КАРПАТСЬКИЙ БІОСФЕРНИЙ ЗАПОВІДНИК

ВСТУП

Карпатська гірська система, поряд з Альпами та Балканами, характеризується найбільшою біологічною різноманітністю на європейському континенті. В Українській частині Карпат інтенсивне природокористування розпочалось пiзнiше, нiж в Захiдних Карпатах. Завдяки цьому тут на значних площах збереглися дiлянки дикої природи, зокрема унiкальні пралiси. Питання про їх охорону постало ще на початку XX століття, коли було створено кілька лісових резерватів в Чорногорі та Марамороських Альпах для збереження i вiдновлення зникаючих представникiв флори та фауни. Особливо активiзувалася робота вчених щодо територiальноїй охорони природи Українських Карпат пiсля другої свiтової вiйни. Вже в 1949 роцi на північних схилах Чорногірського хребта був видiлений цiнний лiсовий масив площею 3,9 тис. га, який в 1955 роцi оголошено заповiдним. Велика увага питанням територiальної охорони природи придiлялась i на Закарпаттi. В 1958 роцi на пiвденних схилах гiрського масиву Красної, в басейнах Великої i Малої Угольки, створений Угольський лiсовий заказник площею 4600 га, а в 1969 роцi в басейнi Лужанки - Широколужанський флористичний заказник площею 5644 га. Таким чином були створенi всi необхiднi передумови для органiзацiї бiогеографiчно репрезентативного заповiдника в регiонi Українських Карпат.

В 1968 роцi уряд України для збереження унiкальних гiрських ландшафтів прийняв Постанову про органiзацiю Карпатського заповідника на площі 12,6 тис. га. За тридцятирiчну iсторiю iснування його територiя неодноразово збільшувалася. На сьогодні майже 2,5 відсотки території регіону знаходиться під охороною заповідника, що з 1992 року входить до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. У складі Карпатського біосферного заповiдника (КБЗ), загальна площа якого складає 57880 гектарiв, налічується шість вiдокремлених масивiв, а також регiональний ландшафтний парк "Стужиця" та ботанічні заказники державного значення “Чорна Гора” і “Юлівська Гора”. Заповiднi масиви розмiщуються на висотах вiд 180 до 2061 м.н.р.м. в захiдному, центральному i схiдному секторах Українських Карпат. Така територiальна структура КБЗ практично повнiстю репрезентує ландшафтне та бiогеографiчне рiзноманiття Схiдних Карпат. Тут представленi мало порушені та практично незачеплені людською діяльністю передгiрні дiброви, гiрські букові, мiшані та смерекові лiси, субальпiйські та альпійські луки з сосново–вiльховим криволiссям і скельно–лишайниковими ландшафтами. Майже 90% територiї заповiдника вкрито лiсами - переважно пралiсами. В заповiднику охороняється понад тисячу видiв вищих судинних рослин, 64 види ссавцiв, 173 види птахiв, 9 видiв плазунiв, 13 видiв земноводних, 23 види риб, понад 10000 видiв безхребетних тварин. Тут представленi найкраще збереженi карпатськi екосистеми, якi служать сховищами для багатьох рiдкiсних і зникаючих видiв рослин i тварин. В заповiднику вiдмiчено 64 види рослин i 72 види тварин, занесених до Червоної книги МСОП i України, а також до Європейського Червоного списку.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ

Карпатський бiосферний заповiдник є природоохоронною науково-дослiдною установою мiжнародного значення. Науковий колектив заповiдника придiляє значну увагу розробцi екологiчних засад збереження природних екосистем i методiв управлiння ними в Карпатському регiонi. За результатами проведених дослiджень випущено десятки томiв Лiтопису природи, декiлька монографiй та сотнi iнших наукових публiкацiй. Поряд з цим, заповiдник є полiгоном для екологiчних дослiджень багатьох стороннiх науково-дослiдних установ. На його базi проводяться науковi конференцiї, семiнари та симпозiуми. Тут проходять наукову практику i пiдвищують квалiфiкацiю студенти та спецiалiсти в галузi бiологiї, лiсового господарства, охорони природи, заповiдної справи тощо.

В заповiднику налагодженно екологiчний монiторинг, тобто проводиться багаторiчне безперервне стеження за станом екосистем i ходом природних процесiв у них. У рiзних природно-клiматичних зонах створена система стацiонарних монiторингових дiлянок, розгорнута сiтка постiйних пробних площ, фенологiчних, метеорологiчних та гiдрологiчних постiв, постiйних облiкових маршрутiв.

