Увага! Старайтеся розміщувати свої повідомлення у форумах,
які співпадають за тематикою (не розміщайте, наприклад, оголошення
про купівлю-продаж у загальному форумі). Повідомлення:
невідповідні тематиці форуму чи сайту,
рекламно/комерційні, образливого змісту, які містять ненормативну лексику,
будуть витиратися адміністратором без обговорення.
Умовні позначення:
нові повідомлення: - свіжіші за дві доби; - одну добу; - 6 годин - старе повідомлення.
[ Re: Друм написав докладніше ] повідовив(-ла) Текст повідомлення: Люди дощу
Vol. 2
Десь по четвертій стихає дощ. Трохи ще перечікуємо, Пауль висуває і тут же обламує (який жаль!) варіант зі спуском у Сколе і паравозом до Делятина. Один з господарів проводить нас через двір до діри в загорожі. За нею стежка на Парашку. Дякуємо, прощаємося і зникаємо в бур’янах, як партизани в кіні. П’ять хвилин вистачило, щоб змокнути ще гірше, як до того, хвилин за десять із заздрістю помічаю, що Пауль не старається обминути калабані – на відміну від моїх кросів у нього добрі бути. Ще за мить доганяю, що в нього справи не кращі від моїх і насправді байдуже, куди ступати – єдине, куди не добралася вода, це під шкіру. Тут же приходить розслаблення.
Хребет тягнеться майже прямо, легкими звивинами. Короткі підйоми-спуски нагадують швидше прогулянку київськими горбами. Тіко нікого нема. І найбільша прикрість – не видно гір. Полонина, стежка, смерека справа, смерека зліва, а далі біле молоко. Справа помічаємо стежку вниз. Очевидно, це й є та дорога, якою ми б мали сюди дістатися. Справді після цього з’являються Юркові мітки на каменях – жовті ромби, а на стежці – сліди підошов. Їм не більше години – відколи став дощ, а, крім наших, ніякий дурень в таку погоду сюди не вилізе. Ми зовсім розслабляємося і беремося по сліду. Правда, раз (здається, це був ) його губимо і починаємо відвертати на північ, але вітер саме розриває хмари, показуються сусідні хребти і ми спохоплюємося назад. З правого боку відкривається долина Опору (“Пропоную перейменувати його на Спротив” – Пауль) і далі-далі до краю – жовто-зелений камуфляж. В цей момент хотілося заплакати, бо в Сколе дахи заблищали на сонці, а ми пірнаємо в нову хмару. І нема цьому ради – у зворах кипить молоко, вітер збирає по правому схилу пару і вивалює її прямо до нас, на хребет. Все спілкування на дану тему
додав(-ла) [guest] 16:13:10 03/08/2004 Люди дощу
Vol. 2
Десь по четвертій стихає дощ. Трохи ще перечікуємо, Пауль висуває і тут же обламує (який жаль!) варіант зі спуском у Сколе і паравозом до Делятина. Один з господарів проводить нас через двір до діри в загорожі. За нею стежка на Парашку. Дякуємо, прощаємося і зникаємо в бур’янах, як партизани в кіні. П’ять хвилин вистачило, щоб змокнути ще гірше, як до того, хвилин за десять із заздрістю помічаю, що Пауль не старається обминути калабані – на відміну від моїх кросів у нього добрі бути. Ще за мить доганяю, що в нього справи не кращі від моїх і насправді байдуже, куди ступати – єдине, куди не добралася вода, це під шкіру. Тут же приходить розслаблення.
Хребет тягнеться майже прямо, легкими звивинами. Короткі підйоми-спуски нагадують швидше прогулянку київськими горбами. Тіко нікого нема. І найбільша прикрість – не видно гір. Полонина, стежка, смерека справа, смерека зліва, а далі біле молоко. Справа помічаємо стежку вниз. Очевидно, це й є та дорога, якою ми б мали сюди дістатися. Справді після цього з’являються Юркові мітки на каменях – жовті ромби, а на стежці – сліди підошов. Їм не більше години – відколи став дощ, а, крім наших, ніякий дурень в таку погоду сюди не вилізе. Ми зовсім розслабляємося і беремося по сліду. Правда, раз (здається, це був ) його губимо і починаємо відвертати на північ, але вітер саме розриває хмари, показуються сусідні хребти і ми спохоплюємося назад. З правого боку відкривається долина Опору (“Пропоную перейменувати його на Спротив” – Пауль) і далі-далі до краю – жовто-зелений камуфляж. В цей момент хотілося заплакати, бо в Сколе дахи заблищали на сонці, а ми пірнаємо в нову хмару. І нема цьому ради – у зворах кипить молоко, вітер збирає по правому схилу пару і вивалює її прямо до нас, на хребет.
відповів(-ла)16:14:47 03/08/2004 Вже бачимо Парашку, хрест на ній і чуємо голоси. Ліворуч, трохи нижче дороги – дерев’яна невеличка халабуда, коло неї рюкзаки, люди. Виявляється наші, кияни, теж на пиво приїхали :) Біля буди видно ноші, такі, як у грабарів і з’являється божевільна думка, що чуваки приволокли цю буду на собі. Але вони розбирають наплічники і рушають за нами. Буда залишається.
