стрибнути на головну сторінку  
 ::: головна сторінка ::: про сайт ::: форуми ::: мапа сайту ::: статистика ::: відпочинок :::
Українські Карпати
РЕГІОН 
ТОПОГРАФІЯ 
ГІДРОГРАФІЯ 
КЛІМАТ 
ФЛОРА 
ФАУНА 
ОХОРОНА ПРИРОДИ 
ПРО КРАЙ 
Карпати туристські
МАТЕРІАЛИ 
ТРАНСПОРТ 
КАРТИ 
СПОРЯДЖЕННЯ 
МАРШРУТИ 
РЕПОРТАЖІ 
ВИПАДКИ 
ВІДПОЧИНОК 
ПОГОДА 
РІЗНЕ 
Друзі та партнери


   ::: ГОЛОВНА / ВИПАДКИ / Парашка в день святого Валентина :::

Парашка в день святого Валентина (історія одного соло)

П’ятниця 13 лютого

Прийшов я в п’ятницю з тренування додому (13 лютого) десь біля десятої вечора. Штани лижні так і не залатав з минулого катання, отож поїздка в Тисовець відпадає. Отож подумав трохи потоптати снігу у Сколівських Бескидах. Їду на Парашку. Швиденько збираю наплечник. Спішно читаю опис маршруту у книжці Снітицького. У день вкладусь. Проте інтуїтивно кладу у наплечник легкий літній спальник. В нічному магазині купую деякі продукти, готую 2,5 літра чаю і лягаю спати.

Субота 14 лютого

Ось і наступив день всіх закоханих. Без почуття любові неможливо жити у цьому світі. Ось і я хотів закохатись з першого погляду у Парашку (їду туди вперше).
Вранці сідаю на Мукачівську електричку. Весь вагон окупували лижники. У вагоні кругом точаться розмови про Тростян, Грабовець...

Читаю журнал, і ось доїжджаємо до Сколе. Погода нормальна, проте трошки туманно.
Виходжу на лісову дорогу, згідно опису маршруту. З’явилось сонечко, ліс чудовий. Жодних слідів не видно. Сніг нижче колін. Їдеться дуже легко...
Згодом дорога стрімко піднімається вгору, тут снігу побільше і часто провалюєшся по пояс. Раптом бачу, що дорога веде вниз. Так неохота втрачати висоту, вирішую іти лісом вгору. Видніється ретрансляціна станція, я думав- що вона лежить на тому ж хребті, що й Парашка. Отож виходжу з лісу і за стовбами ЛЕП іду до станції. Погода чудова, жодного туману, навіть вітру немає. І до того ж із часом все гаразд. 12:30 і я вже на території ретрансляційної станції. Огорожі і брами майже не видно- усе замело снігом. Біля дверей бачу сліди. Стукаю, дзвоню – ніхто не відповідає, оглядаю усі ці антени, локатори, стукаю у вікно, гукаю, проте і тут тиша. Раптом бачу хребет, і за всіма описами –саме це і хребет Парашки. Думаю за 2 години зроблю цю чудову вершину. Отож спускаюсь вниз, через ліс із засніжених смерек. Як тут гарно, відпочиває душа... Підіймаюсь на хребет Парашки. Іти важко, сніг по пояс, видно заметені сліди, іду по них. Трапляються ділянки жорсткого фірну на траверсах, добре, що хоч палиці трекінгові взяв, є чим застрахуватись. Вже 14:00 а до Парашки ой як далеченько. Ну думаю до третьої ще можна іти, оскільки о п’ятій вже темніє, а ще треба спуститись вниз.

Раптом погода міняється – починається снігопад, вітер, туман. Орієнтуватись важко. Ех вертатись важко...вже так блицько до цілі і відступати...Знаю, що якщо піду далі, треба бути готовим до ходоної ночівлі. Але інстинктивно рухаюсь вперед...вітер 17 м/с. Іти і дихати важко. Раптом бачу хрест видніється. Вперто топчу сніг, провалюючись по пояс. Нарешті я на вершині!!!! Вітер здуває, сніг, мороз, величний хрест. На годиннику 17:25. Так, у Сколе я сьогодні не потраплю. Організм виснажений, думати важко. Добре що хоч який-небудь спальник є... Про всяк випадок залізу під ялинку, зроблю імпровізовану снігову печеру...Розумію, що це може бути останній день в житті, молюсь...Раптом на західній стороні хребта бачу колибу! Радості немає меж. Бог знову мене врятував. Колибка маленька, затишна. На повний ріст не станеш. Тут із дощок складаю ліжко, ще є два одіяла. Просто чудово. Передягаюсь у теплі речі, залізаю у спальник, всі можливі речі кладу у спальник, шкарпетки мокрі сушу на животі. Вібрами накриваю курткою і кладу під голову. Витягую мобільний і дзвоню своїм. Вони, звісно, переживають, оскільки я обіцяв вернутись сьогодні.