Територiально заповiдник подiлено на функцiональнi зони: заповiдну, буферну, регульованого заповідного режиму та антропогенних ландшафтiв, які відрізняються, в першу чергу, режимами природокористування. Функцiональне зонування територiї заповiдника сприяє поєднанню завдань охорони природи з iнтересами мiсцевого населення. В зонi антропогенних ландшафтiв проводяться комплекснi заходи, спрямованi на покращення як екологiчних, так i економiчних засад природокористування в регiонi розташування бiосферного заповiдника.

В заповiднику значна увага придiляється екологiчнiй освiтi та вихованню населення. Для цього в центральнiй садибi в мiстi Раховi створено музей екологiї Карпат, видається Всеукраїнський екологiчний науково-популярний журнал "Зеленi Карпати", створена мережа iнформацiйних центрiв, екологiчних науково-пiзнавальних стежок. Природа заповiдника та його дiяльнiсть вiдображається в численних науково-популярних відео- та кiнофiльмах, книгах, буклетах, листiвках, конвертах, значках тощо.

Карпатський бiосферний заповiдник є членом мiжнародної Карпатської асоцiацiї заповiдникiв та нацiональних паркiв, i пiдтримує тiснi контакти з природоохоронними установами Польщi, Румунiї, Словаччини, Угорщини, Чехiї та Швейцарії.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Українські Карпати володіють значним курортно–рекреаційним потенціалом. Всупереч цьому, сучасна господарсько–виробнича орієнтація регіону полягає в екстенсивному використанні місцевих ресурсів. Розроблена науково обгрунтована модель сталого розвитку гірських районів передбачає екологічно зорієнтовану переорієнтацію економіки Українських Карпат на розвиток туристично–рекреаційної індустрії. В усьому свiтi розумної альтернативи туризму i рекреацiї в гiрських регiонах не iснує.

В останні десятиліття у всьому світі активно розвивається і пропагується екологічний туризм. В Карпатському заповіднику, завдяки природним особливостям, а також функціональному зонуванню території, представлені найкращі умови саме для розвитку цього напрямку рекреації.

В цьому контексті, перспективним напрямком подальшого розвитку Карпатського біосферного заповідника повинно стати, поряд з охороною та виченням унiкальних природних екосистем, використання потужного рекреацiйного потенцiалу.

ЧОРНОГІРСЬКИЙ ЗАПОВІДНИЙ МАСИВ

Розмiщений на пiвденному макросхилi Чорногiрського хребта в межах висот вiд 700 до 2061 м.н.р.м. На територiї масиву, площа якого складає 16375 га, знаходиться найвища вершина Українських Карпат - гора Говерла (2061 м). Головний хребет Чорногори утворений флiшовими породами (аргилiти, алевролiти, пiщаники, гравiлiти тощо) крейдяного i палеогенового вiку. Сучасна геоморфологiчна будова Чорногори датується мiоцен - голоценовими перiодами. Рельєф високогiр’я носить слiди давнього зледенiння з характерними льодовиковими формами - карами та троговими долинами.

Клiмат Чорногiрського масиву помiрно континентальний: вiд прохолодного гумiдного до холодного евгумiдного. Iз збiльшенням висоти над рiвнем моря температура повiтря понижується, а кiлькiсть опадiв зростає. За даними метеостанцiї Луги (613 м.н.р.м.) середня температура самого холодного мiсяця (сiчня ) рiвна мiнус 6,8 градуса, самого теплого (липня) - 15,7, середньорiчна 5,4 градусiв. Рiчна сума опадiв 1001 мм. На метеостанцiї Пожижевська (1430 м.н.р.м.) середня температура сiчня рiвна мiнус 6,4 градусiв, липня - 11,5, середньорiчна - 2,8 градусiв. Рiчна сума опадiв збiльшується до 1465 мм.

Велика кiлькiсть опадiв обумовлює наявнiсть добре розвинутої гiдромережi. На територiї масиву знаходяться основні витоки рiчки Бiла Тиса.

Типовими для лiсових формацiй є свiтло-бурi та темно-бурi гiрсько-лiсовi грунти. У високогір`ї переважають торфянисто-гiрсько-пiдзолистi i гiрсько-лучно-буроземнi грунти.

