Свиня дика (кабан)  Дикі кабани поширені в мішаних і широколистяних лісах Європейської підобласті. Також охоче оселяються у заростях очерету річкових плавнів, великих боліт. Погано пристосовані до життя в місцях з глибоким снігом взимку, не заходять в східні області України. Від домашніх свиней відрізняються більшим ростом (до 1 м, довжина тіла до 2-х м). Маса старих “сікачів” сягає 250-300 кг, самки дещо легші та менші ростом.
Дорослі тварини вкриті темно-бурою, інколи сірою, коричневою або світло-коричневою густою і довгою щетиною.
Кабани – надзвичайно спритні, рухливі звірі. Вони швидко бігають, добре плавають, чудово вміють маскуватися, мають добрі слух і нюх. Зір в кабанів поганий. В самців в обох щелепах довгі гострі ікла, які виступають назовні. Верхні круто загнуті догори, їх довжина 10-12 см, інколи до 20-23см. В поперечному перерізі вони трикутні, з гострими гранями. Ікла – грізна зброя кабанів. Крім того, кабани мають “броню” – грудна клітка і шия самців захищена спеціальною щільною і міцною, ззовні жироподібною тканиною, товщиною декілька сантиметрів. Між сікачами виникають жорстокі бійки. Удар іклами наноситься знизу вверх з великою силою, що приводить до утворення глибоких різаних або рваних ран, то ж без захисного шару їм було б важко… За допомогою ікол сікачі відбиваються від великих хижаків, а також від мисливських собак, і часто досить успішно – жорстоко калічать, а то і вбивають їх. Вовки рідко відважуються нападати на старих кабанів. Відомі випадки нападу кабанів на мисливців після невдалого пострілу, причому наслідки були дуже важкими. Можливі напади самок, які тільки-но народили поросят. Для людини і хижаків небезпечними є тільки сікачі і старі самки. Основна маса диких свиней – молодняк і самки, яким важко відбиватися від численнних любителів свинини. Не завжди рятує вміння причаїтись, короткі ноги не дозволяють розвинути великої швидкості.  Живуть дикі свині сімейними групами. В кожній може бути декілька дорослих самок, з яких одна, як правило, найстарша та найбільша, є вожаком. Самцям дозволяється жити в стаді не більш, як до півторарічного віку. Після досягнення цього віку самки виганяють їх, і вони змушені далі вести сапостійний спосіб життя. Молоді самці інколи об’єднуються в невеликі групи. На час шлюбного періоду, в жовтні-листопаді, до сімейного стада приєднується один з найсильніших сікачів. Вагітність триває 115-120 днів. Самка навесні народжує в середньому 5-6 поросят, максимум 10. В неї 5 пар сосків, але в першій парі майже нема молока. “Зайві” два поросятка гинуть найближчими днями після появи на світ.
Народжуються поросята добре розвиненими, зрячими. Вони дуже рухливі. Вже через 2-3 години після народження вони починають бавитись, боротись між собою. Забарвлені своєрідно – вздовж тіла проходять чітко виражені темні смуги. Це маскує їх в заростях очерету. Через 4-5 місяців колір поступово міняється на звичайний однотонний темний. До осені маса поросят становить 20-30 кг. Приблизно половина самок, що народилися взимку, восени вже спарюються і на весну мають потомство.  Кабани їдять все, але рослинна їжа в їхньому раціоні основна. Вони їдять підземні і надземні частини рослин, жолуді, зелену траву, різне насіння, а також комах, дощових черв’яків, з хребетних – ящірок, змій, жаб, дрібних гризунів, яйця, пташенят, …
За теплий період року кабани запасають до 10-15 кг жиру, тому спроможні прожити зиму, харчуючись бідною їжою. Якщо нема горіхів чи жолудів, вони шукають поживу на незамерзлих ділянках, біля джерел. Дорослий кабан може проорати своїм рилом мерзлий грунт на глибину 15-17 см, а там, під шаром мерзлоти, свиня завжди знайде чим поживитись. Сплять дикі свині в так званиж лежках – заглибленнях в грунті, глибиною 30-40 см, з вистелиним листями дном. Якщо їх ніхто не турбує, вони можуть використовувати одні і ті ж самі ями декілька раз. Перед тим, як народжувати поросят (в березні або на початку квітня), самка влаштовує гніздо з хмизу або трави, з стінами, дахом і м’якою підстилкою.
 Матеріал підготував (написав): Тарас Паливода
|