Вночі було чути як по хребту гуляють вільні вітри, іноді сніг пробирався і до колиби. Заснути важко. Весь час лежиш і дивишся на годинник, коли вже ранок наступить. Нарешті дочекався сьомої ранку. Збираюсь, снідаю мороженими канапками, п’ю чай, температура якого 36, 6 (оскільки тримав його в спальнику). Складаю наплечник, наводжу порядок у колибі і о 8:20 вирушаю. Видимість не більше тридцяти метрів, мете сніг, вітер... Орієнтуюсь по компасу, іду на хребет, тут провалюєшся вище пояса, отож трохи траверсую із східної сторони. Раптом бачу сліди, трохи заметені. Підозріваю, що це мої сліди, але вони ведуть у протилежну сторону від мене, ну думаю, іду за слідами... Вже 9:20 і я знову.......біля колиби.

Важко орієнтуватись на хребті, приймаю рішення спускатись у ліс і йти по азимуту. У лісі снігу ще більше ніж на хребті, проте униз іти лекше, до того ж вітер не такий сильний...
У засніжених ярах бачу потічок, звіряю за компасом- ніби іду у правильному напрямі. Іду за течією потічка. Згадую, якою дорогою ішов на хребет, компас каже, що треба підійматись угору. Підйом угору засніженим лісом- справа не з легких. Часто зачіпляєшся за гілки, лежачі стовбури дерев, падаєш. Раптом бачу гірського козла- справжнього. З великими рогами, з коричневою шерстю, так граціозно біжить, шкода, що не встигаю його сфотаграфувати, от би мені зараз стати таким козлом і швидко забігти у якесь село...

Ось так іду лісом, а тут знову стрімкий підйом, і так разів із п’ять, так думаю, за азимутом іти важко, піду я за течією потічка, спускаюсь униз, тут дуже крутий спуск, падаю, зафіксуватись важко, попадаю прямо на кригу потічка і провалююсь у воду. Так, добре, що тільки по коліна, значить ще не все втрачено, вижити можна. Іду за потічком, обережно переходжу в деяких місцях кригу, зупиняюсь дуже рідко, тільки щоб добре віддихатись і попити води. Ці години ідуть так довго, сили вже зовсім покидають, тільки б не заснути...А ось і дорога! Проте вона веде до потічка і знову губиться... На годиннику вже 14. Іду я точно не в тому напрямі, на Північ замість Півдня. Але вже маю надію, що вийду за потічком у якесь село. О, вже бачу огорожені пасовиська, значить село десь неподалік. Знову мобілізую останні сили і йду. Так, вже село...У селі виходжу на дорогу, не треба іти по цілині. Таке враження, як міняєш важкі чоботи на легкі кросівки. Ідеться дуже легко. Дізнаюсь, що це село Корчин. До Верхнього Синевидного кілометрів із п’ять. Але я сідаю на автобус, їду до Стрия. Тут на маршрутку, дзвоню додому, що все гаразд. Ось і все, скінчились ці годинни важкої боротьби за життя. Два дні восьмигодинної ходьби майже нон-стоп по цілині із снігами по пояс. Все-таки Парашка мене полюбила, і відпустила додому живого і здорового.

 Матеріал підготував (написав): Ihor Pylypyak


 
Коментарі

Коментування доступне тільки зареєстрованим користувачам.

Якщо Ви зареєстровані на сайті - введіть свій логін і пароль у формі аутентифікації нагорі сторінки (якщо Ви логуєтеся з чужого комп"ютера - приберіть галочку "пам'ятати мене" і тоді, навіть якщо забудете прикінці роботи натиснути кнопку "Вийти", Ваша автентифікація на цьому комп'ютері знищиться як тільки Ви закриєте вікна броузера з відкритими сторінками karpaty.com.ua).

