Аквазамальовки
(поезія гір)
На Чорногору
На
Попіван (2028м, де
закинута польська обсерваторія)йшличерез Вухатий Камінь((1649м). Від колиби до Дзембронських водограїв стежка
веде в обхід північного схилу Смотрича
(1894м). При підході до ліску вийшли до водопою. Було десь близько
11-ої години. На небосхилі жодної, жодної!, хмаринки. Сонце, незважаючи на
вересень, палило нещадно. В його проміннях, весело дзюркочучи, вигравав веселковими
барвами струмінь джерельної води. Світло, заломившись
у водяному кришталі, падало разом з
півпрозорою тінню в корито, утворюючи грайливу
змійку
1.
Ті промінці, котрим вдалося проникнути через діряві стінки жолоба, пронизивши наскрізь великі краплини води, попадали в тінь
і яскравими світлими плямами гойдались-переливались на прозорій поверхні.
Дрібонькі бризки розсипалися у всі боки, виблискуючи
мініатюрними діамантами. Час від часу котрась з крапельок долітала до верхнього краю жолобу,
хлюскалась на спокійну поверхню і тоді (звідки де візьмись) око милували живі концентричні кільця. Вони, розводячись симетрично
в сторони, розривали світлі яскраві
плямки навпіл... .
Одинадцятий день вересня 2005 року був саме в розпалі.
Вишукуючи і похапцем збираючи з поміж струнких смерек справжні білі гриби
ми і не помітили як хвилин через двадцять ввійшли в володіння Дзембронських
водограїв. В один момент раптом усвідомлюєш
що все твоє єство полонив магічний білий
шумгірськоїводиінікудивженедітисьіне сховатись від нього.
2.Дземброньські водограї на потоці
Мунчель.
Енергетика
водяних мас завжди приваблювала відпочиваючих. Провівши біля Дзембронського
водограю буквально кілька хвилин, на душі стало зовсім спокійно, куди і поділась
свинцева втома важкого підйому. Підступний затишок розслабив та захопив в
полон усі бажання. Далі йти чомусь вже не хотілось. Зачаровані п’янким гірським
повітрям, дорослі та діти тішились під єдиний гул низки з 20-ти окремих водоспадів. Цей чарівний , владний спів
водяної стихії наповнював гірське довкілля незбагненним водограйним дивом.
Алеспогадпромріюпокорититретювершину УкраїнськихКарпатізустрітисьзлегендарнимБілимСлоном враз акумулював воєдино усі залишки
волі і ми поволі рушили далі назустріч своїм мріям і новим
спокусам гір.
Напередодні зими
Вже у жовтні під час одноденного походу вихідного дня, повертаючись з Синяка(1665м),
нас четверо з основної групи вирішило заскочити на Женецький водограй (Гук).
З хребта пірнули в ущелину, де за всіма розрахунками, наприкінці мали вийти
на водоспад. Скинувши метрів 400-500, попали в природну морозильну камеру, де сонце мабуть не показувалось
тижнів зо два. Скоро четверта година дня а в повітрі ще відчувається стерильний запах
ранкової морозної свіжості, на деревах і траві стійко тримається іній, в руслах
потоків вдосталь льоду.
3.Напередодні зими.
Після сходження
на Хом’як та Синяк спуск видався тривалим
і важким. По застарілій мапі ось, ось повинен був з’явитись Гук. Щоб його
не пропустити йшли , вірніше тяжко „гребли”,руслом правої притоки Женця. Час невблаганно збігав. Жаданого водоспаду
як на зло не було. Зв’язок з основною групою, що має транспорт, відсутній
. Між хребтами Явірник та Синяк-Хомяк мобільник
то зайва цяцька. Часу лишається і зовсім обмаль. В голові рояться злі думки,
заважають зосередитись. Тому ноги біжать
самі автоматично, ніхто їх вже не контролює. Надіємось що в низ, до мосту,
де нас чекатиме транспорт, зійдемо вчасно.
І аж коли ця надія майже згасла, нам раптом у всій своїй красі відкривається карпатський
красень –велетень водограй.
Вирвавшись з кам’яних пут, він, Женецький Гук, обрушує з одинадцятиметрової
висоти свої потужні гірські води.Вода холодна аж бринить. Здається дзвенять і бурульки , що тут і там вже
встигли повиростати. Камінь на межі вода-повітря вкритий тонким прошарком
льоду.Ми забуваємо про все - про цейтнот, про обережність, про здоровий глузд. Слизьким шляхом підходимо
до Гука, голосно вітаємось.
4. Женецький Гук обрушує з одинадця-
тиметрової висоти свої потужні гірські води.
Довго вдивляємось
в низ, в золото осіннього листя , що то плавно
кружляє в спіненій купелі ,тозненацькащезаєвводовертіівинирює десь далі по ходу течії,шукаючисонцящобблиснути востаннє насиченими барвами тепла.
Обіцяємо один одному і йому, самому велету, повернутися сюди знову.
Чотири місяці по тому. Женя та Женець
Сезон зими в Карпатах триває доволі довго, а в 2006 році і поготів.
