ВОВК  Вважається, що вовк подібний на німецьку та східноєвропейську вівчарку. Але це не зовсім так. І загальною будовою, і забарвленням, і, особливо повадками вовки настільки відрізняються від собак, що людина, яка бодай раз уважно придивилася до вовка, більше ніколи ні з якою собакою цього хижака не зплутає.
Міцне тіло з широкими грудьми спирається на високі м’язисті ноги з щільно стиснутими пальцями. Голова прикрашена темними смугами навколо майже повністю білих щік, і світлими плямями над очима. Недовгий хвіст звисає майже прямо. Загальне забарвлення хутра сірувато-бурого кольору. Під час бігу вовк трохи пригинає голову, тому здається сутулим. Вовка, який стоїть і прислухається, гордо піднімаючи голову, здалеку можна прийняти за собаку, але коли він біжить, то не впізнати його неможливо. Маса дорослих тварин коливається в досить широких межах. Найбільшими вважаються середньоросійські та сибірські вовки, окремі екземпляри тут можуть набирати до 70-80 кг маси. В середньому вовк рідко буває важчий за 50 кг. Ближче до півдня вовки дрібніші, в південних степах вовки, важчі 30-40 кг не зустрічаються. Вовк прекрасно озброєний. Великі ікла і потужні щелепи позволяють йому вбивати навіть таких великих тварин, як лось або кінь. Він легко відриває великі шматки м’яса. Сильні ноги переносять вовка на багато десятків кілометрів за день. Можливості вовка, як мисливця, дуже великі. Варто сказати, що без їжі вовк може обійтися на протязі декількох днів, при цьому сили йому не зраджують… Основу харчування вовка складають різні великі та дрібні тварини, а також птахи. Майже всюди він пов’язаний з копитними. Від їх видового складу, чисельності та характеру використання територій залежить спосіб життя вовка. Місця, в яких вовки доглядяють молодняк, найчастіше бувають недалеко від лугів та полонин, де в літній період пасеться худоба. В лісовій зоні вовки надають перевагу долинам рік, заболоченим низинам, де в цей період перебувають лосі, кабани, олені. Набір їжі вовка включає також різноманітних дрібних гризунів – миші, кроти, а також дрібних птахів. Вовки із задоволенням їдять ягоди, особливо в урожайні роки, стиглі кавуни також їм смакують. Відомі випадки, коли вовки їли саранчу та інших комах, і робили це з задоволенням.  В лісовій зоні вовк тісно пов’язаний з людиною. Він погано пристосований до глибокого снігу, тому для пересування часто використовує дороги, стежки, лижню. Крім того, людина, при веденні господарства, мимоволі стає годувальником вовка. Таким чином, в освоєних районах лісової зони вовк став супутником людини, що зробило його особливо небезпечним і, звичайно, переслідуваним. Якщо на відкритих просторах степів та тундри табуни копитних важко переслідувати, а в лісі великі звірі – лось, олень, косуля – тримаються окремо, перешкоджаючи тим самим здійснювати спустошливі набіги, то отари домашніх тварин для вовка повністю доступні. Тому вовк – ворог №1 для тваринництва в лісовій зоні.
Небезпечний вовк як носій паразитичних червів домашньої худоби, особливо сказу. Як показує досвід, саме скажені тварини найчастіше нападають на людей. Не є поодинокими випадки людоїдства. Поширений вовк на дуже великій території – його ареал займає всю Євразію та Північну Америку. Звичайно в сім’ї 5-6 вовчат. Відмічені випадки, коли їх народжувалось дуже багато – 10-13, і навіть 17. Але такі випадки трапляються дуже рідко і половина їх гине. Вовчата народжуються сліпими та безпорадними. Під кінець другого тижня вони починають реагувати на звуки, а через три тижні вперше виходять з гнізда і починають їсти м’ясо. Різкі зміни з’являються наприкінці третього тижня. До того часу вони вже чують і бачать, стають на ноги і починають ходити. До активних ігор вони переходять в майже місячному віці. Вовчиця, хоч і турботлива мама, але не проявляє агресивності по відношенню до людей, котрі наблизились до її дітей. Відомі випадки, коли мисливці забирали з лігва всіх вовченят, а вовчиця в цей час спокійно спостерігала за ними, не роблячи спроб напасти. Лігва вовки влаштовують в добре захищених місцях. Ними можуть бути скелі, глибокі тріщини, ніші, ями в ярах. Часто використовують чужі нори – лисиць, борсуків, песців. Чужі нори розширюють до потрібних розмірів. Дуже рідко риють свої. Спілкуються вовки за допомогою міміки, виразних рухів та поз. Міміка в вовка більш чітка, ніж в собаки, доповнюється постановкою вух і забарвленням морди.  Матеріал підготував (написав): Тарас Паливода
Джерело інформації: http://www.nvolk.chat.ru
|