Якщо не зареєстровані - зареєструйтеся.
Коментарі до цієї статті
halusox повідомив(-ла) 12.03.2009 12:27
Це дійсно був справжній екстрим.Я ще ніколи не була на Парашці, але хотіла б попробувати.
Satyr'a повідомив(-ла) 28.01.2007 13:54
Я би боялася сама так в гори піти.Я була на Парашці давним-давно-тяжко йти,але вона гарна.Це була моя перша більш-менш висока гірка)))
renat-17 повідомив(-ла) 27.08.2006 13:45
Зимовий похід - це справжній екстрім. Що й казати, якщо літом, напередодні дня незалежності, потрапивши під проливний дощ, я з двома друзями знайшли єдиний безпечний притулок, лише в колибі.
Надворі був такий сильний вітер і дощ, що відкриваючи дверцята в колибі над рано нас проймав холод. Очевидно температура надворі не перевищувала 12 градусів, не кажучи вже про несамовитий вітер.
Отже, я можу з впевненістю сказати, що Карпати не для слабих духом і тілом
Silvestr повідомив(-ла) 12.05.2006 17:31
Молодець!!! Я пишаюсь такими людьми!!!
севта [guest] повідомив(-ла) 15.03.2005 12:29
Ти знаеш я в принципі оріентувальниця і туристка вже зі стажем що таке парашка зимою знаю.Азимут це така річ яка вимагає досить непогано знання,томущо це техніка якою потрібно оволодіти. В принципі ти молодець., і в принципі я знаю що таке еоли хочеться екстрему та романтики,А але знаеш гори навіть такі як наші вимагають,безпеки.Удачі тобі в твоїх подорожах, але не хочеться збільшувати список загиблих
dimon повідомив(-ла) 14.12.2004 17:17
самому зимою в гори, це супер екстримально!
Ed.ua повідомив(-ла) 13.06.2004 18:23
(блін не дошкрябав І-й абзац)...халепу. Все від того що у екстремалів дещо притуплені почуття небезпеки взвичайних умовах. Ось в kombata так вийшло.
Ed.ua повідомив(-ла) 13.06.2004 18:14
Дуже повчальна історія про те як легко-запросто
можна втрапити в халепу.
Взагалі є купа випадків коли доки в своїй справі(жокеї, гонщики, каскадери, акробати... ) падали в простих побутових ситуаціях (зі сходів,стільця, на рівній дорозі) причому із смертельним виходом, чи скручували собі в"язи.
А всім спецам скажу: Азимут штука хороша, особливо на слабо пересіченій місцевості при нормальній видимості-визначив ,навів, вхопив оком дальній орієнтир і дуєш на нього чи (і то зносить - плечевий поворот на кроці лівою не рівний розвороту на кроці правою ногою). А по горах? А по круглим (преш в одному напрямі і гадки не приходить що скоро на свій хвіст наступиш)? А по снігу? А коли як"Ежик в тумане" і втратив почуття час-віддаль.
Так що фіксуєм стратегічні помилки і мотаєм на "Ус". За що і дякуємо автору.

Vudu повідомив(-ла) 08.06.2004 17:20
Та чувак оце ти собі загнався!Ти молодець мій знайомий ледве не замерз на Явірнику після того боюсь в гори йти зимою.
Тарас [guest] повідомив(-ла) 20.05.2004 12:16
Щоб тобі не казали, хлопче, а ти молодець. Молодець, що рішився, переборов себе. Все наше життя - це постійна боротьба. Якто кажуть - схиляю шапку. Це не авантюра - це мужність
Назар [guest] повідомив(-ла) 25.04.2004 22:34
Фантастична пригода! І чудово описана.
Я побував на Парашці разів мабуть з 15, але взимку - ніколи. Визнаю, що відчув смак холодного зимового повітря,води у взутті, страх втратити життя а найголовніше - смак боротьби за виживання, бо і сам не раз пережив щось подібне в Карпатах. Я фанатичний любитель походів в Карпатах, але
зараз живу далеко від України, отже не маю змоги організовувати походи частіше, ніж раз у рік влітку. Авантюрність твого походу збудила в мені найрізноманітніші почуття і бажання знову щось таке зорганізувати...Звичайно, що я би взяв хоча б якісь невеличкі лижі зі собою і казанки, щоб зварити щось гаряче на вогні,карту і ще деякі речі. Але че все деталі. Головне - задум, а задум був чудовий. І не слухай критиканів і людей, які не наважилися б ніколи чогось такого зробити.
А ти це зробив, вижив і це вже в минулому. Це досвід, який в тебе ніхто не забере, а в житті пригодиться. Впевнений, що якщо б була гарна поогда з сонечком, ти б чудово зранку повернувся у Сколе хребтом ще до обіду. Але тоді не народилася би така цікава і захоплююча розповідь і те що ти пережив було б неповним досвідом. У крайньому випадку в тебе був мобільник як остання інстанція, до якої ти міг би вдатися по допомогу. Отже - вітаю. Може колись ще щось опишеш з твоіх пригод, а може цього літа зустрінемося в горах, хто зна? Гарних походів і щасти тобі! Назар.