Вона, зима, диктує свій колорит, свою естетику.
В природі панує інший запах, інші фарби, інший ритм.
Холодна пора
року сповільнює звичний плин часу, зупиняє динаміку життя, змінює темп. Краплі
дощу, град вже не несуться стрімко з
небес у супроводі громовиць та блискавок, а пухнастим, сліпучо-білим снігом
ніжно покривають землю після круговерті сповільненого вальсу сріблястих сніжинок.
В ранковий спокій незайманої білизни вгризається хрумкіт, що лунає з під наших ніг.
Морозну тишу будить монотонний рип свіжого
снігу. Одинадцять пар ніг, ніжок і ножищ
створюють фантастичний оркестр. Десь правіше з низу, де літом бурлили швидкі
води гірського потоку, зимову сонату підтримує дзвінке дзюрчання Женця. В
цьому місці струмок нарешті проривається
на волю крізь білий панцир криги і розлившись
вневеличкепрозореозерцезмолочнимиберегамивінзновупірнаєпід лід та снігове хутро щоб аж ген там, біля підвісного мосту в Татарові
винести свої нестримні води до Прута. З набором висоти таких прогалин все
більше і більше.
5.Вцьомумісціструмок нарешті проривається на волю.
З-поміж смерек
та соснових небошкрябів контрастно вирізняєтья невисока поросль справжніх ялинок. На їхніх широких, насичено-
зелених гіляках тримається товста вата снігу. Від довколишньої краси спирає дух.
Розноситься радісний сміх найменшої учасниці подорожі -Жені. Юний, допитливий
розум, не закостенілий ще від шкільних догм, розгадав мабуть першу в своєму
житті лісову загадку.
- Кізка! Кізка! Тут була Кізка.
І справді, молодий слідопит , знявши рукавичку, тицькає пальцем в копитце
одного з слідів косулі, що вервечкою перетинають нашу
дорогу і губляться десь в хащах.
Зимова казка
оживає. Ми йдемо провідувати Женецький водограй, адже це ми обіцяли, собі
і йому. Маленькій Жені
не терпиться познайомитись з лісовим велетнем, її старший брат заледве встигає
за нами. Решта учасників експедиції позаду. Вони фотографуються на фоні зимових пейзажів, насолоджуються
краєвидами.
Невдовзі ми
у цілі. І що ми бачимо? Величезну льодову брилу.
6. Під кількаметровою повстю голубого
скла 7.Звісившигігантські льодяні зуби-бурулі, Гук відпочиває
Водоспад зовні
вщент замерз. Але під кількаметровою повстю голубого скла відчувається мірний
подих-дзюркіт карпатського велета. Звісивши гігантські льодяні зуби-бурулі, Гук відпочиває. Окремі кришталеві ікла сягають 4
метрового розміру. Внизу, під грандіозним
молочним монолітом, утворилась чудернацька печера з кришталю.
8. Чудернацька печера з кришталю.
Падає сніжок. Сьогодні часу вдосталь. У передчутті чудово проведеного дня
з нетерпінням потираю руки. Зимова казка продовжується.
Жовтневий шторм
З вдосвіта совгаємось по Малому Канусяку, чекаємо на схід сонця. Довкола усі
долини ніби застелені білими пуховими ковдрами.
Довгоочікуване
сонечко з’являтися і не думає, мабуть сьогодні воно цілісінький день буде ховатися за ширмою вагітних снігом
хмар. Інтернетовські прогнози схоже справджуються.
Світліє. Стає видно як туман (теж Н2О , його газова форма) ворушиться, живе.
Ген там, з північної сторони із небес суцільною стіною сиплять в перину-океан хмари. Перемішуючись бурлять,
пливуть. А на Аршиці вони вже за усіма
властивостями рідини формують перекат. Туманна стихія через сідловини хребта
Аршиця переливається в долини русла
Молоди.
10. Через сідловини хребта Аршиця
Поповнивши в низу молочні ресурси, океан холодної пари кидає потужну хвилю
на ближні вершини. На плаву втримуються Кінь, Грофа, Молода. Решту менших
вершин безнадійно накрила біла лавина. Ослабивши
міць пухові клубні повільно скочуються з Паренке, Великого Канусяка і тихцем
крадуться сюди.
Подумки благаю
щоб ця повінь нас минула. Кому ж охота
з фотоапаратом бути їжачком в тумані.
Та дійшовши до перемички двох Канусяків, туманна стихія перехлюпується
в інший, більш бурхливий океан, на краю котрого мало би зійти сонце.
11.Пухові клубні повільно скочуються Великого Канусяка. 12.Шторм
Але немає краю
цим безмежним молокам , немає і сонця. Тільки велика світла пляма в небесній
частині стихії маячить Сивулі-Титаніку,щопотопаєвшаленомуштормовомунатиску океану хмар.
Часвідчасувдалинінадобріємз’являються багряні обриси двохтисячників, Говерли та Петроса . Це Велика
Земля.
По дорозі в
Осмолоду пролітає перший в сезоні 2006-2007 сніг.
Січень 2007р.
Матеріал підготував (написав): 