Чорногiрський заповiдний масив характеризується великою рiзноманiтнiстю рослинностi i флори. Панiвним типом рослинностi є лiси. В прохолодному клiматi Чорногори чистi бучини (Fagetum) мають обмежене поширення i приуроченi до пiвденних схилiв. В бiльш широкому висотному дiапазонi зустрiчаються мiшанi листяно-хвойнi лiси з Fagus sylvatica, Abies alba, Picea excelsa, що сягають висоти 1200 м. Вище поширенi зональнi смеречники клiмаксового характеру, що утворюють верхню межу лiсу, яка тут проходить на висотi 1500 -1600 м.

В субальпiйськiй поясі поширенi клiмаксовi угруповання криволісся (Mugheta, Duschekieta i Junipereta sibiricae). Значнi площi тут займають трав’янистi формації з Deschampsia caespitosa, Calamagrostis villosa та значно меншi - з Nardus stricta. Альпiйськi луки утворенi угрупованнями iз Carex sempervirens, Festuca supina i Juncus trifidus. Фрагментарно зустрiчаються угруповання з домiнуванням Carex curvula i Lerchenfeldia flexuosa.

В складi флори Чорногiрського масиву нараховується ряд рiдкiсних видiв: Atragene alpina, Helleborus purpurascens, Leucanthemum waldschteinii, Listera cordata, Rhododendron kotschyi, Aconitum firmum, Anemonastrum narcissiflorum, Chrysosplenium alpinum, Gentiana acaulis, G. verna, Melampyrum saxosum, Parageum montanum, Pedicularis verticillata, Polygonum viviparum, Pulmonaria fillarskiana, Rhodiola rosea тощо.

Центральним ядром фауни хребетних Чорногiрського масиву є види тайгового та альпiйського комплексiв. У високогiр’ї, на висотi бiля 1800 м, зустрiчається снiгова полiвка (Chyonomis nivalis) та альпiйська тинiвка (Prunella collaris), занесенi до Червоної книги України. Характерними мешканцями хвойних та мішаних лісів Чорногори є трипалий дятел (Picoidus tridactylus), жовтоголовий корольок (Regulus regulus), бiловолий дрiзд (Turdus torquatus), глухар (Lyrurus urogalus), рись (Lynx lynx), ведмідь (Ursus arctos) тощо. Загалом, у фаунi Чорногiрського масиву добре представленi види, характернi для всього лiсового поясу Карпат.

Чимало видiв безхребетних - карпатських та схiднокарпатських ендемiкiв - зареєстровано в Українських Карпатах тiльки в Чорногорi: Calosoma inquisitor, Carabus transsylvanicus, Trechus plicatulus, Duvalius ruthenus (Carabidae, Coleoptera).

СВИДОВЕЦЬКИЙ ЗАПОВІДНИЙ МАСИВ

Займає площу 6580 га в найвищій частині Свидовецьких гір в межах висот вiд 600 до 1883 м.н.р.м. Гірська споруда Свидовця, як і більша частина Українських Карпат, має флішову будову. На головному хребті добре збереглися сліди льодовикової діяльності.

Клімат Свидовця вологий, прохолодний і помірно холодний. За даними метеостанцiї Кобилецька Поляна (410 м.н.р.м.), середня температура сiчня рiвна мiнус 3,4 градуси, липня - 18,4, середньорiчна - 8 градусiв. Рiчна кількість опадiв становить 930 мм. Клiмат високогiр’я холодний, гумiдний.

У лісовому поясі переважають світло- і темно-бурі грунти. Для верхньої межі лісу характерні світло-бурі грунти.

Грунтово-кліматичні умови південного макросхилу масиву оптимальні для бука, формація якого має клімаксовий характер. Букові ліси піднімаються тут до висоти 1380 м, що є найвищою межою бучин в Українських Карпатах. Панівними асоціаціями є різні типи бучин. На скельних формах рельєфу поширені також буково-яворові та буково-ясенево-яворові ліси (Fageto-Aceretum pseudoplatanae, Fageto-Fraxineto-Aceretum). В їх трав’яному покриві зустрічаються листовик сколопендровий (Phyllitis scolopendrium), лунарія оживаюча (Lunaria reduviva), чемерник червонуватий (Helleborus purpurascens), аспленій зелений (Asplenium viride). На північних макросхилах представлені сприятливі умови для формування мішаних деревостанів. Завдяки холоднішому клімату тут зростає ялиця, а біля верхньої межі лісу - смерека. Вище лісового поясу поширено криволісся з душекії зеленої (Dushekia viridis) та ялівцю сибірського (Juniperus sibirica).

