопали далі, Чорногора грілася в проміннях призахідного сонця, хоча вже відчувалося, що за годину-другу погода радикально зміниться, і ми потрохи почали спішити, бо до Несамовитого ще топати як мінімум годин дві..

Трошки Чорногори Вид з Говерли, 17:40 Спереду г. Брескул, далі г. Пожижевска, Данціж, Туркул утворюють ніби хребтик, за г. Туркул видно вершини Ребер та г. Гутиг-Томнатик, на горизонті проглядаються вершини Бребенескула та Попа.

Говерла Вид з підніжжя г. Брескул, 18:10	г. Данциж та г. Туркул, 18:53 фотографувалося наприкінці траверси г. Пожижевська
	Над Говерлою знову хмари, 19:16 На передньому плані г. Пожижевська, далі г. Брескул, вершина Говерли накрита хмарами. Фотографувалося з підніжжя г. Данціж.

    Далі типова стежка (з траверсом Пожижевської та Данціга), хіба лише те, що не заходили на Туркул, а траверснули його трохи зліва (ту траверсу запримітив минулого літа, коли йшов з Шибеного на Говерлу) . На траверсі перегнали ще одних досить літніх людей, вони відпочивали, запитав чи потрібно допомогти, виявилося що ні, так як ще встигають завидна дійти до Несамовитого (його вже було видно) і погода ніби обіцяла ще з півгодини протриматися..
    На Несамовитому (GPS показував 1743м, з довідників - 1750м) стояло вже досить багато палаток, я нарахував 18 - тобто з нашою та тих пенсіонерів, що обігнали на траверсі мало би бути 20, можливо ще хто підійшов затемна..
    Стали трохи скраю (wp 039, 20:16, 1745м), де людей поменше, ближче до джерела (wp 040D, 1765м).. Поки хлопці возилися з рюкзаками, я взявся за палатку. Саме тоді досить різко почав підніматися вітер, за пару хвилин він став досить відчутний - так що мусів спочатку дно палатки закріпити кількома кілочками, а тоді возитися з дугами - бо палатку просто зносило.. Але вітер ще був некритичний, бо з установкою палатки справився ще сам (був навіть спортивний інтерес). Але чи не вперше в своїй палатці натягнув всі розтяжки і позащіпав всякі там стяжки та лямки - напевно недаремно, бо на ранок наступного дня з розмови з сусідами взнав, що в когось там поламалися дуги, в когось - промокло все наскрізь.
    Швидко стемніло, вечерю готували вже при ліхтарях, розказав хлопцям пару страшилок про Несамовите, щоби веселіше спалося, лягли спати..
    Вітер дуже посильнішав, став якимось рвучким, але рвучким якось по-особливому - здавалося, що хтось тупотиться біля палатки. Ілюзія була досить реалістичною - при певній фантазії можна було би багато що уявити..
    Час від часу по палатці дощ починав бити майже як град.. Але все одно, заснули досить швидко..

   Зранку було повне молоко, варто відійти від палатки лише метрів на п'ятнадцять щоб її не стало видно. Хоч іноді на п'яток секунд наставало просвітління і можна було побачити палатки сусідів. То давало трохи надію.
   При просвітлінні можна було ще розгледіти сонних "йожиків в тумані" - наша палатка стояла недалеко стежки до джерела, тому "йожики" швендяли мимо нас. Деякі "йожики" були схожі на їжачих…
   Втім, "йожики в тумані" панували не довго - надія на просвітління справдилася досить швидко - вже через годину навіть раз чи два можна було побачити Туркул, а ще за годину від негоди не лишилося найменшого сліду. "Йожики" теж зникли - була підозра, що вони перетворилися на людей.

   Взагалі, ранкове Несамовите - то щось неймовірне:


   Можна було би милуватися тою красою довго, але час, на жаль, не спинити. Треба йти. Хлопці не піддаються на провокацію махнути через Гаджину чи поближче до Шпиць, я особливо не наполягаю - вечором треба бути вже дома, а ми трохи повільно зранку збиралися, якщо трохи піти далі - то є риск не вписатися. Вирушили в 11:20, пішли на Заросляк нижньою стежкою. Дорога нормальна, хіба що на початках трохи легенького болота і місцями треба переходити через воду, яка, втім, не вище мештів (хоча якщо в легеньких курсівках - то промочуються гарантовано). Потім трохи різкого спуску з плато в верхів'я притоки Прута, поблизу Гомула. А в решті - дуже приємна і спокійна стежка, йти - справжнє задоволення. Спочатку трохи з сумом поглядаю праворуч на Кізли та Шпиці, але втішаю себе, що ще обов'язково там буду. Вигляд на них просто фантастичний, але зробити гарне фото мішає контрове світло, зняти щось пристойне в таких умовах для мого цифромила задача нереальна, втім, роблю кілька спроб:

	В долині перед Гомулом буйство різнотрав'я
	Ліс, куди заходимо трохи пізніше, теж особливо не відстає.

   А поблизу Стаціонару АН справжнє царство Іван-чаю - таке враження, що він намагається в останні дні літа надолужити все згаяне:

Вже на підході до Заросляка (фото) на хвильку здається, що зараз з Говерли прийде щось страшне, навіть дістаємо накидки, але на нас падає лише пару крапель дощу і страшне йде десь далі.

   По дорозі до Заросляка проблем з водою нема, стежку декілька раз перетинають кришталево чисті потічки, перший навіть відбив вейпоінтом (wp 041, 12:07, 1495м), стежка, вже при самому Заросляку закінчується впорядкованим джерелом (wp 044, 14:09, 1305м).
   Отож, пару хвилин по другій вже були на Заросляку, досить швидко знайшли маршрутку, яка збиралася повертатися з групою до Ворохти і де було якраз три вільних місця, з точки зору шофера ми напевно були як незапланований приз, тому взяв з нас лише по десятці. А далі банальне добирання додому, з пересадками, домовлянням і т.д., і т.п... На жаль, все гарне має звичку закінчуватися. Втім, то не дуже біда - кінець одного означає початок другого.

   ps. Фото з дещо меншою мірою стиснення і відповідно відносно вищої якості можна глянути тут, але майте на увазі - ціною трохи вищого трафіку.