zenko [guest] повідомив(-ла) 31.03.2004 19:12
Атракція! Шоу ! Ти часом не з " Клубу Самовбивць"? Романтика не повинна переходити в проблему виживання. Ти хоч сухий спирт і сірники мав??? І нащо тобі було компас, якщо ти знаючи азимути по них на йшов? І взагалі як ти без карти визначав азимут на орієнтири? І як це можна зробити при відсутності видимості? Якого біса спускатись у самий ліс? Я нарахував щонайменше 3 рази кардинальні зміни у поведінці----ЦЕ ВЖЕ АГОНІЯ! Тішся, шо лишився живий....Не хочу здатись надміру фаховцем, але навіть бувши у деяких місцях по 5 -7раз не дозволяю собі легковажити....
А стосовно козла- то це добре шо ше є вони у Карпатах. Я раз теж по 6 годинах ходу у шортах в сильні дощ-сніг-вітер бачив на Менчулі 1547м високі 7 тополь, на яких співали пташки і було біло від пуху %))
vasyl' повідомив(-ла) 29.03.2004 18:48
Кльовий репорт! А виживання річ корисна. Після таких випадків, коли на межі, так любиш життя ;-)) Головне завдання не ходити по лезу, а не впасти з нього. Ти не впав - Поздоровляю.
rstm повідомив(-ла) 22.03.2004 11:23
В мене був аналогічний випадок і на Парасці. Вперше я йшов туди сам в березні, по кроках, які мені розказали ще в жовтні. На хребет попав без проблем, яле якось по-своєму і не по-людськи. Хребет мене зустрів не надто сильним вітером, неглибоким снігом, але видимість 10-20м не більше. Кожна наступна вершинка здавалася Параскою і скільки йти ще було для мене цілковитою загадкою.
І тут мене вчепився блуд. Я траверснув якусь з наступних вершинок і коли знову вийшов на хребет то пішов в протилежну сторону. Яке було здивування, коли я знайшов свої ж сліди, і тільки витягнувши компас зрозумів що сталося.
До Параски я тоді не дійшов, повернувся додому, але практично кожного року стараюся туди по снігу попасти.
Ще один трафунок стався з нами в середині лютого, коли ми досить матрицною компанією збиралися побомжувати два дні в вагончику за Параскою. На хребті був сніг по пояс, а в заметах провалювалися і глибше. Мусили їхати до Лейби-хорого (Либохору :-) в курну хату.
Михайло [guest] повідомив(-ла) 21.03.2004 15:46
Парашка-це чудове місце... Мені доводилось там бувати десь разів із десять, але у весняно-літній-осінній сезони... А ось взимку я там ще не був... Дивуюсь наполегливості молодої людини, але не можу не зауважити, що такі затії не завжди закінчуються добре... Бережіть себе!!!
alarud [guest] повідомив(-ла) 20.03.2004 17:08
решпект автору, за то, что сумел сходить и вернуться.

странно только, что в лесу следов не было, а на хребте - были :-)

в прошлом году сам предпринимал подобные авантюры на Парашку (февраль) и Петрос(октябрь), однако при условии обязательной разведки местности летом.