Особливо цікавим у флористичному відношенні є високогір’я Свидовця в районі вершин Малої Близниці (1778 м) та Великої Близниці (1883 м). Тут ростуть такі рідкісні аркто-альпійські види, як бартсія альпійська (Bartsia alpina), дріада восьмипелюсткова (Dryas octopetala), діфазіаструм альпійський (Diphasiastrum alpinum), ситник каштановий (Juncus castaneum), ллойдія пізня (Lloydia serotina), айстра альпійська (Aster alpinus), родіола рожева (Rhodiola rosea), верба списовидна (Salix hastata). В Українських Карпатах лише тут зростають крупка аїзовидна (Drabba aizoides), очанка зальцбурська (Euphrasia salisbur-gensis), ломикамінь переломниковий (Saxifraga androsacea) та ін. Дуже рідкісними є також білотка альпійська (Leonthopodium alpinum), орлики чорніючі (Aquilegia nigricans), сверція альпійська (Swertia alpina) тощо.

Фауна масиву у цілому складає типовий для Карпат гірський комплекс, хоча для неї характерна менша представленість ряду видів, тісно пов’язаних з хвойними породами.

Розмiщений на пiвнiчному мегасхилi Рахiвських гiр - одному з вiдрогiв Марамороського кристалiчного масиву. Заповiдна територiя, площею 8990 га, лежить в межах висот 750 - 1940 м.н.р.м. Основним гiрським вузлом є гора Пiп Iван Марамороський (1940 м). Масив складений твердими кристалiчними породами - гнейсами, слюдяними i кварцовими сланцями, мармуровидними вапняками юрського перiоду, що обумовлюе специфiчнi риси рельефу, грунтового покриву, флори i рослинностi. Рельєфу Мараморош властивi глибокi мiжгiрнi долини, численнi скелястi гребенi та вершини. Представленi слiди кайнозойського зледенiння - льодовиковi цирки. В межах масиву знаходяться басейни потокiв Бiлий i Квасний, якi є, вiдповiдно, притоками Тиси i Бiлої Тиси.

Басейн Квасного вiдрiзняється прохолодним i холодним гумiдним клiматом, характеристика якого, за даними метеостанцiї Луги, приведена вище. Басейну потоку Бiлого властивий бiльш теплий клiмат. За даними метеостанцiї Дiлове (390 м.н.р.м.), середня температура сiчня рiвна мiнус 4 градуси, липня - 18,5, середньорiчна - 7,9 градусiв. Середньорiчна сума опадiв - 1087 мм. У високогiр’i клiмат холодний, гумiдний.

Марамороський заповiдний масив характеризується своєрiдним рослинним покривом, що обумовлено його геологiчною будовою. На нижчих гiпсометричних рiвнях широко поширенi мiшанi листяно-хвойнi та листянi лiси, сформованi з Fagus sylvatica, Abies alba, Picea excelsa i Acer pseudoplatanus, рiдше - з Carpinus betulus. Буковi пралiси поширенi на пiвденних схилах та на багатих кальцiем грунтах. Найбiльшi площi займають мiшанi фiтоценози. В холодному клiматi на верхнiй межi лiсу, яка проходить тут на висотi 1600-1700 м, поширенi чистi клiмаксовi смеречники. Вище них розташованi субальпiйськi та альпiйськi луки з фрагментами заростей криволiсся, здебiльшого з Pinus mugo. Значного поширення тут набули угруповання з Rhododendron kotschyi та чагарничкiв - Vaccinium myrtillus, V. vitis-idaea та V. uliginosum. В субальпiйському та альпiйському поясах зростає ряд рiдкiсних рослин, як Anemonastrum narcissiflorum, Anthemis carpatica, Gentiana acaulis, G.lutea, G.punctata, Narcissus angustifolius, Poa deylii, Pulsatilla alba, Sempervivum montanum, а в лiсовому поясi - також Campanula carpatica, Scopolia carniolica та iн.

Фауна масиву багато в чому схожа з Чорногорою, але має свої особливостi. Завдяки бiльш скелястому ландшафту високогiр’я краще представленi мешканцi кам’янистих розсипiв - снiгова полiвка та альпiйська тинiвка. Тiльки тут вiдмiчений в заповiднику сокiл-сапсан (Falco peregrinus), який надає перевагу скелястим дiлянкам. З безхребетних слiд вiдмiтити ендемiчнi види комах, приуроченi до скельних виходiв: Carabus fabricii, Nebria transsylvanica та Trechus carpaticus.