Ми відбиваємося від колег на траверзі Параски, пасемо яфени. Потім довго топчемося по полонині, ловимо відгуки голосів. Коли виходимо на місце, всі вже в зборі, галява вкрита наметами-“равликами”, купа народу, розіп’ята на тичках плащ-палатка позначає місце, де в теорії має бути вогонь, а біля нього – гора пивних літрівок, просто абзац. Напинаємо свою армійську двоскатку (це дозволяє нам з аристократичною зверхністю уникнути обговорення різних моделей hanna), вносимо свою суспільно-корисну частку (дровеняки – 4 шт., плюс розпил; коньяк “ЗК” – 2 пл.) і приєднуємося до загального пивохлебтання і задовбування палія (“І це зібралася еліта сайту! Вогонь не можуть розкласти, джедаї...”). Далі якось все понеслося: вогонь розгорівся, пиво полилося, пішли мисливські ковбаски і якісь тости, які ніхто скоро не слухав, потім свіжий кримський травозбір. Хтось закип’ятив води, казан забрали з вогню, вивалили в нього всю що мали гречку (щоб назавтра назад не нести) і щасливо про неї забули. Вона сама там якось дійшла, розбубнявіла і була жорстоко попрана чиєюсь ногою. Всіх це тільки звеселило. Травилися різноманітні байки за гори і за море, дзвонилося ветеранам руху, які застрягли в Сколе, натомість обіцялися принести на ранок кефіру, хтось уперто обстоював нічне сходження на Парашку...
відповів(-ла)16:16:09 03/08/2004 За дві хвилини дванадцята. Біля вогню наливають, регіт. Пауль підпалює фаєр. Загальний рев. Ми з Юрком Гудимою (збоку дивитися – двоє механізаторів-пияків шукають посадку), похитуючись, бредемо за табір. “Ги, вони не знають, що їх ще чекає”, – запалюємо гніт. В небо позаду нас вириваються вогні феєрверку. З днем народження!
Потім уже зовсім якась п’яна мєка. Щасливе обличчя Гудими, який ковзається босими ногами в розсипаній гречці, хтось весь час падає, спроби розлякати всю фавну крайову співом (хоча вона й так вся щезла через непогоду), народ здійснює хитрі переміщення довкруг ватри, тікаючи від їдучого диму. Роздупляємося в своєму “домку”. Голоси сусідів і не ідентифіковані звуки, покалічені наметовим полотном, крізь розкриту запону показуються час від часу снопики іскор з невидимої ватри. Пауль якось примудрився роздобути дві кружки чогось алкогольного (убий, не згадаю чого), лежимо, муркочемо. Залипон...
відповів(-ла)16:30:39 03/08/2004 Товаріща Лисого в рамочку і на стіну!!! СУПЕР!!!
відповів(-ла)16:52:28 03/08/2004 Це Друмова творчість. Наскільки я зрозумів, ще має бути неділя. І в принципі, понеділок. :)
відповів(-ла)17:31:06 03/08/2004 Гарно
відповів(-ла)18:20:21 03/08/2004 vassia, додай наш матрасний репорт!
відповів(-ла)12:24:49 04/08/2004 Бачу, було супер. Весь Сколівський район ще не говорить про UFO в небі над Парашкою від вашого фейерверку? Злий на себе і той Шацьк, що відібрав таке ПИВО.
відповів(-ла)19:54:12 03/08/2004 Vol. 3
1.08.2004 р.Б.
Прокинулися близько десятої і ще довгенько вилежувалися. Погода стояла така ж, як і вчора. По табору бродили очманілі піпли й збирали свої манатки. Ми першим ділом захопили пляшку з домашнім вином і стали теж поволеньки пакуватися. Коли зібралися, виявилося, що наші кружки з “сухариком” уже перекочували в рюкзаки до якихось добрих людей (а вино, відповідно, в землю), які збиралися повернути їх роззявам-господарям в долині. Роззяви трохи засмутилися, але вирішили, що це й на краще. Так воно й було. Вирушили ми останні, а десь за півгодини ходу сталося те, чого ніколи не було і, як я гадав, не могло трапитися – мені скрутило колінні суглоби. Ноги просто не гнулися, кожен крок – вирваний зуб. Тригодинна, максимум, дорога розтягнулася на добрих п’ять. Іти через біль ще можна, але хвилинна зупинка обертається після першого ж кроку таким лютим нападом, що валить з ніг. Дорога мало запам’яталася – ковзанка, звалені смереки поперек стежки. А Пауль ломився собі рівненько, час від часу мене підчісуючи, і то здавався мені гавстрійським гірським єгерем (вид ззаду), то толкінівським гномом (вид спереду). Колоритний такий старий (загальний вигляд:)).
З лісу вивалилися якось несподівано. Лісопилка, річка. Умилися, перебралися. Вийшли на шосе. І тут же побачили АЗС (виявляється, їх дві), бетонний мур і т.д. В ганделі при заправці ще чекав свої потяги народ. Ми наминали борщ і перцівку, травили недослухані вчора байки, розглядали привезені хлопцями фотки Кавказу. Цьоця з-за прилавку на нас наїхала: “Ви, хлопці, довго сидите. Мені нема де людей садити”. І тут же всіх відвідувачів, окрім нас, як корова злизала :) Однак ми й так уже йшли. Йшли по трасі, проводжаючи фури на захід і фури на схід, йшли через колії попри залиті городи на виду в паруючих гір до львівського бусіка. По 50 “ЗК” з хлопцями на коня, бус рушає. Пауль тут же добув дві книжечки “В серпні 44-го”. Залипон...
відповів(-ла)11:04:24 04/08/2004 за дві АЗС велике СОРРРЫ. А тьотка в кабаку заправки зажала книгу скарг. Ми б їй Друмовий репорт на п’яну рєпу всі би дружно туди з коментами і загнали :))))))))
- свіжіші за дві доби; 
- одну добу; 
- 6 годин
- старе повідомлення.