жаль, с погодой оба раза крепко не везло
zanuda повідомив(-ла) 17.03.2004 01:27
2 kombat:
Звісно, в кожного хто зібрався в гори, сидить бісенятко авантюризму, інакше б в гори не ходив, а відрощував черево перед телевізором (можливі варіаціі).
Проте в горах є речі залежні від нас і незалежні, то мова про те, щоб якмога зменшити небезпеку від перешkод першого типу.
firman повідомив(-ла) 16.03.2004 23:57
парашка полюбила,колиба полюбила,козел з рогами полюбив - не романтика, а справжнісіньке тобі групове збоченство - ось вам і історія одного соло, все ясно - філософ-аматор
kombat повідомив(-ла) 16.03.2004 10:49
Для zanuda
Спорягу випробовув на соло на Попі Івані на Новий Рік :-) Проте там все було сплановано, кожна дрібниця.
А тут я ма змогу повернутись, коли був біля ретрансляційки, але якщо ти багато ходиш, то знаєш, що є така сила, яка тягне на вершину, відмовитись неможливо, авантюрність в характері чи що...колись це досліджу. А взагалі авантюрно збиратись за 2 год. у зимовий похід більше не буду і Вам не раджу :-)
Tasic повідомив(-ла) 16.03.2004 09:42
Слава Богу, що все обійшлося. А от одному ходити взимку - то вже дуже круто. І там, де не був улітку...
sww [guest] повідомив(-ла) 16.03.2004 08:13
Тут багато чому? ...
До таких лазів у зимку треба готуватись влітку.
А волочитись..., та ще й за путівником ..., ... .
zanuda повідомив(-ла) 16.03.2004 03:37
Взагалі-то - жах!
Можу запропонувати для бажаючих ще 1000 інших способів звести рахунки з життям, деякі з них будуть, навіть, більш приємними, ніж описаний повище!
Що мішало спершу попробувати походити по снігу по коліна і вище на Погулянці, чи біля Чортових скель?!
Набрався б досвіду, провірив би спорядження і приблизно мав би уяву з якою швидкістю засніжений терен долається.
Там же не зашкодило б набратись і навичок з оріентування.
Бо як-то так сталось, що йдучи на північ, ви опинились не біля монастиря в Крушельниці, а в Корчині? Що добрих 45 град. в стороні.
Взагалі-то, оріентування дуже корисна у всіх відношеннях річ.
Можеш вийти на www.orienteering.lviv.ua, зв'язатися з місцевими оріентувальниками, які, я думаю, не відмовлять у вдосконаленні ваших навиків оріентування, раз вирішили ходити сам.
kombat повідомив(-ла) 15.03.2004 13:04
Для Юрка
1. Швидкість вітру 17 м/с дізнався із лінків у форумі (клуб яхтсменів здається...)

Для eve
1. Сам -це не помилка, це упередження. Так людині подобається і вона має право тах ходити.
2.Щодо спорядження і часу - думаю із репорту ви зрозуміли, що сам каюсь із такої авантюри :-) Треба все планувати від А до Я, а особливо зимою .
Як кажуть, вчитися треба на чужих помилках, але...таке треба пережити в тій чи іншій мірі.

Для Veslo.
Так, міні кладовка, але вітру нема, сніг не падає, до того ж тепліше. Якби не ця кладовка, прийшлось би із гілок вимощувати ночівлю і обмороженими були б не тільки ноги :-)
eve повідомив(-ла) 15.03.2004 10:41
Даний репортаж ще раз підтверджує мою думку -- треба говорити про безпеку в горах і вчити молодих, як безпечно проводити час в горах, щоб собі і комусь не завдавати прикрощів. Чому не розрахував часу, чому вибрався в похід сам, чому без спорядження і ще багато чомy??. Добре що так закінчилось, а могло бути дуже і дуже зле. І то не для того "горе туриста", а для всіх його близьких і друзів . Не беріть з нього прикладу, дуже прошу. Поздоровлення. Е.
Юрко повідомив(-ла) 15.03.2004 10:20
Я боюся думати, якби там не було хати... На майбутнє корисне ноу-гав: якщо вже зважився на зимовий першолаз (погодся: авантюризм!), варто порадитись з тими, хто там був, і, знаючи, літній хронометраж, - потроїти (з запасом!) час, і виходити на маршрут з похибкою зимового часу. До речі, звідки взялись 17 м/с?
Шибений повідомив(-ла) 15.03.2004 10:17
Ги ... помучила тебе красуня Парашка .. От так вона любить :)) Але краще вже така кохана в День всіх закоханих , ніж ніякої :)))
Veslo повідомив(-ла) 15.03.2004 10:04
Стоп! Я чогось не розумію? То ж ти хотів в неї закохатись ,)
До речі не так давно була оповідь про осінню Парашку, де та міні колиба фігурувала, навіть на фото :) Як на мене. то її краще назвати міні кладовка :)
Успіхів тобі. Закохуйся частіше :)
Alycya [guest] повідомив(-ла) 15.03.2004 09:15
Классно! Ми влітку теж ходили вперше на Парашку і нам дуже сподобалось Але це було влітку ... А Ви молодець!


Вхід

На превеликий жаль, система Вас не упізнала :-(

   логін
   пароль

пам'ятати мене

Пошук

Вебкамера
Верховина


 
 ::: головна сторінка ::: про сайт ::: форуми ::: мапа сайту ::: статистика ::: відпочинок :::