Розмiщений в пiвденних вiдрогах Свидовецького хребта на висотах від 350 до 1409 м.н.р.м. Займає площу 4925 га, яка повнiстю знаходиться в межах лісового поясу. Найвища вершина - г. Лисина (1409 м). В південній частині масиву пролягає смуга юрських мармуровидних вапнякiв, якi утворюють численнi скельнi виходи. Цей район вирізняється як клiматичними умовами, так i характером рослинностi. Тут закінчується суцільне поширення дубово-букових лісів. Пiд впливом теплих повiтряних мас з Марамороської долини у цьому районі створилися специфiчнi умови, що сприяють поширенню теплолюбивих видiв на значнi висоти. Так, Quercus robur та Q. petrea доходять тут до висоти 1090 м, що є їх найвищим мiсцезростанням в Українi. Особливої уваги заслуговують осередки зростання Taxus baccata, що збереглися на вапнякових скелях пiд пологом яворово-букових лiсiв. Основну площу в масиві займають букові ліси, які представлені як чистими, так і мішаними фітоценозами. Подекуди, на вищих гіпсометричних рівнях, поширені зональні смеречники.

Фаунiстичний комплекс масиву складають характернi для лiсiв Українських Карпат види. Земноводнi представленi саламандрою плямистою (Salamandra salamandra), тритоном карпатським (Triturus montandoni), жабою трав’яною (Rana temporaria) та кумкою гiрською (Bombina variegata). Своерiдний мiкроклiмат південної частини масиву сприятливий для лiсового полоза (Elaphe longissima), який в заповiднику зустрiчається локально. З хижих ссавцiв звичайними є лисиця (Vulpes vulpes) i куниця лiсова (Martes martes), зрiдка зустрiчаються ведмiдь, рись, кiт лiсовий (Felis silvestris) та борсук (Meles meles). Iснуючi на територiї масиву тектонічні печери та покинутi штольнi служать сховищами для 8 видiв кажанів, з яких чотири рiдкiснi – нічниця довговуха (Myotis bechsteini), широковух звичайний (Barbastella barbastellus), та пiдковоноси великий (Rhinolophus ferrumequinum) i малий (Rh. hipposideros).

Розмiщений на пiвденних схилах полонини Красної i її потужного вiдрогу полонини Менчiл в межах висот 400-1280 м. н.р.м. Загальна площа заповiдної територiї складає 15580 га. Геологiчний фундамент масиву утворюють вiдклади крейдяного i палеогенового перiодiв - потужнi шари флiшу, у складi яких переважають аргилiти, алевролiти та, рiдше, пiщаники. Пiвденна частина Угольського лiсництва знаходиться у Пiвнiчнiй зонi стрiмчакiв. Для цього району характерна наявнiсть великих блокiв вапняку з добре розвинутим карстом. Тут представленi рiзноманiтнi карстовi форми, зокрема печери, яких налiчується понад тридцять. На територiї масиву знаходиться найбiльша печера Українських Карпат - “Дружба”, сумарна довжина ходiв якої складає понад один кiлометр. В печерi “Молочний камiнь” знайдена пiзньо-палеолiтична стоянка стародавньої людини. Оригiнальними геоморфологiчними утворами є вапняковi скелі, висота яких сягає семидесяти метрiв.

Найвищi вершини заповiдного масиву - Угольська Плеша (1108 м), Поганська Кiчера (1092 м), Видножанська Кiчера (1072 м), Вежа (937 м).

Потужний хребет захищає масив вiд пiвнiчних вiтрiв - переважають вiтри захiдних i пiвденно-захiдних румбiв. Клiмат району теплий, помiрний i вологий у передгiр’ї, прохолодний i дуже вологий в високогiр’ї. За даними метеостанцiї Уголька (470 м.н.р.м.) середньомiсячна температура сiчня рiвна мiнус 4,5 градусiв, липня – 17,2 градусiв, середньорiчна – 7,1 градусiв. Середньорiчна кiлькiсть опадiв складає 1390 мм.

В нижнiй частинi Угольсько-Широколужанського масиву сформувалися свiтло-бурi середньосуглиннi потужнi грунти, вище - темно-бурi лiсовi. На вапняках утворились щебнистi, а в долинах рiчок - дерновi, iнодi глеєвi грунти.

