Смерека европейська Picea abies (L.) Karsten
Родина Соснові - Pinaceae  Напевно перше, з чим асоціюються Українські Карпати - се гори, вкриті смерековими пралісами, котрі сягають ген аж до обрію. І справді, смерека - одне з найпоширеніших у Карпатах дерев, біля 40% усіх гірських лісів - смерекові.
Смерека належить до могутніх і довговічних дерев. За сприятливих умов вона досягає висоти 40-50 м. Старі велетенські екземпляри можуть мати 1.5 м в діаметрі і вік 300 - 400 років. Для того, щоб виросло дерево висотою 35 м, потрібно 100 років. Смерека широко використовується і для озеленення міст, особливо її декоративні форми. Дерево має широкопірамідальну крону, переважно без розгалужень. Кора смереки тонка, червонувато-бурого кольору, зі смолистими виділеннями. Хвоя - чотирикутна в перерізі, гостра. Довжина хвоїнок - до 2.5 см, вони блискучі, темно-зеленого кольору. Хвоя росте практично по спіралі, з усіх боків гілки, що відрізняє смереку від ялиці. Смерека - вічнозелене дерево, середній вік хвоїнок - 7 років, після чого вони відмирають і опадають.  Плід смереки - шишка. Вона має циліндричну форму, діаметр 3-4 і довжину 10-15 см. Луски на шишках ромбічні, світло-коричневого кольору, щільно прилягають. Цвітіння відбувається у травні-червні, насіння достигає у жовтні, але висипається з шишки лише у січні - грудні наступного року. Для проростання насіння необхідно, щоб ґрунт прогрівся до температури біля 20 С, а також достатню вологість. Таких умов насінини можуть чекати до 5 років, не втрачаючи схожості. "Урожайні" на шишки роки трапляються в середньому раз на сім років. Плодоносити дерево починає з пятнадцятирічного віку, а у насадженнях - з віку 25-30 років.
Смерека може розмножуватися і веґетативним шляхом. Нижні, пригнуті до землі гілки дерева пускають коріння, і згодом починають рости самостійно. Дерево росте в чистих і мішаних насадженнях. Нижня межа її поширення - біля 700 м н.р.м., а верхня - біля 1600 м. Окремі низькорослі екземпляри ростуть на висотах до 1900 м н.р.м. Мішані ліси смерека формує переважно з ялицею та буком. Вище 1250 м ці більш теплолюбні дерева зникають, і уворюються чисті смерекові ліси. У такому лісі навіть сонячного дня панує напівтемрява, росте дуже мало трав і кущів, а землі вкрита суцільним килимом опалих хвоїнок. Коренева система дерева пристосована до камянистих малопотужних ґрунтів. Практично всі корені розташовані в приповерхневому пласті землі, зате простягаються достатньо далеко. Корені сусідніх дерев переплітаються між собою, що забезпечує високу стійкість проти вітровалів. Тому буреломи рідко валять густі насадження смереки. Смерекові ліси мають величезне водо- і ґрунтозахисне значення. Крім того, у високогір'ї дерева перешкоджають сходженню снігових лявин.  Смерека - неприхітливе дерево. Воно легко переносить значне затінення, підвищену вологість повітря і навіть невелике заболочення ґрунту. В суху погоду гілки дерева опускаються додолу, а у вологу, перед дощем - навпаки, підіймаються догори. Смерека може рости навіть в тріщинах скель. Добре почувається під шатром листяних дерев і кущів, а згодом заглушує їх.
Весь побут гірських жителів тісно повязаний з цим деревом. Воно здавна було основним будівельним матеріялом для хатів і громадських споруд. Смерека використовується для виготовлення трембіт, причому найкращим вважається дерево, у котре вдарила блискавка. Деревина смереки цінується за свою м'якість, легкість, рівномірний білий колір, котрий з часом не тьмяніє. Вона має дрібні волокна і рівномірний приріст по діаметру, що забезпечує файні резонансні властивості. Тому деревина іде на виготовлення музичних інструментів. Зі смереки здавна добували смолу, дьоготь, живицю, деревний оцет. Використовується і у паперовій промисловості. З хвої добувають ефірну олію і вітамін С. Смерека використовується і як лікарська рослина, зокрема для заживлення ран. Джерела:
1. С.А.Генсірук, В.О.Кучерявий, Л.Й.Гайдарова, В.Д.Бондаренко Зелені скарби України. Київ, "Урожай", 1991.
2. С.М.Стойко, Д.С.Саїк, К.А.Татаринов Карпатський заповідник. Ужгород, "Карпати", 1982.
3. Заповедники Украины и Молдавии. Под.ред. В.Е.Соколова, Е.Е.Сыроечковского, Москва, "Мысль", 1987  Матеріал підготував (написав): Poмaн Паpaнчук
|