Масив знаходиться в зонi букових лiсiв, де переважають зональнi бучини, що утворюють також i верхню межу лiсу на висотi 1200-1300 м. Вище, здебiльшого в улоговинах, зустрiчаються фрагменти криволiсся з Duschekia viridis. В оптимальних екологiчних умовах бук вiдзначається високою вiтальнiстю i утворює високопродуктивнi насадження з запасом деревини понад 600 куб.м. на га. На вапнякових оголеннях збереглися унiкальнi для Карпат угруповання Taxeto-Fagetum та Juniperetum sabinae. Тут представлені також релiктовi фiтоценози Quercetum petreae, Fageto-Tilietum platiphyllae, Piceetum abietis i Betuletum pendulae.

Флора масиву включає бiля 550 видiв. Її основне ядро складають неморальнi, бореальнi та монтаннi види. Найбiльше флористичне багатство властиве вапняковiй грядi (понад 200 видiв), де зростають Cotoneaster integerrimus, Juniperus sabina (єдине мiсцезростання в Українських Карпатах), Quercus petrea, Rhamnus cathartica, Tilia platyphillos, Taxus baccata (бiля 1,5 тис. особин), а з трав’янистих рослин - петрофiли та альпiйськi види Campanula carpatica, Cephalanthera rubra, Coronilla elegans, Cortusa matthioli, Iris pseudocyperus, Jovibarba preissiana, Saxifraga paniculata, Scabiosa lucida, Sedum hispanicum. Є також ряд неморальних та аридних видiв - Arum alpinum, Corallorhiza trifida, Epipogium aphyllum, Erythronium dens-canis, Ophyoglossum vulgatum, Viola dacica та iншi.

Фауна букових пралiсiв масиву дуже своєрiдна. Тут зустрiчаються як суто “тайговi” види - рись, довгохвоста сова (Strix uralensis), чорний дятел (Dryocopus martius), снiгур (Pyrrhula pyrrhula), так i характернi для широколистяних лiсiв. Вони представленi чорним дроздом (Turdus merula), середнiм (Dendrocopos medius), бiлоспинним (D.leucotos) та сивим (Picus canus) дятлами, мухоловкою - бiлошийкою (Ficedulla albicollis), костогризом (Coccothraustes coccothraustes), синяком (Columba oenas), лiщиновим вовчком (Muscardinus avellanarius), лiсовим котом, кабаном, саламандрою. Звичайними на територiї масиву є олень благородний, лiсова куниця, руда полiвка (Clethrionomys glareolus), канюк (Buteo buteo), повзик (Sitta europaea), трав’яна жаба – види, якi поширенi по всьому лiсовому поясу Карпат. З рiдкiсних, занесених до Червоної книги України, тварин вiдмiченi кутора мала (Neomys anomalus), горностай (Mustela erminea), видра (Lutra lutra), пугач (bubo bubo), чорний лелека (Ciconia nigra), полоз лiсовий, тритон карпатський тощо. Єдиною рiчкою заповiдника, куди на нерест заходить “червонокнижний” лосось дунайський (Hucho hucho), є Лужанка.

Дуже рiзноманiтна фауна рукокрилих масиву, бiльшiсть з яких пов’язана з карстовими печерами. Загалом їх нараховується 19 видiв, з яких 8 вiдносяться до рiдкiсних. Це пiдковоноси великий i малий, широковух звичайний, довгокрил звичайний (Miniopterus schreibersi), нiчниці триколiрна (Myotis emarginatus), довговуха i війчаста (M. nattereri) та вечiрниця мала (Nyctalus leisleri). Зимою скупчення кажанiв в пiдземних сховищах налiчують близько півтори тисячі особин, основну частину яких складають нiчницi велика (Myotis myotis) i гостровуха (M. blythi). Тiльки в печерi “Дружба” зимує понад 1000 тварин, якi належать до 13 видiв.

Комахи представленi типовими мезофiльними середньоевропейськими видами. Серед них такi рiдкiснi види, як жук-самiтник (Osmoderma eremita), жук-олень (Lucanus cervus), вусач альпiйський (Rosalia alpina), великий дубовий вусач (Cerambyx cerdo), мнемозина (Parnassius mnemosinae) та iншi. В карстових печерах Угольки вiдмiчена унiкальна фауна безхребетних-троглобiонтiв, серед яких є ряд вузько ендемiчних видiв, зокрема Duvalius transcarpaticus (Carabidae, Coleoptera).

Розмiщений на висотi 180-200 м.н.р.м. в захiднiй частинi Хустсько-Солотвинської долини на стародавнiй терасi Тиси. Заповiдна територiя площею 257 га займає рiвнинну дiлянку в заплавi рiчки Хустець. Поряд з природнiми водотоками на територiї масиву знаходяться i штучнi - канали мелiоративноi системи. Клiмат теплий, вологий. За даними метеостанцii Солотвино (272 м.н.р.м.) середньорiчна температура повiтря складае 8,5 градусiв, сiчня -4,0, липня -19,5 градусiв. Рiчна сума опадiв бiля 850 мм. Переважають тут дерново-глеєвi важко- i середньосуглиннi грунти, що сформувались на давнiх алювiальних вiдкладах.

“Долина нарцисiв” - унiкальний ботанiчний об’єкт, в якому охороняється найбiльший в Середнiй Европi осередок нарцису вузьколистого (Narcissus angustifolius). Цей середньоевропейський високогiрний вид поширений в Альпах, на Балканах i в Карпатах на висотах 1100-2060 м. Популяцiя в цьому рiвнинному локалiтетi збереглася з пiсляльодовикового перiоду i має релiктовий характер. Цей вид на територiї масиву зростає в декiлькох угрупуваннях: Narcissus angustifolius + Sanguisorba officinalis + Anthoxanthum odoratum, N. angustifolius + Festuca pratensis + Holcus lanatus, Juncus conglomeratus + Filipendula vulgaris + N. angustifolius.

В “Долинi нарцисiв” зростає понад 400 видiв рослин, серед яких такi рiдкicнi, як Achillea salicipholia, Dactylorhisa fuschii, D. majalis, Erytrhonium dens-canis, Gentiana pneumonanthe, Gymnadenia odoratissima, Iris sibirica, Orchis coryophora, O. laxiflora, Potentilla alba та iн.

За своїм фаунiстичним складом “Долина нарцисiв” рiзко вiдрiзняється вiд iнших заповiдних дiлянок. Тут представленi тварини заплавних лук Закарпатськоi рiвнини. Серед птахiв переважають луговi чекани (Saxicola rubetra), звичайнi вiвсянки (Emberiza citrinella) та сiрi славки (Silvia communis). В бiльш зволожених мiсцях звичайними є деркачi (Crex crex) та очеретянки - борсучки (Acrocephalus schoenobaenus). В чагарниках вздовж рiчки Хустця зустрiчається фазан (Phasianus colchicus). Дуже рiдко тут можна зустрiти i ремеза (Remiz pendulinus).

Характерними земноводними “Долини нарцисiв” є ставкова жаба (Rana lessonae), сiра ропуха (Bufo bufo), звичайний (Triturus vulgaris ) i гребiнчатий (T.cristatus) тритони. З плазунiв зустрiчаються вуж звичайний (Natrix natrix) i прудка ящiрка (Lacerta agilis). Фауна ссавцiв представлена звичайною полiвкою (Microtus arvalis), польовою мишою (Apodemus agrarius), мишою маленькою (Мicromys minutus), ондатрою (Ondatra zibethica), зайцем-русаком (Lepus europaeus) i iншими видами, зовсiм не властивими для гiрських масивiв заповiдника. Багата iхтiофауна рiчки Хустця нараховує близько 20 видів риб.

Розташований у Вулканнічних Карпатах на площі 747 га на одній з найбільш цікавих у флористичному та фітоценотичному відношеннях вершин Гутинського хребта - Чорній горі (508 м н.р.м.). Заказник знаходиться у теплій кліматичній зоні. За даними метеостанції у м. Берегове (113 м н.р.м.) середньорічна температура тут дорівнює 9,9 градусів, середня температура січня - мінус 3 градуси, липня - 21,1 градуси. Річна кількість опадів 780 мм.

Геологічну основу утворюють андезити, ліпарити, туфи, які місцями виходять на поверхню у вигляді стрімчакових скель. На цих вулканічних породах сформувалися буроземні грунти різної потужності.

Найкраще рослинний покрив у заказнику зберігся на верхній частині гори на скелястих схилах. Панівними є формації дубових та букових лісів. Букові ліси поширені в основному на північному мегасхилі. Дубові ліси сформовані дубом скельним (Qercus petraea), частково дубами багатоплідним (Q. polycarpa) та Далешампа (Q. dalachampii). Поодиноко в цих ценозах зустрічаються берека (Sorbus torminalis) та липа срібляста (Tilia argentea). На виходах андезитових порід збереглися цікаві осередки ясена білоцвітого (Fraxinus ornus). У чагарниковому ярусі ростуть такі теплолюбні види, як бирючина (Ligustrum vulgare), бруслина європейська (Eyonimus europaea), глід одноматочковий (Crataegus monogyna), дерен (Cornus mas), виноград лісовий (Vitis sylvestris).

У флористичному відношенні особливо цікаві локалітети остепнених і скельних фітоценозів на крутих південних схилах. Тут ростуть рідкісні для Українських Карпат види - вишня степова (Cerasus fruticosa), жостер проносний (Rhamnus catarctica), клокичка периста (Staphilea pinnata), рокитник австрійський (Citius austriacus) та інші. Загалом на території заказника зростає близько 400 видів вищих судинних рослин.

Для фауни “Чорної гори” характерна наявність специфічних теплолюбних видів, зокрема безхребетних.

БОТАНІЧНИЙ ЗАКАЗНИК “ЮЛІЇВСЬКА ГОРА”

Розташований на площі 176 га на схилах однойменного острівного масиву Вигорлат-Гутинського хребта. Юлівські гори відзначаються найтеплішим кліматом в Українських Карпатах, що істотно вплинуло на формування рослинного покриву, для якого характерна наявність багатьох балканських та середземноморських видів. Загалом рослинність заказника поібна до Чорної гори. Тут поширені дубово-букові ліси та діброви з дубів скельного, Далешампе, багатоплідного. Особливий інтерес представляють унікальні для України фітоценози дуба бургундського (Quercus cerris) та липи сріблястої (Tilia argentea).

Розмiщений в межах висот 700-1269 м.н.р.м. на схiдному мегасхилi Бескидського хребта вздовж словацько-польського кордону. Площа парку в межах КБЗ складає 4250 га. Клiмат в цьому районi вологий, помiрний, в субальпiйському поясі - прохолодний. За даними метеостанцiї Ставне (379 м.н.р.м.) середня температура за сiчень рiвна мiнус 5,4 градуси, за липень - 18,3 градуси, середньорiчна - 6,9 градусiв. Рiчна сума опадiв - 956 мм.

Геологiчну основу, так само як в польськiй i словацькiй частинах бiосферного заповiдника, утворюють потужнi флiшевi породи перiоду верхньої крейди i палеогена. Найвищi вершини на територii масиву - Кременець (1214 м) i Мала Равка (1269 м).

На безвапняковистих материнських породах флiшу утворились гiрсько-лiсовi свiтло-бурi i бурi грунти, а у високогiр’ї - гiрсько-лучнi, часто торфянi грунти.

Заповiдний масив розташований в зонi букових лiсiв, фiтоценотичне ядро яких складають монодомiнантнi бучини. В еутрофних едафiчних умовах зрiдка зустрiчаються ялицево-буковi лiси. Характерними рослинами букових лiсiв є Allium ursinum, Atropa belladonna, Galanthus nivalis, Helleborus purpurascens, Leucojum vernum, Lilium martagon, Scilla bifolia, Streptopus amplexipholius та iншi. Характерною особливiстю лiсiв “Стужицi” є повсюдна домiшка до них Acer pseudoplatanus. Верхня межа лiсу, яка проходить тут на висотi бiля 1200 м, утворена криволiссям iз Fagus sylvatica, Acer pseudoplatanus i Sorbus aucuparia, що в улоговинах переходить у фрагменти заростей Duschekia viridis. В її бiогрупах зустрiчаються окремi рослини Adenostyles alliariae, Cicerbita alpina, Poa chaixii, Veratrum album.

Верхня частина водороздiльного хребта (вище 1200 м) зайнята субальпiйськими луками з лучних та чагарничкових угруповань з Nardus stricta та Vaccinium myrtillus. Характерними видами, крiм згаданих вище домiнантiв, тут є Anthoxanthum alpinum, Gentiana laciniata, Homogyne alpina, Leucorchis albida, Phleum alpinum, Potentilla aurea, Soldanella hungarica, Vaccinium vitis-idaea, Viola declinata та iншi.

Тваринний свiт масиву “Стужиця” представлений типовими для Карпат мешканцями широколистяних лiсiв.